Серпневий літній день видався сонячним і теплим — ідеальним для поїздки на дачу.
Ольга вирішила скористатися нагодою, щоб з’їздити туди: забрати інструменти чоловіка і заодно назбирати ягід для варення.
Малина цього року вродила рясно — кущі буквально ломилися від солодких червоних ягід.
Перед від’їздом додому Ольга назбирала ціле відро стиглої малини, акуратно закрила його кришкою і закріпила гумкою, щоб по дорозі нічого не висипалося.
Поставивши відро на заднє сидіння свого автомобіля, вона сіла за кермо й вирушила у зворотну дорогу.
На виїзді з дачного кооперативу вона помітила Марину — сестру чоловіка — з маленьким сином.
— Ви що тут робите? — здивувалась Ольга, яка досі не знала, що у родичів є дача в цьому районі.
— Тут у свекрухи хатинка, — неохоче відповіла жінка. — Підкинь нас до міста? А то пішки довго йти, — додала вона з удаваним жартом.
Подумавши, що їй зовсім не важко, Ольга погодилася допомогти. Марина з дитиною сіли на заднє сидіння.
Поки Ольга зосереджено вела авто, позаду почулися якісь шурхоти. За деякий час Марина напівпошепки мовила:
— Синку, хочеш малинки? Візьми, скуштуй.
Ольга насторожилася, почувши ці слова. В голову одразу закралася тривожна думка: звідки у дитини малина, якщо в Марини в руках нічого не було?
Вона інстинктивно озирнулася і побачила, як малюк тягне руку до відкритого відра з малиною.
Жінка загальмувала на найближчому світлофорі й різко обернулася до зухвалої пасажирки:
— Марино, з тобою все гаразд?
Та підняла брови в подиві — видно було, що вона щиро не розуміє, чого Ольга обурилася:
— Так, усе добре. А що сталося?
— Ти нічого не забула мене запитати? Наприклад, дозволу? — суворо мовила Ольга.
Марина демонстративно надула губи й роздратовано прошипіла:
— Тобі що, шкода дитині кілька ягід?
Голос її звучав так образливо й поблажливо, ніби Ольга скоїла злочин, не дозволивши малюкові поласувати.
— По-перше, відро моє, ягоди теж, і воно було закрите кришкою й перетягнуте гумкою. Якщо вже так захотілося пригостити дитину моєю малиною, треба було бодай спитати. Це, як мінімум, невиховано. Я ж не лізу у твої речі чи холодильник, коли ми в гостях у вас з Сашком.
— Це ж дитина, — з досадою пробурмотіла Марина. — Наче він би багато твоєї малини з’їв… Йому захотілося, от я й дала. Що в цьому поганого? Може, нам ще й заплатити тобі за з’їдене?
— Мені нічого не треба. Але не можна брати чуже без дозволу. До того ж дитина повинна знати, що потрібно питати. Бо потім виростають такі, що думають, ніби їм усе можна, бо мама дозволяла, — Ольга намагалася пояснити свою позицію.
Але з байдужого виразу обличчя Марини було очевидно: вона образилася й не збиралася змінювати свою думку.
— Та вже, не думала, що ти настільки жадібна, — усміхнулась Марина і прошепотіла синові: — У тітки Олі більше нічого не бери, вона жаднюга…
Спершу Ольга хотіла обуритися, але одразу зрозуміла, що далі розмовляти немає сенсу.
Вирішивши, що продовжувати поїздку в такому ключі безглуздо, вона зупинилася на першій зупинці на в’їзді до міста.
— Чому ми зупинились? — сухо запитала Марина.
— Виходьте! — коротко відповіла Ольга. — Далі я вас не везу.
— Це ще чому? — з усмішкою поцікавилась та.
— Бо я не збираюся слухати про себе несправедливі образи, — спокійно пояснила Ольга.
— Та невже я збрехала? Фе! Не сміши мене, — нервово розсміялася Марина й закотила очі.
— Справді? А овочі, фрукти, які я вам привожу просто так — то вже не рахується?
Ользі стало прикро, що Марина так швидко забула про всі добрі справи, які вона для неї робила.
— Та подавись ти! — викрикнула Марина і разом із сином як ошпарені вискочили з машини, на прощання грюкнувши дверцятами.
Доїхавши додому, Ольга перевірила вміст відра і помітила, що ягід у ньому значно поменшало.
Зустріч із Мариною залишила по собі неприємний осад. І річ була не у кількох з’їдених ягодах, а в самому ставленні родички до неї.
Пізніше, коли чоловік повернувся з роботи, Ольга розповіла йому про випадок на дорозі, додавши, що відтепер не збирається нікого підвозити та роздавати фрукти чи овочі за просто так.
Звістка про те, що Ольга висадила Марину з дитиною на зупинці, миттєво дійшла до свекрухи.
Галина Іванівна зателефонувала невістці й, не привітавшись, одразу почала висловлювати претензії.
— Як ти могла, Олю? Я ж кращої думки про тебе була! — обурено кричала вона в слухавку. — Не можу повірити, що ти так вчинила з дитиною через якусь там малину. Просто в голові не вкладається…
Ольга вже хотіла пояснити, що насправді сталося, але зрозуміла, що це марно.
Галина Іванівна, як завжди, стала на бік доньки та не збиралась змінювати позицію.
— Так справи не робляться, Олю… Ніколи б не повірила, якби не Марина. А їй я довіряю — вона ж моя дитина…
Не бажаючи слухати докори, Ольга мовчки поклала слухавку.
Але свекруха не зупинилась. Вона почала писати Ользі в усі месенджери, звинувачуючи її в черствості й егоїзмі.
Ользі нічого не залишалося, як тимчасово заблокувати настирливу родичку, аби та заспокоїлась і дала їй спокій.
Коли Галина Іванівна зрозуміла, що до Ольги не достукатись, вона переключилась на сина.
Але щойно почала скаржитись на дружину — Констянтин без слів скинув дзвінок.
Після цього випадку свекруха почала показово ігнорувати невістку при зустрічах.
Коли Ольга якось запропонувала підвезти її з магазину, та відповіла, що не хоче опинитися на зупинці, як її донька.
Ольга байдуже знизала плечима й більше допомоги не пропонувала.
Згодом жінки взагалі припинили спілкуватися — навіть перестали вітати одна одну зі святами.
Лист до колишнього чоловіка: «Жінка здатна на все, якщо одного разу невдало вийде заміж»