Я вигнала сина, невістку і онуків зі своєї квартири. Сказала, що даю їм рівно годину, щоб зібрати речі, інакше все їхнє майно опиниться на вулиці, викинуте через вікно

Я щиро сподівалася, що на старості зможу спокійно пожити для власного задоволення. Хотілося десь відпочити, приділити час собі. Навіть дачу купила – невеликий будиночок за містом із садом і городом. Це була мрія, яку я ділила з покійним чоловіком Орестом. Ми разом обирали будинок, робили ремонт, планували, як будемо там проводити час.

Але, на жаль, кілька місяців тому Ореста не стало. У нього були серйозні проблеми із серцем, і лікарі відразу попередили, що часу у нас залишилося небагато. Я боролася з усіх сил, возила чоловіка по лікарнях, оплатила дорогу операцію. Витратила кілька тисяч доларів, але, на жаль, це не допомогло.

Після похорону мій син Олексій запропонував переїхати до мене.

— Мамо, тобі одній у квартирі важко, а з нами буде веселіше. Ми завжди поруч, допоможемо, якщо що, — казав він.

Я погодилася, сама не знаючи навіщо. У Олексія своєї квартири не було, вони з дружиною Мариною знімали житло. Після весілля у них одразу з’явилися діти: спочатку народився Павлик, потім дві дівчинки, Ліда й Ліза. Усі гроші йшли на утримання сім’ї, і відкладати на власне житло у них не виходило.

Я думала, що діти й онуки допоможуть мені заповнити порожнечу, яка утворилася після втрати чоловіка. Але жити з ними виявилося нестерпно.

Діти цілими днями кричать, як ненормальні. То мультиків вимагають, то на вулицю гуляти просяться. Якщо старший починає плакати, молодші підхоплюють – такий рев стоїть, наче сирена виє.

На вихідних неможливо виспатися: з самого ранку галас, крики, біганина. Невістка зовсім не справляється з дітьми. Вона погана господиня і мати – вдома постійний безлад, розкидані речі, іграшки валяються де попало. Я у своїй квартирі такого безладу ніколи не допускала.

Нарешті, я вирішила поговорити з сином.

— Синку, вам пора жити окремо. Ти дорослий чоловік, час брати відповідальність за свою сім’ю.

— Але, мамо, нам тут добре. Три кімнати, всім вистачає місця.

— Мені потрібен відпочинок, — твердо сказала я. — Я втомилася.

Олексій розсердився. У результаті він вирішив подати на поділ квартири. Але завдяки допомозі хорошого адвоката я змогла відстояти своє житло. Після цього син зібрав речі й переїхав назад на знімну квартиру.

Тепер багато родичів засуджують мене.

— Як ти могла вигнати сина з онуками? Невже тобі гроші дорожчі?

— Він сам пішов. Ніхто його не виганяв, — відповідаю я.

Знаєте, що дивує? Якщо всі такі розумні, чому ніхто з цих родичів не запропонував допомогти синові з житлом? Чому тільки я маю вирішувати його проблеми?

У Олексія троє дітей, і він сам має справлятися з їх забезпеченням. Я ж хочу пожити спокійно і насолоджуватися заслуженим відпочинком.

Як ви вважаєте, я вчинила правильно?