Юрій був дуже зосереджений на вечері й не одразу помітив, як його дружина Євгенія з кимось довго й зацікавлено розмовляє телефоном. «Цікаво, хто так захопив мою дружину, що вона забула про недоїдену вечерю», — подумав він, починаючи дратуватися від її тривалої відсутності. Женя настільки захопилася, що втратила лік часу. Сьогодні вона мала скласти список продуктів для новорічного столу, але замість цього вже пів години розмовляє телефоном.
— Уявляєш, — схвильовано почала Євгенія, — Батьки запросили нас до себе на Новий рік!
Батьки Жені живуть у заміському будинку в селищі недалеко від міста, лише за годину їзди машиною. Але останнім часом батько дружини важко хворів, тому гостювали в них рідко, лише іноді навідувалися й допомагали з ліками.
Юрій витер рот, насупив брови й уважно подивився на дружину, чекаючи пояснень. Але вона, ніби не помічаючи його погляду, продовжувала сяяти від радості.
— Поїдемо? — змовницьки почала дружина. — Тато там гірку для Петрика залив. Ми можемо купити феєрверк і запустити його у дворі. Це буде так красиво…
— Кохана, але ти ж знаєш, — нарешті заговорив чоловік, — На Новий рік до нас завжди приїжджає моя мама. Це вже стало традицією.
— Вони вже приїжджають до нас десять років поспіль. А мені так хочеться відпочити в новорічну ніч, а не обслуговувати всіх. Я не проти готувати смаколики й усе таке, але вони приїжджають не на кілька днів, а на всі канікули. У результаті, замість відпочинку, я дуже втомлююся, — поскаржилася Євгенія.
Рутина, нескінченні турботи, втома й роздратування. Вона втомилася від цієї новорічної традиції й від гостей, які приїжджають до накритого столу напередодні свята. Адже приїжджали вони не на кілька днів, а на всі канікули. Але цього разу Женя просто не змогла більше стримуватися.
— Кохана, ти перебільшуєш. Ми ж чудово проводимо час разом. До речі, мама вчора телефонувала. Я підтвердив, що все в силі й ми їх чекаємо.
— А мене спитати? — Женя подивилася на чоловіка.
— А що питати? І так усе зрозуміло, — і Юрій продовжив вечеряти.
— Зрозуміло, кажеш? Добре. Але Новий рік ми будемо святкувати в моїх батьків. Передумаєш — приєднуйся, — тихо сказала дружина.
Але Юрій уже не слухав дружину, зробив телевізор голосніше й повністю зосередився на телепередачі.
Того ж вечора Євгенія вирішила порадитися зі своїм сином. Хлопчику вже десять років, і він також має право обирати, де зустрічати Новий рік.
— Синку, сьогодні дідусь Іван дзвонив і запропонував нам святкувати Новий рік у них. Що ти думаєш, хочеш туди поїхати? — запитала вона.
— Мам, а що з бабусею Галею й тіткою Ірою? — поцікавився хлопчик.
— Ми можемо залишитися тут, якщо ти хочеш. І зустрінемо новорічну ніч, як завжди, з ними.
— Ні, я хочу поїхати до дідуся в село. Я дуже за ним скучив, — очі хлопчика засяяли від нетерпіння.
Петрик і сам смертельно втомився няньчитися з двоюрідними братами. Тітка Іра щоразу приїжджала й залишала його доглядати за своїми близнюками. Типу нехай разом граються. Тільки різниця у віці між ними п’ять років.
— Мам, насправді я все чув, — зізнався син, — Тато не поїде… Але ми можемо поїхати з тобою удвох?
— Який ти у мене кмітливий! — вона закивала й засміялася. — Тридцятого ввечері ми поїдемо. Потрібно буде допомогти з підготовкою до свята.
А Юрій, перебуваючи в передчутті свята, зовсім не надав значення словам дружини. Передумає, як завжди. Та й навіщо цей переполох? Адже родичі не приїжджають щодня. Він розслабився й більше не піднімав цю тему.
Двадцять дев’ятого грудня Юрій прийшов із роботи трохи раніше, ніж зазвичай, і застав дружину, яка красувалася перед дзеркалом у новенькій розкішній сукні.
— А чого це ви такі задоволені?
— Ми збираємося до дідуся Івана й бабусі Світлани. Ти поїдеш із нами? — Петрик відірвався від ноутбука й повис у батька на шиї.
Юрій покрутив сина по кімнаті й опустив назад на підлогу.
— Жень, що це таке? До нас гості приїжджають, і це не обговорюється, — Юрій кинув на дружину докірливий погляд. — Звідки ці вигадки, і чому ти втягуєш у це сина?
— Тобто ти залишаєшся? — обережно уточнила Женя.
— Звісно. Я думав, ми ще минулого разу все обговорили, — чоловік навіть насупився.
Не бажаючи продовжувати розмову, він попрямував у ванну. Якби він не поспішав, то точно помітив би хитру усмішку на обличчі своєї дружини.
Вечір тридцятого грудня. Юрій поспішає додому, адже перед Новим роком потрібно ще закупити продукти.
— Жень, давай сходимо до магазину після вечері. Я раніше відпросився, щоб усе встигнути, — він розчахнув двері й голосно вигукнув.
Але крім тиші відповіді не отримав. Чоловік швидко набрав номер дружини й почав кричати у слухавку.
— Де це вас носить? Я прийшов додому, а тут нікого! Як поїхали? А як же гості? — такого від дружини він явно не очікував.
— Так, чоловіче, я теж думала, що ми зрозуміли одне одного. Але цього Нового року шукайте собі іншу прислугу. Я збираюся відпочити, як усі нормальні люди, а не стояти весь час за кухонним столом, — Женя кинула слухавку й навіть вимкнула телефон.
Юра швидко набрав номер матері. Його голос звучав схвильовано.
— Мамо! Завтра приїжджайте раніше. Потрібно буде приготувати й накрити святковий стіл. Скажи, що потрібно купити.
На іншому кінці дроту запанувала довга пауза.
— Юрчику, любий, ти про що говориш? — здивовано запитала Галина Андріївна. — А як же Женя?
— Вона поїхала до своїх батьків. Доведеться якось справлятися самим, — розгублено зізнався син.
— Як це вона поїхала? — обурилася мати. — Взагалі-то ми планували приїхати й гарно відпочити, а не бігати навколо плити й столу. Ми й так щодня вдома цим займаємося.
— Але ж Женя щороку бігає, — Юрій відчув образу за дружину.
— Вона невістка, це її прямий обов’язок! — відповіла Галина Андріївна.
На спробу Юрія замовити готову їжу з ресторану, він отримав тверду відмову від матері.
— Та вже, не чекала від тебе такого, сину, — і мати поклала слухавку.
Але щойно вона це зробила, телефон знову задзвонив. Цього разу дзвонила сестра Юрія.
— Що це за справи? Хлопці вже чекають на веселощі, а тут такий облом.
— Приїжджайте, відсвяткуємо якось самі, — чоловіка вже почала дратувати ситуація.
— Ну звісно. Біля плити я і вдома постою. Ми краще до мами, — у трубці пролунали короткі гудки, і розмова обірвалася.
Тепер до Юрія нарешті дійшло, на що скаржилася Женя весь цей час і як їй було важко. Він відчув провину за те, що раніше цього не помічав. А наступного ранку чоловік приїхав до будинку батьків дружини.
Окрім батьків, там була ще сестра Жені з чоловіком і дітьми. Жінки чаклували на кухні разом і про щось дружно хихикали. Чоловіки допомагали прикрашати будинок гірляндами й ялинку на вулиці. Діти весело бавилися разом. Тільки тепер Юрій зрозумів, якою може бути зустріч Нового року: веселою, дружною і теплою.
Перед самим боєм курантів Юрій тихенько нахилився до вуха Жені й прошепотів: «Дякую тобі, що витягла нас. Я дуже вдячний тобі за цей Новий рік». Дружина лише усміхнулася й кивнула у відповідь.
На зворотному шляху в Юрія задзвонив телефон. Це була Галина Андріївна.
— Синку, ви коли назад? — ніжним голосом заговорила мати.
— Щось сталося? — здивовано запитав Юрій.
— Та ні, просто ми вирішили все ж відвідати вас, адже ще цілих п’ять днів вихідних.
— Боюся, що не вийде, мамо. Ми вирішили поїхати на базу відпочинку тут неподалік із батьками Жені. Покатаємося на тюбах, надихаємося свіжим повітрям. Хочу, щоб дружина трохи відпочила від побутових справ і розвіялася, — діловито відповів Юрій.
— Ох ти, пані яка, втомилася вона. Тобі самому не соромно відмовляти рідній матері?
— Мамо, не перекручуй. У нас просто свої плани, — чоловік насупився. Його смішив такий відвертий шантаж, і як він раніше цього не помічав. — Але якщо вам так хочеться до нас, ви можете приїхати й пожити. Запасні ключі у сусідів.
— Ой, а може, ми з вами на базу? — голос матері раптом прозвучав неприродно солодко.
— На жаль, наш будиночок розрахований лише на трьох осіб. Не думаю, що в переддень свят там знайдуться ще місця, але ви можете зателефонувати й уточнити. Давай пришлю номер бази?
Більше Юрій нічого не встиг сказати, бо мати, не витримавши такої «наглості» сина, кинула слухавку. Таким чином, у їхній родині з’явилася нова традиція — зустрічати Новий рік комфортно для всіх членів родини.
— Не бурчи, стара. Дівка мені дружиною буде, і вже сьогодні. Моєму Льоні мама потрібна