Катя завжди знала, що краса — її головна перевага. Мама говорила про це ще з того часу, як донька навчилася ходити на підборах, не перечіпаючись об власні ноги. «Катрусю, ти повинна вдало вийти заміж. У тебе є все для цього — і зовнішність, і чарівність». А потім мама поверталася до старшої доньки Олени й зітхала: «Ну а тобі, донечко, доведеться всього досягати самій. Зате у тебе голова на плечах».
Олена ніколи не ображалася на ці слова. Вона розуміла маму. У їхній родині не було чоловіка вже десять років, відтоді як батько пішов до молодої колеги. Мама працювала в бухгалтерії невеличкої фірми, ледве зводила кінці з кінцями й мріяла, що хоча б одна з доньок забезпечить собі безтурботне майбутнє. Катя була її надією, а Олена — страховкою.
Вечорами Катя крутилася перед дзеркалом у нових сукнях, які купувала на останні гроші, а Олена сиділа за підручниками. Вона закінчувала університет, вивчала філологію, мріяла працювати редакторкою у видавництві. Мама хитала головою: «І багато ти на цьому заробиш?» Але Олена вперто продовжувала своє.
Катя ходила на вечірки майже кожні вихідні. Вона знала всіх модних хлопців у місті, з’являлася в найдорожчих клубах і кафе, хоча платити за неї доводилося комусь іншому. «Інвестиція в майбутнє», — жартувала вона, коли Олена обережно цікавилася, за які гроші живе сестра.
І ось одного дня цей план, здавалося, спрацював.
Його звали Денис, і він з’явився в Катіному житті, ніби з глянцевого журналу. Високий, широкоплечий, з розумними сірими очима й впевненою усмішкою. Вони познайомилися на вечірці у спільних знайомих, і він одразу виділив її з натовпу. Підійшов першим, заговорив, запросив на танець. А потім провів до дому й попросив номер телефону.
— Мам, здається, я його знайшла, — шепотіла Катя в слухавку подрузі наступного дня. — Він такий… особливий. І машина в нього класна, і одягається зі смаком.
Денис виявився уважним кавалером. Дарував квіти, водив у кіно й затишні кафе, вмів робити компліменти так, що вони звучали щиро. Катя була на сьомому небі. За місяць вона вирішила, що пора знайомити його з родиною.
— Олено, тільки поводься нормально, — попередила вона сестру зранку того дня, коли Денис мав прийти на вечерю. — Не лізь зі своїми розумними розмовами, добре?
Олена підняла очі від конспекту, який вона переписувала до іспиту.
— А що, боїшся, що він в мене закохається? — усміхнулася вона.
— Не смішно, — образилася Катя. — Просто не хочу, щоб ти його злякала своїми… е-е… інтелектуальними балачками.
— Добре, постараюся говорити односкладово й кліпати віями.
Денис з’явився рівно о сьомій, з букетом для мами й коробкою цукерок. Одягнений був просто — джинси, сорочка, шкіряна куртка, — але все на ньому сиділо ідеально. Мама одразу оцінила його вихованість: він допоміг накрити на стіл, похвалив її кулінарні здібності, цікавився її роботою.
Олена спостерігала за ним із-за чашки чаю. Щось у ньому було… незвичне. Не те щоб нещире, але якесь невідповідне між тим, як він виглядав, як говорив, і тим образом успішного молодого чоловіка, який намагався створити.
— Денисе, а ким ви працюєте? — спитала мама, коли вони впоралися з основними стравами.
— Працюю автомеханіком, — спокійно відповів він, і Олена помітила, як здригнулося обличчя Каті.
— Автомеханіком? — перепитала молодша сестра, і в її голосі прозвучало щось схоже на розчарування.
— Так, в автосервісі. Хороша робота, мені подобається. — Денис усміхнувся. — Щоправда, сподіваюся колись відкрити власну справу. У мене є деякі плани.
Олена бачила, як змінювався настрій Каті. Сестра намагалася посміхатися, підтримувати розмову, але щось зламалося в її очах. Автомеханік. Руки в машинному мастилі. Не той принц, на якого вона чекала.
Після вечері, коли Денис пішов, Катя зачинилася у своїй кімнаті. А наступного дня почала все рідше й неохоче відповідати на його дзвінки.
— Що з тобою? — запитала Олена, коли сестра черговий раз скинула його виклик.
— Нічого. Просто… ми не підходимо одне одному, — відповідала Катя, не піднімаючи очей.
— Через те, що він механік?
— До чого тут це? — спалахнула Катя. — Просто ми різні люди, розумієш? У нас різні погляди на життя.
Але Олена розуміла. Вона бачила, як мама схвально кивала, коли Катя розповідала про «відмінності у життєвих позиціях». Механік не вписувався в стандарти вдалої партії.
Через два тижні Катя остаточно розірвала з Денисом. Він більше не дзвонив, не писав — ніби розчинився в повітрі.
Олена випадково зустріла його через півтора місяця в книжковому магазині. Вона обирала подарунок подрузі на день народження, коли побачила знайому постать у відділі класичної літератури.
— Денис?
Він обернувся, і його обличчя осяяла усмішка.
— Олено! Привіт. Як справи?
— Нормально. А ти що читаєш?
Він показав їй книжку — «Майстер і Маргарита».
— Перечитую. Люблю Булгакова.
Вони заговорили. Виявилося, що в них багато спільного — улюблені автори, фільми, погляди на життя. Денис виявився зовсім не таким, яким Олена його собі уявляла. Розумний, начитаний, з тонким почуттям гумору.
— Хочеш випити кави? — запропонував він, коли вони вийшли з магазину.
Олена на мить замислилася. Але кава — це ж не побачення. Просто дружнє спілкування.
Кава перетворилася на тригодинну розмову в маленькому кафе на тихій вуличці. Вони говорили про книги, фільми, мрії. Денис розповів, що працює механіком не від хорошого життя, але й не від безвиході.
— Розумієш, я хочу зрозуміти бізнес ізсередини, — пояснював він, помішуючи ложечкою цукор у чашці. — Мій батько все життя працював у цій сфері, починав простим слюсарем. Тепер у нього невелика мережа автосервісів по місту. Каже, що перш ніж стати керівником, треба попрацювати руками, зрозуміти, як влаштований процес, які проблеми у людей.
— А потім?
— А потім він планує передати мені бізнес. Але не просто так, а коли переконається, що я справді розбираюся в справі.
Олена дивилася на нього з новим інтересом. Виходить, він не просто механік. Він — майбутній власник бізнесу, який вивчає свою справу з самих основ.
— А Катя знає про це?
Денис похитав головою.
— Ні. І я не став розповідати. Якщо для людини важливіший статус, ніж особистість — то про що говорити?
З того дня вони почали зустрічатися. Не часто — раз на тиждень, іноді рідше. Олена готувалася до випускних іспитів, писала диплом, а в Дениса була робота. Але кожна їхня зустріч залишала після себе відчуття свята.
Вони гуляли старими районами міста, знаходили нові затишні місця, ходили в театр і на виставки. Денис виявився напрочуд тонким цінителем мистецтва. А ще він слухав Олену — по-справжньому слухав, коли вона розповідала про свої плани, про мрію працювати у видавництві, про книги, які хотіла б прочитати.
— Знаєш, — сказав він якось увечері, коли вони сиділи в парку на лавці, — з тобою я відчуваю себе собою. Не треба грати роль, відповідати чиїмось очікуванням.
Олена розуміла, що закохується. І, здається, це було взаємно.
Вдома вона нічого не розповідала ні мамі, ні Каті про свої зустрічі з Денисом. Це було її особисте, таємне. До того ж, Катя вже зустрічалася з новим хлопцем — менеджером з українського банку, який більше відповідав її уявленням про перспективного нареченого.
Все змінилося навесні, коли Олена захистила диплом і отримала червоний диплом.
— Вітаю, — сказав Денис, вручаючи їй букет білих троянд. — Тепер ти вільна для нових звершень.
— Дякую. А як у тебе справи на роботі?
— Чудово. Наступного тижня батько офіційно переводить мене в головний офіс. Вивчатиму фінансову сторону бізнесу, управління персоналом.
— Значить, скоро станеш великим начальником?
— Схоже на те. — Він помовчав, потім взяв її за руку. — Олено, а ти не хочеш переїхати до мене?
Серце Олени тьохнуло.
— Ти серйозно?
— Абсолютно. Я знімаю однокімнатну, але скоро батько пообіцяв допомогти з кращою квартирою. Мені тридцять років, час облаштовувати своє життя. І я хочу будувати його з тобою.
Олена дивилася на нього й розуміла, що це — той самий момент вибору. Вона могла сказати «ні», залишитися жити з мамою і сестрою, шукати роботу, будувати кар’єру на самоті. А могла ризикнути й зробити крок у невідомість.
— Так, — сказала вона. — Хочу.
Через місяць вони вже жили разом у просторій трикімнатній квартирі в новобудові. Квартиру подарував батько Дениса — це був найкращий подарунок на заручини.
— Колись придбав, щоб зберегти гроші, але тепер вона ваша, — сказав він, солідний чоловік років п’ятдесяти з добрими очима. — Живіть і радійте.
Олена не могла повірити в те, що відбувалося. Сучасна кухня з островом, простора вітальня, кабінет, де вона могла працювати, велика спальня з видом на парк. Це була квартира її мрії.
Денис офіційно став заступником директора мережі автосервісів. Зарплата у нього тепер була відповідна. Олена влаштувалася редакторкою в невелике, але перспективне видавництво. Життя налагоджувалося.
Вони облаштовувалися, купували меблі, будували плани. Олена вперше в житті почувалася по-справжньому щасливою.
А потім приїхала Катя.
Вона з’явилася в суботу ввечері, коли вони з Денисом дивилися фільм на великому телевізорі у вітальні. Олена відчинила двері й побачила сестру з широко розплющеними очима й трохи відкритим ротом.
— Ти… ти тут живеш? — запитала Катя, переступаючи поріг.
— Так. Заходь.
Катя пройшла у вітальню, озираючись навколо. Паркет, дизайнерські меблі, картини на стінах, величезне вікно з видом на місто.
— Привіт, Катю, — підвівся з дивана Денис.
Катя дивилася на нього, потім на Олену, потім знову на обстановку довкола. Її обличчя виражало повне нерозуміння.
— Зачекай, але ж він бідний механік, звідки все це? — сестра здивовано оглядала нову трійку, яку мені купив її колишній.
Олена з Денисом переглянулися.
— Сідай, розповімо, — запропонувала Олена.
Катя опустилася в крісло, не зводячи очей з Дениса.
— Я не бідний механік, — спокійно сказав він. — Я працював механіком, щоб вивчити сімейний бізнес. Мій батько володіє мережею автосервісів, і скоро я стану генеральним директором усієї мережі.
— Тобто… — Катя повільно усвідомлювала масштаб того, що сталося. — Тобто ти багатий? І завжди був багатий?
— Не багатий. Забезпечений. І так, моя родина завжди була забезпеченою.
— Але ти сказав, що ти механік!
— Я і був механіком. Пів року відпрацював у майстерні. Справжнім механіком, зі справжньою зарплатою. Батько вважає, що керівник має знати свою справу від А до Я.
Катя мовчала. Олена бачила, як у її очах змінюються емоції: здивування, усвідомлення, злість, жаль.
— А ти знала? — нарешті запитала Катя у сестри.
— Дізналася пізніше. Коли ми вже зустрічалися.
— І не сказала мені?
— А навіщо? Ти вже була з Максимом.
Катя встала й підійшла до вікна. Постояла, дивлячись на вогні міста.
— Виходить, я його кинула… — тихо сказала вона. — Я кинула його через те, що він механік. А він… — Вона обернулася. — Олено, я така дурна!
— Катю…
— Ні, справді! Я така дурна! — Голос сестри зірвався. — Він був ідеальний! Розумний, красивий, добрий. І, як виявилося, забезпечений. А я… я його викинула, як непотрібну річ!
— Катю, заспокойся, — підвівся Денис. — Все сталося так, як мало статися. Якби ти тоді не пішла, я б не зустрів Олену. А Олена — це найкраще, що зі мною траплялося.
— Але я ж не знала! — схлипнула Катя. — Якби я знала…
— То що? — запитала Олена. — То зустрічалася б з ним заради грошей?
— Так! — вирвалося в Каті, а потім вона осіклася, усвідомивши, що сказала.
Запала тиша.
— Розумієш, Катю, — нарешті сказав Денис, — саме тому я тоді й не розповідав про свою родину. Я хотів, щоб дівчина полюбила мене, а не мій банківський рахунок. Олена полюбила. А ти… ти пішла, щойно зрозуміла, що я не відповідаю твоїм стандартам «перспективного нареченого».
— Я не така! — обурилася Катя.
— Така, — тихо сказала Олена. — Катю, ти щойно сама сказала, що якби знала про його гроші, то не пішла б. Тобто гроші для тебе важливіші за все інше.
— А що в цьому поганого? Невже погано хотіти забезпеченого чоловіка?
— Погано, якщо ти готова заради цього бути з людиною, яка тобі не подобається.
— Але він мені подобався!
— Подобався, поки ти думала, що він багатий. Перестав подобатись, коли дізналася, що він механік. А тепер знову подобається, бо виявилось, що він таки заможний.
Катя стояла посеред вітальні, і Олена бачила, як у її голові валиться звичний світ. Світ, у якому краса — це квиток у безбідне життя, де головне — знайти багатого чоловіка, а любов — це розкіш, яку не можуть собі дозволити дівчата без приданого.
— Мама завжди казала… — почала було Катя.
— Мама казала те, що вважала правильним, — перебила її Олена. — Але це не означає, що воно справді правильне.
Денис підійшов до Олени й обійняв її за плечі.
— Знаєш, що мені найбільше подобається у твоїй сестрі? — звернувся він до Каті. — Вона ніколи не питала мене про гроші. Жодного разу. Навіть коли ми почали жити разом, вона наполягла, щоб ми порівну платили за продукти. Вона працює, будує кар’єру, у неї є плани й мрії. Вона не шукає когось, хто буде її утримувати. Вона шукає партнера, з яким можна будувати спільне життя.
— І що, я гірша за неї, чи що? — спалахнула Катя.
— Не гірша. Інша. — Денис знизав плечима. — Але мені потрібна саме така дівчина, як Олена.
Катя ще трохи покричала, поплакала, звинуватила всіх і вся у своїх нещастях. Потім заспокоїлася, вибачилася й пішла.
— Шкода її, — сказала Олена, коли за Катею зачинилися двері.
— Чому?
— Вона все життя грала не у свою гру. Мама втовкмачила їй, що головне — вдало вийти заміж. А вона навіть не знає, чого насправді хоче від життя.
— Ще не пізно розібратися.
— Так, але чи буде вона? Чи й далі шукатиме принца, який вирішить усі її проблеми?
Денис обійняв Олену міцніше.
— Не знаю. Але я точно знаю, що мені пощастило. Ти вибрала мене не через гроші й не через статус. Ти вибрала мене за те, який я є.
— І я знаю, що ти вибрав мене не через красу, — засміялася Олена. — А через мій гострий язик і звичку лізти зі своїми розумними балачками.
— Саме за це, — погодився Денис і поцілував її.
А через рік вони одружилися. Катя прийшла на весілля з новим хлопцем — цього разу з лікарем, який, як вона пояснила мамі, «дуже перспективний, планує відкривати приватну клініку». Мама була задоволена.
Олена дивилася на сестру й думала: а що буде, якщо і цей не виправдає очікувань? Скільки ще принців доведеться перебрати, перш ніж Катя зрозуміє, що щастя не купується? Що справжні стосунки будуються не на розрахунку, а на взаєморозумінні, повазі й любові?
Але це був день її весілля, і вона не хотіла думати про сумне. Поруч був Денис, який любив її такою, якою вона є. Попереду було спільне життя, повне планів і надій. А все інше… все інше можна було залишити на потім.
Вони танцювали свій перший танець, і Олена була щаслива. По-справжньому, не оглядаючись на чужі думки й очікування. І це було краще за будь-яких казкових принців.
— Вісім років про мене не згадували, а щойно дізналися про гроші — одразу родичі?