Ранкової весняної пори квартира наповнилася ароматом свіжозвареної кави та дзвоном посуду. Кіра готувала сніданок, поки Данило спав у спальні. Ранок здавався звичайним, але Кіра відчувала тривогу. Розмова про переїзд свекрухи знову мала спливти.
Данило зайшов на кухню, протираючи сонні очі.
— Доброго ранку, сонечко, — усміхнувся він, цілуючи Кіру в щоку. — Знову рано встала?
— Прокинулась і вирішила приготувати твої улюблені млинці, — відповіла Кіра, перевертаючи черговий млинець.
Данило сів за стіл, з очевидним апетитом розглядаючи сніданок.
— Кірочко, знаєш… Я знову говорив учора з мамою, — почав він, ретельно добираючи слова.
Кіра завмерла біля плити. Її руки здригнулися, але вона швидко взяла себе в руки.
— І що цього разу? — запитала вона, не обертаючись.
— Їй зовсім зле, — Данило говорив тихо, але наполегливо. — Тиск стрибає, а самій їй важко.
— Твоя мама цілком справляється сама, — Кіра поставила тарілку з млинцями на стіл. — Даниле, ми вже обговорювали це десятки разів.
— Але ж вона не чужа людина! — вигукнув Данило. — Як ти не розумієш? Це ж моя мати!
Кіра глибоко зітхнула. Квартира, яку вона купила до шлюбу, здавалася єдиним островом особистого простору.
— А як же моя думка? — очі Кіри звузилися. — Ця квартира… я збирала на неї шість років. І тепер маю ділити її з твоєю матір’ю?
Данило підскочив зі стільця.
— Ти постійно дорікаєш мені цією квартирою! — його голос підвищився. — Так, ти купила її до шлюбу. Але ми — сім’я. А моя мама — частина сім’ї!
— Ні, Даня, — Кіра схрестила руки на грудях. — Марія Савеліївна завжди ставилася до мене як до ворога.
— Неправда, — відрізав Данило. — Ти просто не хочеш її пізнати.
Суперечки тривали тижнями. Кіра пручалась, але Данило ставав усе наполегливішим. Щовечора квартира перетворювалась на «поле бою».
— Мама може заплатити частину комуналки, — переконував Данило. — А у нас трикімнатна, місця вистачить усім.
— Не в метражі справа, — хитала головою Кіра. — У нас зовсім інший спосіб життя.
— Та вже такий інший? — усміхнувся Данило. — Вона тиха жінка, не заважатиме.
Кіра лише гірко посміхнулась у відповідь.
Через два місяці безперервних сварок Кіра здалась. Марія Савеліївна переїхала до них у квартиру з двома величезними валізами. Очі свекрухи блищали, коли вона оглядала простору трійку.
— Яка краса! — захоплювалась Марія Савеліївна. — Кіро, тобі дуже пощастило з квартирою.
Кіра помітила наголос на слові «тобі», ніби натяк на несправедливість світу.
— Не пощастило, а заробила, — поправила Кіра. — Шість років економила на всьому.
Але свекруха лише махнула рукою.
З перших днів спільного проживання почалися проблеми. Марія Савеліївна постійно в чомусь потребувала.
— Кірочко, — починала свекруха за сніданком, — мені нові ліки прописали. Такі дорогі! Просто не знаю, як з пенсії їх купити.
Кіра мовчки діставала гаманець. А ввечері Данило шепотів їй на вухо:
— Дякую, рідна. Ти ж розумієш, як їй важко.
Потім почалися інші прохання.
— Кіронько, мені б куртку нову, — просила Марія Савеліївна. — Зима скоро, а моя вже зовсім зносилася.
І знову Кіра оплачувала. І знову Данило дякував.
Через пів року спільного життя ситуація стала нестерпною. Кіра зрозуміла, що фактично утримує двох дорослих людей. Данило несподівано заявив, що звільнився з роботи.
— Більше не можу терпіти цього начальника, — пояснював він. — Знайду щось краще.
Але тижні змінювались місяцями, а нова робота так і не з’являлась. Данило проводив дні за комп’ютером, нібито шукаючи вакансії. Тим часом Марія Савеліївна все частіше скаржилася на нестачу грошей.
— Данило, може, запишешся на якісь курси? — якось запропонувала Кіра, намагаючись стримати роздратування. — Підвищиш кваліфікацію.
— Не вказуй мені, що робити, — відрізав чоловік. — Я сам розберуся.
Кіра мовчки вийшла з кімнати. Вона втомилася. Втомилася тягнути цю родину сама.
Щоранку Кіра прокидалась із відчуттям холоду всередині. Ковдри не рятували від ознобу. Сімейне життя перетворилося на нескінченну низку з’ясувань стосунків.
Марія Савеліївна зазирнула в кімнату без стуку.
— Кіро, у нас закінчилася кава. І ще потрібні гроші на продукти.
Кіра підняла голову від ноутбука. Працювати вдома ставало нестерпно.
— У холодильнику повно їжі, — Кіра закрила кришку комп’ютера. — Я закуповувалась три дні тому.
— Там нічого пристойного нема, — фиркнула свекруха. — Одні дешеві макарони та крупи. Ти на нас економиш?
Кіра мовчки встала й вийшла з кімнати. У коридорі вона зіткнулася з Данилом.
— Знову мама просить гроші? — запитав він, відводячи погляд.
— А ти як думаєш? — Кіра пройшла повз, не бажаючи продовжувати розмову.
Увечері за вечерею Марія Савеліївна знову завела звичну пісню.
— Мені пенсії ледве вистачає на ліки, — зітхнула вона, розмішуючи цукор у чаї. — А ж іще щось їсти треба.
Кіра мовчала, зосереджено дивлячись у тарілку.
— Данило, синочку, ти б поговорив зі своєю дружиною, — підвищила голос свекруха. — Зовсім скупою стала. Про рідних не думає.
— Мамо, не починай, — спробував зупинити її Данило.
— А що — не починай? — вибухнула Марія Савеліївна. — Я, стара жінка, змушена просити! Принижуватись! А вона сидить з кам’яним обличчям.
Кіра підняла очі на свекруху.
— Маріє Савеліївно, ви живете на всьому готовому, — Кіра намагалась говорити спокійно. — Я оплачую комуналку, купую продукти. Ваша пенсія залишається повністю вам.
— Не треба мені нагадувати, що я тут дармоїдка! — свекруха кинула ложку. — Данило, чуєш, як вона зі мною розмовляє?
Данило розривався між двома жінками.
— Кіро, не треба так з мамою, — нарешті промовив він. — Вона ж літня людина.
— Звісно, стань на її бік, — Кіра встала з-за столу. — Як завжди.
Конфлікти спалахували дедалі частіше. Марія Савеліївна звикла отримувати гроші від невістки й злилась, коли та відмовляла.
Якось вранці свекруха зайшла на кухню з особливим виразом обличчя.
— Кірочко, у мене до тебе серйозна розмова, — вона сіла навпроти невістки. — Я вирішила привести себе до ладу до літа.
Кіра підняла брови, чекаючи продовження.
— Мені треба зробити манікюр, пофарбувати волосся, оновити гардероб, — Марія Савеліївна говорила так, ніби перераховувала список покупок. — Я підрахувала — потрібно приблизно п’ятдесят тисяч гривень.
Кіра ледь не вдавилася чаєм.
— П’ятдесят тисяч? На манікюр і зачіску? — вона не вірила своїм вухам. — Ви серйозно?
— Абсолютно, — кивнула свекруха. — Я ще сукню хочу купити. І нові туфлі. Не можна ж мені ходити як замарашка.
— Маріє Савеліївно, — Кіра повільно поставила чашку на стіл. — Я не банкомат. У мене своїх витрат вистачає.
— Егоїстка! — обличчя свекрухи перекосилося. — Тільки про себе й думаєш! На кофтинки собі гроші знаходиш, а рідній матері чоловіка жалієш!
— Я гроші заробляю, — парирувала Кіра. — І досить на мене тиснути.
— Данилу розкажу, як ти зі мною поводишся, — пригрозила Марія Савеліївна. — Він тебе швидко на місце поставить.
Кіра різко встала, ледь не перекинувши стілець.
— Розповідайте. Я більше не буду вашим спонсором.
Вона пішла до спальні, грюкнувши дверима. Думки крутилися в голові важкими каменями. Життя стало нестерпним. Данило без роботи вже шостий місяць, свекруха висмоктує останні сили, а Кіра крутиться, як муха в окропі, намагаючись утримати всіх.
Увечері Данило повернувся додому роздратованим.
— Мама весь день плакала, — з порога почав він. — Що між вами сталося?
— Твоя мати вимагає від мене п’ятдесят тисяч гривень на манікюр і новий гардероб, — Кіра дивилася на чоловіка прямо. — Це, на твою думку, нормально?
— Вона просто хоче виглядати пристойно, — Данило знизав плечима. — Що тут такого?
— А роботу ти коли знайдеш? — різко запитала Кіра. — Уже пів року сидиш вдома.
— Та хто зараз знайде роботу? Криза скрізь! — підвищив голос Данило. — Ти ще й дорікати мені будеш?
— Я втомилася утримувати вас обох, — Кіра схрестила руки на грудях. — Твоя мати вважає мене банкоматом.
— А як їй ще жити? — Данило почав ходити по кімнаті. — На одну пенсію не проживеш!
— Саме тому ти маєш працювати й допомагати своїй матері, — відрізала Кіра. — Я більше не даватиму їй грошей.
— Якщо ти не будеш утримувати мою маму, я з тобою розлучусь! — вигукнув Данило й сам завмер від власних слів.
Кіра уважно подивилася на чоловіка. В її погляді промайнуло щось нове.
— Справді? — тихо запитала вона.
Данило розгубився, але відступати було пізно.
— Так! Родина повинна підтримувати одне одного!
— Добре, — Кіра кивнула. — Я запам’ятаю твої слова.
Наступного ранку Кіра спеціально дочекалась, коли обидві головні болі її життя зберуться на кухні.
— Доброго ранку, — сказала вона, заходячи на кухню. — У мене для вас новина.
Марія Савеліївна і Данило переглянулися.
— Я більше не дам вам ні копійки, — чітко промовила Кіра. — Ні на їжу, ні на манікюр, ні на що інше.
— Та як ти смієш! — підскочила свекруха. — Данило! Скажи їй!
Данило почервонів.
— Кіро, ми ж учора обговорювали це, — почав він. — Я попереджав…
— Так, ти погрожував розлученням, — кивнула Кіра. — Але я знаю, що це порожні погрози.
— Чому це? — Данило стис кулаки.
— Бо вам нікуди йти, — Кіра говорила спокійно, наче пояснювала очевидне. — Твоя мама винаймала квартиру. Грошей у вас немає. Куди ви підете?
Обличчя Данила стало багряним від злості.
— Та я… Та ти… — він задихався від обурення.
— Знаєш що, я вирішила все за тебе, — Кіра дістала телефон і відкрила застосунок «Дія». — Дивись, я подаю заяву на розлучення. Просто зараз.
Марія Савеліївна охнула й схопилася за серце.
— Кірочко, дитино, — залепетала вона. — Та ми ж не серйозно…
— А я — серйозно, — Кіра показала екран із заповненою заявою. — Бачите? Натискаю «відправити».
— Ти не можеш! — закричав Данило. — Я не це мав на увазі! Я просто хотів…
— У вас є година, щоби зібрати речі й залишити мою квартиру, — Кіра поклала телефон у кишеню. — Інакше викличу поліцію.
Данило вигукнув:
— Але це ж наш дім!
Кіра похитала головою.
— Ні, це моя квартира, куплена до шлюбу. Ти не маєш на неї жодного права. Перевір, якщо хочеш.
Марія Савеліївна почала схлипувати. Нарікати на невдячність і черствість сучасної молоді. Данило метався по квартирі, не знаючи, що робити. Він кричав:
— Ти не можеш вигнати нас на вулицю! Це жорстоко!
Кіра різко запитала:
— А шантажувати мене й висмоктувати гроші — це не жорстоко? Час пішов. У вас залишилось п’ятдесят п’ять хвилин.
За годину Кіра залишилася на самоті у своїй квартирі. Тиша огортала її, як тепла ковдра. Вона повільно пройшлась усіма кімнатами. Немов знову знайомилась із власним домом.
У спальні Кіра лягла на ліжко. Глибоко зітхнула. Вперше за довгий час вона дихала на повні груди. Більше ніхто не вимагав грошей. Не влаштовував скандалів. Не маніпулював.
Кіра всміхнулася стелі. Життя знову належало їй.
Дружина повернулася з робочої поїздки та дізналася чимало нових подробиць про свого чоловіка