— Аллочко, ну будь ласка, — Ігор сів на край ліжка, де дружина складала білизну. — Мамі так потрібна допомога. Дім зовсім занедбаний став, а самій їй не впоратись.
Алла не підвела очей від стопки футболок. Вона вже знала, до чого хилить чоловік.
— Ігорю, в мене відпустка. Я хочу відпочити, а не горбатитись на твою маму.
— Та яке горбатитись? — Ігор спробував взяти Аллу за руку, але вона відсторонилась. — Просто трохи допоможеш. Поживете разом, поговорите по душах.
Алла нарешті підняла голову. В її очах промайнуло щось жорстке.
— По душах? Твоя мама за півтора року нашого шлюбу жодного разу не говорила зі мною по душах. Тільки накази й докори.
— Алло, ну що ти таке кажеш?
— Правду кажу! — Голос Алли став гучнішим. — «Алло, принеси чаю. Алло, помий посуд. Алло, чого суп несолоний?» І жодного дякую. Жодного доброго слова.
Ігор підвівся й почав ходити кімнатою.
— Мама просто така людина. Строга. Але добра в душі.
— Строга? — Алла різко повернулась до чоловіка. — Вона мене як прислугу сприймає! Пам’ятаєш, на твій день народження я весь вечір на кухні провела? Готувала, мила, прибирала. А твоя мама сиділа з гостями й розповідала, яка я нездара.
— Аллочко, ну досить згадувати старе.
— Старе? Це було місяць тому!
Ігор зупинився перед дружиною й узяв її за плечі.
— Слухай, а може, це шанс налагодити стосунки? Поживете разом, краще пізнаєте одна одну.
Алла звільнилася з його обіймів.
— Ігорю, я тебе благаю. Давай поїдемо на море. Або хоча б просто в місті відпочинемо. Я так втомилась за цей рік.
— Гроші на море потрібні немалі, — Ігор зітхнув. — А в мами поживемо безкоштовно.
— Безкоштовно? — Алла гірко засміялась. — Я там буду працювати, як віл! Грядки полоти, хату прибирати, на всю твою рідню готувати.
— Яку рідню?
— Та ти ж знаєш! Твоя тітка Ліда з дітьми постійно приїжджає. Сусід дядько Коля щовечора заглядає. Всі їдять, а прибирати хто буде?
Ігор сів у крісло й потер обличчя руками.
— Мама каже, що дім розвалюється. Дах тече, паркан перекосився. Самій не впоратись.
— Найме робітників!
— За які гроші? Пенсія копійчана.
Алла сіла навпроти чоловіка. У її голосі з’явилися благання.
— Ігорю, зрозумій. Я працюю бухгалтером. Увесь рік — цифри, звіти, перевірки. Мені треба відключити голову, розслабитися. А не копати грядки під керівництвом твоєї мами.
— Ну тиждень всього, — Ігор нахилився вперед. — Максимум десять днів.
— А потім що? Раїса Михайлівна скаже: «Ну от, тільки почали, а справ ще повно». І розтягнеться на всю відпустку.
— Не розтягнеться.
— Розтягнеться! — Алла встала й підійшла до вікна. — Твоя мама майстер змушувати людей робити те, що їй потрібно.
Ігор теж підвівся й обійняв дружину ззаду.
— Аллочко, мені так ніяково перед мамою. Вона розраховує на нас.
— На мене розраховує, — поправила Алла. — Тебе ж вона теж як пана сприймає.
— Ну що ти вигадуєш?
— Нічого не вигадую. Пам’ятаєш, як ми минулого літа приїжджали? Ти з дядьком Колею рибу ловив, а я весь день підлогу мила.
Ігор замовк. Алла була права, але визнавати це не хотілось.
Чоловік подивився на Аллу очима нещасного цуценяти. Це було нечесно.
— Добре, — нарешті здалась Алла. — Але тільки десять днів. І якщо твоя мама почне мене експлуатувати — я поїду.
— Дякую, рідненька! — Ігор міцно обійняв дружину. — Все буде добре, побачиш.
Останні два тижні до відпустки Алла працювала з важким серцем. Щовечора дзвонила Раїса Михайлівна.
— Аллочко, я тут плани складаю, — бадьоро повідомляла свекруха. — Город треба весь перекопати. Теплицю полагодити. А в хаті генерального прибирання давно не було.
— Раїсо Михайлівно, а Ігор нам допоможе?
— Ігор чоловік, йому важка робота личить. Паркан ремонтуватиме. А ми з тобою жіночими справами займемось.
Алла розуміла: потрапила в пастку. Свекруха вже розподілила ролі. Ігор — на чоловічій роботі, Алла — на всьому іншому.
— Ще хочу родичів покликати, — продовжувала Раїса Михайлівна. — Лідочка з дітьми засумувала в місті. Нехай тиждень у нас поживуть.
— А готувати на всіх хто буде? — обережно спитала Алла.
— Ну ми ж разом! — засміялася свекруха. — Я навчу тебе справжній борщ варити. І пиріжки пекти.
Кожна така розмова закінчувалась однаково. Алла клала слухавку і розуміла: відпустка перетвориться на каторгу.
У суботу вранці вони з Ігорем вантажили речі в машину. Алла мовчки складала сумки в багажник, а чоловік намагався підбадьорити.
— Аллочко, ну не засмучуйся так. Все буде не так страшно, як ти думаєш.
— Ігорю, твоя мама вже розписала мені програму на весь тиждень, — Алла грюкнула багажником. — Город, теплиця, генеральне прибирання.
— Мама просто трохи перестаралась. Насправді вона не така вже вимоглива.
— Не така? — Алла обернулась до чоловіка. — Ігорю, твоя мама за півтора року жодного разу не сказала мені нічого доброго. Тільки критика й нові завдання.
— Вона старого гарту людина. Звикла все робити сама.
— От нехай і робить! — Алла сіла в машину й зачинила двері.
Дорога зайняла три години. Ігор усю дорогу переконував дружину, що мама змінилась, що тепер усе буде інакше. Що він учора з нею поговорив. І працювати Алла не буде. А просто злегка допоможе. Алла дивилась у вікно і про себе відраховувала дні до повернення додому.
Дім Раїси Михайлівни зустрів їх охайним виглядом. Двір підметений, вікна сяють, а з кухні тягнуло смачними ароматами.
— Дітки мої приїхали! — Раїса Михайлівна вибігла на ґанок з розпростертими обіймами. — Аллочко, дорога, як же я за тобою скучила!
Алла насторожено обійняла свекруху. Такої привітності вона не очікувала.
— Проходьте, проходьте! Я стільки всього наготувала! — Раїса Михайлівна потягла їх у хату.
Стіл ломився від частувань. Смажена курка, картопля з кропом, салати, пиріжки з капустою. Раїса Михайлівна метушилась навколо, накладаючи їжу в тарілки.
— Аллочко, ти така худенька стала! Треба тебе підгодувати. А як робота? Кажуть, бухгалтери зараз дуже потрібні.
— Робота нормально, — обережно відповіла Алла.
— І зарплата, мабуть, хороша? Машину ж купили. А квартира яка гарна! Ігорко показував фотографії.
Алла кивнула, але внутрішньо напружилась. Раїса Михайлівна ніколи не цікавилась її роботою. Навіщо ці розпитування?
— Мамо, а які в нас будуть справи? — поцікавився Ігор.
— Та нічого особливого! — махнула рукою Раїса Михайлівна. — Відпочивати приїхали, а не працювати. Правда ж, Аллочко?
Алла тільки усміхнулась у відповідь. Надто вже солодкі слова свекрухи викликали ще більшу настороженість.
Вечір пройшов спокійно. Раїса Михайлівна розповідала сільські новини, Ігор ділився міськими планами. Алла мовчки слухала й чекала на підступ.
Підступ не змусив себе довго чекати. О дев’ятій ранку Раїса Михайлівна постукала в їхню кімнату.
— Аллочко, вставай! День надворі! Скільки справ накопичилось!
Алла відкрила очі й побачила свекруху в робочому фартусі з блокнотом у руках.
— Раїсо Михайлівно, котра година?
— Уже дев’ята! У нас розпорядок: з ранку до вечора працюємо. Я список склала.
Раїса Михайлівна розгорнула списаний аркуш.
— Спочатку підлогу по всьому дому. Потім вікна. Після обіду бур’яни в городі. А ввечері в теплиці порядок наведемо.
— А Ігор? — спитала Алла, сідаючи на ліжко.
— Ігорчик займеться чоловічими справами. Паркан лагодитиме.
— А обід хто готуватиме?
— Всі разом! — усміхнулась Раїса Михайлівна. — Ти ж така розумничка, швидко навчишся.
Цілий день Алла тягала воду, мила підлогу, протирала вікна. Руки почервоніли від мийних засобів, спина нила від нахилів. В обід довелося варити борщ на всю родину плюс сусіда — дядька Колю, який зайшов навідати Раїсу Михайлівну.
— Аллочко молодець! — хвалила свекруха за столом. — Бачиш, дядьку Колю, яка в мене невістка працьовита!
— Хороша дівчина, — схвалив дядько Коля. — А то теперішні тільки по офісах сидять.
Ігор їв мовчки. На скарги дружини він відповідав, що фізичне навантаження — це корисно.
— Аллочко, ти просто не звикла до роботи. Це тебе загартує, — говорив чоловік.
Після обіду Алла пішла в город. Дві години полола моркву під палючим сонцем. Раїса Михайлівна сиділа в тіні й роздавала вказівки.
— Аллочко, он там бур’ян пропустила! А тут погано розпушила!
До вечора сил не лишилося зовсім. Алла ледь дійшла до хати й впала на ліжко.
— Ой, втомилась, мабуть? — заглянула в кімнату Раїса Михайлівна. — А я у твоєму віці одна хату тягнула, дітей виховувала. І ніколи не скаржилась!
Так тривало чотири дні. Алла вставала о дев’ятій, працювала до вечора, готувала обід і вечерю. Раїса Михайлівна тільки керувала й критикувала. На п’ятий день, за обідом, який знову приготувала Алла, свекруха оголосила новину.
— Завтра, Аллочко, підемо копати картоплю. Врожай багатий цього року!
Алла повільно відклала ложку.
— З мене досить, — тихо сказала вона.
— Що, люба? — не розчула Раїса Михайлівна.
Алла обернулась до чоловіка.
— Я втомилась бути служницею. Завтра повертаюсь до міста. А ти можеш далі обслуговувати свою рідню.
— Аллочко, що ти таке кажеш! — обурився Ігор.
— Кажу правду, — Алла встала з-за столу. — П’ять днів я працюю як кінь. Готую, прибираю, копаю. А твоя мама тільки накази роздає.
— Алло, це занадто гостра реакція! — Ігор теж підвівся. — Треба бути терпимішою до родини!
— До родини? — Алла засміялась. — Твоя мама сприймає мене як безкоштовну робочу силу!
Алла пішла до кімнати й почала складати речі. Ігор ходив за нею й намагався вмовити.
— Аллочко, ну не можна ж так! Що мама подумає?
— Нехай думає, що хоче, — Алла закрила сумку. — Я себе люблю більше, ніж тебе і твою родину. І я втомилась бути служницею.
— Алла, зупинись! Ми ж приїхали допомогти!
— Ти приїхав у гості до мами. А мене привіз сюди як обслугу.
Алла взяла сумку й попрямувала до виходу.
— Завтра можеш приїхати до квартири по свої речі. Я подаю на розлучення.
Двері зачинились за нею, залишивши Ігоря сам на сам із матір’ю та власними думками.
Алла сіла у свою машину, завела двигун. Пора було прощатись із цим розділом життя. Попереду чекало ще три тижні відпустки.
Раз квартиру на сестру переписали, до неї жити й ідіть, я вас до себе не пущу — заявила Катя батькам