Світлана поспіхом складала одяг у велику дорожню валізу. Остаточно наважитися виїхати від батьків вона вирішила після чергової неприємної розмови з мамою.
Світлана чудово розуміла, що наслідки такого кроку неминуче призведуть до розриву стосунків, але вона залишалася твердою у своєму намірі.
— Ти думаєш, ми впораємось самі? — пронизливий голос матері порушив вечірню тишу. — Твоя сестра потребує постійного догляду. Хто подбає про неї, якщо ти підеш?
Світлана стурбовано зітхнула й різко зачинила кришку валізи.
— Мамо, я вже доросла, я не можу постійно жити з вами, — промовила вона спокійним голосом. — Сестра залишиться під вашою опікою. Зрештою, вона ваша донька, а не моя.
Ніна Геннадіївна строго глянула на доньку, намагаючись приховати своє занепокоєння.
— Ти забула про обов’язки, які на тебе покладені? — докірливо мовила жінка. — Ми завжди вчили тебе ставити потреби сестри вище за власні бажання. Ти ж розумієш, що вона — людина з інвалідністю? Маша ніколи не зможе сама себе обслуговувати…
— Саме це я й робила все своє життя, — з гіркою усмішкою відповіла Світлана. — Іграшки, особисті речі, навіть кар’єру — я все приносила в жертву, аби лише відповідати вашим вимогам. Але досить! Більше так не буде!
— А ти думала, що буває інакше? — втрутився в розмову батько, що стояв у дверях спальні. — Світ жорстокий, дівчинко. Вчися пристосовуватись.
Погляд Світлани став раптово твердим. Вона гордо підняла голову й сказала:
— Все життя прикидатися ідеальною доглядальницею? Ні, я так більше не хочу. З мене вистачило того, що я завжди жила заради сестри, ніби я її мати. Все найкраще й найсмачніше віддавалось їй, бо вона хвора. Навіть медичний коледж ви обрали — щоб мої знання пішли на користь Маші. Мені її дуже шкода, але я не збираюся ховати своє життя заради неї!
Сьогоднішня сварка з батьками виникла не на порожньому місці. Світлана зустрічалася з хлопцем, і він запропонував їй переїхати разом і орендувати квартиру.
Дівчина, яка страшенно втомилась від турботи про хвору сестру, з радістю погодилась на цю пропозицію.
Саме тому Ніна Геннадіївна накинулась на доньку, яка зібралась піти з дому й звалити все на них.
— Який ще хлопець? Ти повинна доглядати за сестрою! — обурилась жінка, щойно дочка заговорила про переїзд.
— Я нічого не повинна. Досить нав’язувати мені почуття провини… — Світлана похитала головою, відчуваючи безсилля. — Я не зобов’язана жертвувати всім заради чужої вигоди. Зрештою, це ви народили Машу такою… самі й несіть відповідальність…
Роздратований чоловік підійшов ближче до доньки й поклав їй руку на плече:
— Іноді заради родини доводиться йти на жертви… На жаль, так буває, з цим просто треба змиритися…
— Я не хочу, — твердо відповіла Світлана. — Відповідальність за долю сестри лежить на вас, на батьках. Досить уже звалювати її на мене!
— Бачиш, як воно виходить? Спершу тікаєш з-під контролю, потім перекладаєш тягар відповідальності на нас. Чудовий приклад виховання! — жінка обурено стиснула губи. — Хоча, якщо ти виросла такою, значить, я сама винна. Більше мені нема кого за це винити…
— Мамо, припини з себе жертву робити! — Світлана зітхнула, усвідомлюючи глибину розбіжностей. — Мою думку ніхто ніколи не враховував. Мені заборонили вступати туди, куди я хотіла, змусили вчитись на медсестру, нав’язали спільне проживання.
Батькові не сподобався тон доньки. Він насупив брови й докірливо подивився на Світлану.
— Ти зобов’язана дотримуватися взятих на себе обов’язків! Ти — старша сестра Маші й несеш за неї відповідальність!
Маша вирізнялася розумом і зовсім не була дурною, але не могла обслуговувати себе самостійно.
— Я не розумію, ти хочеш з нами посваритися? — Ніна Геннадіївна підступно усміхнулася.
— Ні. Скоріше, це ви вирішили посваритися зі мною, — спокійно відповіла Світлана.
— Ніхто й не думав… Я пропоную компроміс. Не хочеш жити з нами — будь ласка! — по обличчю жінки пробігла ледь помітна усмішка. — Забери Машу до себе, й ми тобі не заважатимемо!
Ніна Геннадіївна була впевнена, що донька обов’язково погодиться на її «вигідну» пропозицію.
— Ні, мамо, ні! — похитала головою Світлана. — Я ж не одна житиму, якщо ти забула…
— Ось і перевіриш, як поведе себе твій хлопець! — заплескала в долоні Ніна Геннадіївна. — Якщо він нормально поставиться до Маші — значить, і тебе справді любить!
Дівчина стиснула губи, розуміючи, що мати просто хоче звалити хвору дочку з себе.
— Ні, мамо, я навіть не збираюся обговорювати цю тему з Тимуром, — спокійно відповіла Світлана. — Досить! Я вже няньчилась! Ваш контроль над моїм життям вичерпав себе. Я хочу нарешті пожити по-справжньому!
Узявши валізу, дівчина попрямувала до виходу. Унизу, біля будинку, її чекав Тимур.
— Ну все ясно! Тепер у нас більше немає доньки! — різко вигукнула Ніна Геннадіївна. — Ти нічого не хочеш повернути?
Світлана, почувши це, повільно обернулась. Вона не зрозуміла, про що йдеться.
— Ключі поверни від квартири, в якій ти більше не маєш права перебувати! — наказовим тоном заявила жінка.
Обличчя дівчини просвітліло. Вона мовчки поклала ключі від батьківського дому на комод.
— До побачення, — сказала Світлана, покидаючи квартиру.
— Краще вже «прощавай»! — закричала їй услід Ніна Геннадіївна.
Було зрозуміло, що вона неймовірно зла на доньку за те, що та пішла і залишила їх із хворою Машею.
Покидаючи квартиру, Світлана подумала, що, ймовірно, бачить сестру й батьків востаннє.
І вона не помилилася — але лише в першому.
За пів року Світлана дізналася від бабусі, що Маші більше немає.
Батьки недогледіли, і коляска з дівчиною виїхала на проїжджу частину.
У Маші не було жодного шансу вижити. Дізнавшись про це, Світлана мимоволі відчула провину.
Того ж дня вона отримала повідомлення від Ніни Геннадіївни, в якому мати зірвала всю злість на єдиній доньці, звинувативши її у смерті Маші.
Світлана кілька днів переживала й навіть почала себе звинувачувати у тому, що сталося.
Проте зовсім скоро вона дізналася: батьки недовго сумували за дочкою.
Неочікувано для всіх родичів вони купили дві путівки й поїхали на відпочинок.
Саме тоді Світлана остаточно зрозуміла, що дарма відчувала провину через свій відхід.
Після повернення батьки приїхали засмаглі та задоволені. Без жодного сорому зателефонували доньці й запропонували зустрітись.
Як тільки не стало Маші, їхнє ставлення до Світлани раптом стало набагато м’якшим і «теплішим».
Але це лише здавалося на перший погляд.
На сімейному святі, де зібралася вся рідня, Ніна Геннадіївна раптом заявила, що Світлана, мовляв, щаслива, що Маші більше немає.
Молодій парі довелося якнайшвидше залишити захід, аби не слухати маячню п’яної жінки.
Після цього інциденту Світлана і Тимур остаточно припинили будь-яке спілкування з батьками дівчини.
Вадим поглянув на безхатченка й упізнав у ньому хірурга, який урятував його десять років тому