— Свєта, я на вокзалі з дітьми, і йти мені нікуди! — нила Ольга в телефонну слухавку. — Твій син нас так і не зустрів.
— Як це? — здивувалася Світлана. — На Нікіту це зовсім не схоже.
— А от так, сидимо тут і мерзнемо, — зі сльозами у голосі промовила Ольга. — У нас немає грошей ні на їжу, ні на зворотну дорогу. Що тепер робити?
— Зачекай, я йому зараз подзвоню!
Дзвінок сестри застав Світлану на кухні, де вона місила тісто для пирогів. Тож їй знадобився час, щоб вимити руки й нормально взяти слухавку. Під впливом емоцій Світлана навіть не одразу зрозуміла, що було не так у розмові з сестрою. Вона повернулася на кухню і задумливо подивилася на тісто.
— Так…
Світлана знову взяла телефон і набрала номер сина. У слухавці лунали довгі гудки.
— Нікіто, ну, відповідай! — без жодної надії промовила Світлана.
Але телефон сина мовчав. Вона знову набрала сестру.
— Олю, а чому ти вже у Києві? — запитала вона. — Ти ж лише завтра мала виїжджати? Я спеціально пироги для Нікітки приготувала, щоб ти передала.
— А яка різниця? — відповіла Ольга. — Днем раніше, днем пізніше. Твій син знав про наш приїзд і мав нас зустріти! Це жахливо!
Ольга знову розридалася в слухавку.
— Добре, поки що залишайся там, — відповіла Світлана. — Зараз я постараюся щось придумати.
Вимкнувшись, Світлана почала гарячково перебирати список контактів у телефоні. Здавалося, родичів у Києві більше не було, але раптом вона когось забула. Її телефон задзвонив. Це був Нікіта.
— Привіт, мамо, — спокійно сказав він. — Ти дзвонила? Щось сталося?
Світлана здивувалася такому тону сина й розповіла йому про рідну тітку, яку він не зустрів.
— Тітка Оля приїхала? — здивувався Нікіта. — А чого це вона?
Світлана здивувалася.
— Хіба ви не домовлялися? — запитала вона.
— Вперше чую про її приїзд, — відповів Нікіта.
Зв’язок був поганий. Нікіта пояснив, що відпочиває у друзів на дачі під Києвом, куди поїхав на всі вихідні. Принаймні так він планував. Але тепер, у силу обставин, йому доведеться терміново мчати до столиці, щоб виручати тітку і двоюрідних сестер.
— Мамо, але до ранку я не зможу виїхати, — сказав він. — Електрички вже не ходять. Надиктуй їй мою адресу, нехай їде туди. Хлопці їм відчинять.
Згодом Нікіта не раз подумав, що краще б тоді він залишив їх на вокзалі напризволяще…
Ольга була професійною вдовою.
Так, саме так. Свого чоловіка вона втратила п’ять років тому в трагічній ДТП, у якій сама дивом вижила. Їхні дві доньки в той час були в бабусі й дідуся, тому їм особливо пощастило. Тоді їм було 8 і 10 років.
Звісно, молоду вдову всі жаліли й намагалися оточити турботою та увагою. Під час заміжжя Ольга не працювала, воліючи берегти сімейне вогнище. Їх із чоловіком такий розклад цілком влаштовував. Але тепер ситуація змінилася.
Родичі з усіх боків допомагали, як могли.
Старша сестра Ольги, Світлана, постійно забирала Ксенію й Алісу до себе на тиждень-два, щоб дати Ользі можливість відпочити й прийти до тями. Нікіта, син Світлани, якому тоді було 17 років, намагався з розумінням ставитися до дій матері. І навіть погоджувався поступатися кузинам своєю кімнатою на час їхнього гостювання, а сам перебиратися до вітальні.
Щоправда, з часом перебування кузин у їхньому домі дедалі більше напружувало Нікіту.
Зрештою, його кімната була, так би мовити, створена саме під юнака. Комп’ютер із різними прибамбасами для ігор, різного роду моделі літаків і кораблів, які він збирав сам. Дівчачих іграшок там не було взагалі, а свої речі Нікіта категорично заборонив чіпати.
Однак Ксюша та Аліса почали просто ігнорувати його заборони.
Якось він знайшов кілька своїх моделей у розібраному вигляді, за що сестрам одразу ж було висловлено. Але тітка Оля накинулася на хлопця, як яструб, із докорами, що він ображає сиріт. Світлана тоді заступилася за сина, однак наодинці все ж попросила Нікіту бути з дівчатами тактовнішим.
Хлопець з усіх сил тримав себе в руках, але настав момент, коли він не витримав. Нікіта побачив, що сестри не лише торкалися його ігрового комп’ютера. Вони примудрилися залізти в гру, добряче там нашкодити, а наостанок ще й вирвати дроти, намагаючись приховати своє втручання.
Цього разу хлопець не стримався. Незважаючи на крики тітки, він вигнав обох «сиріт» зі своєї кімнати, сам повернувся туди й поставив на двері замок.
— А де мої дівчатка будуть спати? — кричала тітка Оля.
— У вітальні, — буркнув Нікіта й зачинився у своїй кімнаті.
Світлана чудово розуміла настрій сина, але намагалася максимально залагодити конфлікт. Проте Ольга надовго запам’ятала цей інцидент і справді вважала його покаранням. Сестри кілька років взагалі не спілкувалися з Нікітою.
Нікіта був у захваті, але Світлана все ж турбувалася за сестру й племінниць. Як кажуть, неприємний осад залишився й отруював життя.
Нікіта закінчив школу та поїхав вступати до Києва. У нього все вийшло. Спочатку хлопець жив у гуртожитку, але потім почав підробляти у вільний від навчання час і став знімати квартиру разом із трьома приятелями.
Саме тоді на горизонті Світлани знову з’явилася Ольга. Вона заявила, що дуже скучила й мріє відновити спілкування. До речі, вдова досі не працювала, і було не зрозуміло, на які гроші жила.
— Добрі люди допомагають, — пояснила вона Світлані.
Жінка чула, що молодша сестра постійно збирає гроші «на молочко для діток» у соцмережах, але вдаватися в подробиці не стала. Зрештою, її це не стосувалося. Тим більше, що в самої Світлани Ольга, на щастя, грошей не просила.
На якийсь час Світлана навіть повірила, що сестра щиро сумує за рідними, адже візити Ольги досить довго мали суто гостьовий характер. Ксенія й Аліса завжди приходили з нею, але обидві помітно заспокоїлися.
Якось Ольга наполегливо розпитувала Світлану про Нікіту — де він, як він.
— Мої дівчатка вже давно просяться до Києва, — сказала вона, ніби між іншим. — Може, Нікіта нас прийме? Поговори з ним.
— Нікіта вже дорослий, — відповіла Світлана. — Тому я йому не можу нічого наказувати. Домовляйся сама.
— Без проблем, — відповіла Ольга.
І ось сестра вже була на вокзалі на день раніше заявленого терміну.
Світлана була дуже засмучена. Нікіта так любив ці пироги з капустою й м’ясом. Але ще більше її вразило, що син нічого не знав про швидкий приїзд тітки. Значить, Ольга з ним нічого не узгоджувала. Добре, що хоч вдалося до нього додзвонитися.
Нікіта примчав на знімну квартиру ближче до обіду. Як на зло, по дорозі в нього сів телефон, а зарядку він забув на дачі у друзів. Те, що він побачив, шокувало його.
Троє приятелів, із якими вони разом винаймали квартиру, спали на лавці біля під’їзду. Нікіта по черзі їх усіх розбудив.
— Що сталося?
Хлопці розповіли, що Ольга попросила їх вийти за двері, поки вони з дівчатами переодягаються. Вони погодилися, щоб їх не бентежити. Однак тітка Оля просто замкнула двері зсередини й наказала їм іти ночувати в інше місце.
— У мене дівчата! — заявила вона. — Вони не можуть спати в одній квартирі з трьома дорослими мужиками.
Ні наполегливі стуки, ні переговори ні до чого не призвели. До того ж квартирантам не потрібні були проблеми з сусідами.
— Ми хотіли викликати поліцію, — сказав Нікіті один із приятелів. — Але потім подумали, що це, все-таки, твоя родичка.
Нікіта пішов розбиратися.
— А що такого? — здивовано кліпала очима тітка Оля. — Я не допущу, щоб мої дівчата спали у небезпечному середовищі.
— Взагалі-то, ці хлопці тут живуть! — обурився Нікіта.
— І що? Поки ми тут, нехай поживуть в іншому місці, — заявила родичка.
— Вони платять за цю квартиру! — вибухнув Нікіта.
— Чому така дріб’язковість? — недбало зауважила тітка. — Хто тобі дорожчий — твої сестри й рідна тітка чи якісь чужі хлопці? Молоді, здорові, потерплять заради двох сиріт!
Ксенія й Аліса час від часу з цікавістю визирали з іншої кімнати. Їхні самовдоволені обличчя почали серйозно дратувати Нікіту, але він постарався стриматися.
— Тітко Олю, я можу знайти вам усім трьом готель чи іншу квартиру, — запропонував він.
— А платити теж ти будеш? — нахабно запитала Ольга.
— Взагалі-то, я студент!
— Так і в мене зайвих грошей немає, — заявила жінка. — Тож ми залишаємося тут. А ти розберися зі своїми друзями й повертайся. Будеш нам місто показувати. Ми ж тут нічого не знаємо.
Сказавши це, Ольга пішла. Нікіта пройшовся по квартирі. Він помітив, що сестри витягли з тумбочок і шаф деякі речі його друзів. Зокрема, Ксенія вертіла в руках планшет одного сусіда Нікіти, а Аліса вже встромила у вуха навушники другого.
— Чому ви чужі речі чіпаєте?! — вибухнув хлопець. — А ну швидко поклали на місце!
— Тобі шкода чи що? Це ж навіть не твоє, — обурилася Ксенія, коли Нікіта сам забрав у неї планшет.
— У Києві всі такі жлоби? — запитала Аліса, неохоче повертаючи братові навушники.
Нікіта вже кипів.
— Краще по-доброму вирішимо питання, — сказав він, ледве стримуючись. — Інакше…
— Інакше що? — нахабно уточнила тітка Оля. — Здається, хлопцям складно знайти квартиру. Ти ж не хочеш, щоб я влаштувала скандал і підняла на вуха всіх сусідів. І у вас будуть проблеми.
Нікіта замовк. Ольга насмішкувато дивилася на нього.
— Нам краще не сваритися, — сказала вона. — Краще покажи нам місто.
І тоді Нікіті прийшла ідея.
— Добре, — сказав він. — Сподіваюся, ви тут надовго не затримаєтесь.
— Як сподобається! — самовпевнено заявила Ольга.
Ні вона, ні її доньки не побачили, як Нікіта відправив телефоном повідомлення одному з друзів. Поки він водив нав’язливих родичок найближчими вуличками, його сусіди по квартирі винесли їхні речі на вулицю. До повернення тітки Олі та її доньок із «екскурсії» біля під’їзду вже чекало таксі.
Не давши родичкам оговтатися, Нікіта разом із друзями швидко покидали їхній багаж у багажник і буквально запхали всіх трьох у салон. Нікіта назвав адресу — вокзал. І машина помчала.
Ольга намагалася дзвонити племіннику, але після першої ж спроби опинилася у «чорному списку». Туди ж потрапили і її доньки.
Пізніше Нікіта дізнався від матері, що злі тітка і її дочки повернулися в рідне місто й усюди поливали брудом «зажерливого» племінника, «зіпсованого Києвом». Виявилося, що гроші на зворотний квиток у них усе ж таки були.
— Ні, ти щось наплутала, цю квартиру ми з Юрієм орендуємо, — не повірила Жанна подрузі