Здавалося, Кирило все прорахував: фіктивне банкрутство, розлучення, таємні рахунки. Але він забув, що Аня — не просто «скромна домогосподарка». За борщами та дитячими пелюшками ховалася жінка, здатна перетворити його брехню на фінансову катастрофу. Коли впали останні ілюзії, залишилося лише одне питання: що страшніше — втратити бізнес чи дізнатися, що твоя дружина давно грає у свою гру? Історія про те, як тиха помста буває гучнішою за гуркіт імперії, що руйнується.
— Не бути тобі генеральним директором великої корпорації, чесно, — насмішкувато сказав Кирило, дивлячись на дружину з виглядом досвідченого психолога, розчарованого у пацієнті. — Ти нічого не тямиш у бізнесі.
— А звідки мені тямити, — знизала плечима Аня, навіть не відриваючись від плити, де вона помішувала борщ — улюблену страву чоловіка. — Я ж не супергерой із планети Крутих Бізнесменів. Так, скромна мама-домогосподарка, на якій дім, дитина і твої шкарпетки, розкидані по всій квартирі.
Ця розмова, що стала звичною за останні роки, звучала на їхній кухні так часто, що навіть однорічна Машенька, яка сиділа у дитячому стільчику, автоматично морщила носик, коли тато починав чергову лекцію про те, як важко керувати власною фірмою. Особливо коли дружина зовсім не підтримує.
Кирило, спадковий підприємець (за його словами), а насправді — просто щасливчик, який виграв тендер на постачання будівельних матеріалів для обласного управління в період, коли всі його конкуренти збанкрутіли, обожнював підкреслювати свою винятковість. Іноді Ані здавалося, що він носить невидиму корону з написом «Я — бізнес-геній» і чекає від усіх відповідних поклонів.
— От дивись, — продовжив Кирило, закидаючи ноги на сусідній стілець, навіть не запитавши, чи не потрібна допомога. — Якщо раптом компанія почне банкрутувати, треба діяти швидко й рішуче. Відсікти все зайве, мінімізувати ризики, зберегти активи… Ти б розгубилася.
Аня мовчки помішувала суп, думаючи, що до її кулінарної майстерності чоловік ніколи не мав претензій. А от до фінансової хватки — постійно, хоча саме її квартира, що дісталася у спадок від бабусі, стала їхнім сімейним гніздечком. І саме її зарплата викладачки фортепіано була єдиним стабільним доходом, коли Кирило «запускав бізнес».
— Добре, що в тебе ніколи не буде таких проблем, — подала вона йому тарілку з гарячим борщем. — Ти ж геній підприємництва.
Він навіть не помітив іронії — просто задоволено хмикнув і взявся за ложку.
Розмова про банкрутство виявилася пророчою. Через тиждень Кирило повернувся додому блідий як полотно, з червоними очима і запахом дешевого віскі. Він жбурнув портфель у куток передпокою й повалився в крісло, навіть не знявши черевиків.
— Ми збанкрутіли, — оголосив він драматичним голосом, гідним номінації на «Оскар». — Повністю й безповоротно.
Аня, заколисуючи Машеньку, завмерла.
— Що трапилося?
— Усе трапилось! — він ударив кулаком по підлокітнику. — Великий клієнт відмовився від контракту, податкова нарахувала якісь божевільні штрафи, банк вимагає достроково погасити кредит… Ми у повному прольоті, розумієш?
Вона розуміла. І насамперед розуміла, що Кирило, попри всі свої розмови про «відсікання зайвого», зараз панікує.
— Заспокойся, — Аня поклала дитину в ліжечко і підійшла до чоловіка. — Давай розберемося. Які саме борги у компанії?
— Мільйони! — він змахнув руками. — На нас подали до суду постачальники, працівникам нічим платити зарплату, податкова погрожує арештом рахунків… Аня, нам кінець.
Вона уважно подивилася на чоловіка. За п’ять років спільного життя вона навчилася розпізнавати його настрої. Коли він справді хвилювався, його ліве око ледь помітно смикалося. Зараз око було спокійним.
— І що ти пропонуєш? — обережно запитала вона.
— Єдиний вихід — повна ліквідація зобов’язань, — Кирило несподівано заспокоївся й заговорив діловим тоном. — Доведеться продати все майно, яке у нас є. Квартиру в першу чергу.
— Цю квартиру? — уточнила Аня. — Маму бабусину квартиру, яка взагалі не має жодного стосунку до твого бізнесу?
— Не твою, а нашу, — роздратовано поправив він. — Ми ж сім’я. І якщо ми не продамо її зараз добровільно, то потім прийдуть виконавці й викинуть нас на вулицю. Ти цього хочеш?
Аня присіла на підлокітник сусіднього крісла.
— А що з грошима від продажу? Їх усі заберуть кредитори?
Кирило прикусив губу, його погляд смикнувся вбік.
— Не зовсім… — він зам’явся. — Є один варіант. Якщо ми оформимо розлучення до початку судових процесів, то частина майна залишиться тобі як тій, що не має стосунку до бізнесу. Це стандартна юридична практика.
— Розлучення? — Аня підняла брови. — Ти пропонуєш розлучитися, щоб урятувати гроші?
— Це фіктивне розлучення, дурненька, — він усміхнувся й узяв її за руку. — Просто юридична процедура. Ми продаємо квартиру, частину грошей віддаємо кредиторам, а частину ховаємо на твій рахунок. Потім, коли все вляжеться, знову одружимось. Елементарно!
Аня дивилася на його руку, що стискала її пальці. Надто міцно, надто впевнено — як для людини, чий бізнес начебто розвалюється.
— Добре, — сказала вона нарешті. — Завтра поговоримо з юристом. Я хочу зрозуміти всі деталі.
— Які ще деталі? — насупився він. — Немає часу на юристів. Треба діяти швидко.
— Я не збираюся діяти швидко, коли мова йде про дах над головою нашої дитини, — відрізала Аня, звільняючи руку. — Або ми все робимо законно й з консультацією спеціаліста, або ніяк.
Кирило скривився, але сперечатися не став. Він знав, що в деяких питаннях його тиха, слухняна дружина ставала впертішою за віслюка.
Юристка, немолода жінка, уважно вислухала історію Кирила про банкрутство компанії.
— Дивно, — сказала вона, переглядаючи виписки, які приніс Кирило. — За документами у вас цілком стабільне становище. Борги є, але вони не критичні для бізнесу вашого масштабу.
— Це застарілі дані, — перебив Кирило. — Зараз все набагато гірше. Ви краще розкажіть про процедуру розлучення.
Юристка перевела погляд на Аню.
— Ви впевнені, що хочете розлучатися? Тим паче з маленькою дитиною?
— Ні, — чесно відповіла вона. — Але якщо це єдиний спосіб захистити доньку від наслідків банкрутства…
— Захистити можна різними способами, — юристка постукала ручкою по столу. — Наприклад, ваша квартира, як дошлюбне майно, не підлягає стягненню за боргами чоловіка. Якщо, звісно, ви не були поручителем по кредитах.
Аня похитала головою:
— Ні, я нічого такого не підписувала.
— Тоді навіщо продавати квартиру? — юристка запитально подивилась на Кирила.
— Бо за законом кредитори можуть претендувати на половину спільного майна подружжя, — швидко відповів він. — А розлучення дозволить захистити хоч щось.
— Вірно, але лише щодо майна, нажитого у шлюбі. Дошлюбне майно і так захищене. — Юристка повернулась до Ані. — Якщо квартира ваша, отримана до шлюбу, то вона повністю ваша. Її не заберуть.
Кирило занервував на стільці.
— Це теоретично. А практично наші суди роблять що хочуть. Краще перестрахуватись.
Юристка знизала плечима:
— Вирішувати вам. Але я не бачу підстав для термінового продажу квартири.
Коли вони вийшли з офісу, Кирило був похмуріший за хмару.
— Та дурепа нічого не розуміє в реальному бізнесі, — прошипів він. — Послухай, давай просто зробимо, як я кажу. Я все продумав.
Аня не відповіла. У її голові крутилися надто багато запитань. Якщо квартиру захищено законом, навіщо її продавати? Якщо компанія не в критичному стані, звідки така паніка? І чому Кирило так наполягає на терміновому розлученні?
— Мені потрібно подумати, — сказала вона нарешті. — І поговорити з мамою.
— До чого тут твоя мама? — вибухнув Кирило. — Це наші сімейні справи!
— Вона фінансистка з тридцятирічним стажем, — нагадала Аня. — І вона тебе любить як сина. Може, щось підкаже.
Це була брехня. Її мама, Олена Вікторівна, терпіти не могла Кирила, вважаючи його пихатим індиком без реальних здібностей. Але Аня знала: чоловік побоюється тещу і намагається їй не перечити.
— Гаразд, — неохоче погодився він. — Тільки не затягуй. Час грає проти нас.
Олена Вікторівна, вислухавши доньку, навіть не намагалася приховати скепсис.
— Банкрутство? — пирхнула вона. — А ти бачила хоч якісь документи, що це підтверджують? Повідомлення з податкової? Судові позови? Чи тільки його драматичні розповіді?
Аня задумалася. Справді, жодних доказів краху компанії вона не бачила. Тільки слова Кирила.
— І навіщо продавати твою квартиру, якщо за законом вона не підлягає стягненню? — продовжила мати. — Навіть якщо його бізнес справді розвалюється, твоя нерухомість залишиться твоєю. Ти її отримала до шлюбу.
— Кирило каже, що на практиці суди можуть ухвалити інше рішення…
— Нісенітниця! — відрізала Олена Вікторівна. — Я сорок років працюю з банкрутствами. Дошлюбне майно — це святе. Жоден суд не зачепить твою квартиру.
Вона помовчала, потім додала м’якше:
— Аню, подумай сама: якщо людина справді піклується про сім’ю, хіба вона буде наполягати на продажу єдиного житла, де живе її маленька дитина?
Аня згадала, як Кирило нервував в офісі юристки. Як наполягав на якнайшвидшому розлученні. Як уникав конкретики.
— Що ти пропонуєш? — тихо спитала вона.
— Перевірити його, — просто відповіла мати. — Скажи, що погоджуєшся на розлучення, але квартиру продаватимеш ти сама. І гроші залишаться на твоєму рахунку до повного з’ясування ситуації.
— А якщо він не погодиться?
— Тоді ти отримаєш відповідь на всі свої запитання, — Олена Вікторівна погладила доньку по волоссю. — І пам’ятай: у будь-який момент ти можеш повернутись до мене з Машею. У моїй квартирі вистачить місця для нас усіх.
— Я згодна на розлучення, — оголосила Аня ввечері, коли Кирило повернувся додому. — Але в мене є умови.
Він засяяв:
— Які завгодно, рідна! Я знав, що ти зрозумієш!
— Квартиру продаватиму я сама, — твердо сказала вона, дивлячись йому прямо в очі. — Через агентство, яке порадить мама. І гроші будуть на моєму рахунку до офіційного розлучення, а після вирішимо, коли та скільки я тобі переведу.
Кирило помітно напружився, його самовпевнена усмішка зникла.
— Але нам потрібно діяти швидко. Якщо чекати твоїх повільних агентств…
— Або так, або ніяк, — відрізала Аня. — Це моя квартира, і я не дозволю поспішати з її продажем.
Того вечора Кирило був незвично уважний — сам поклав Машу спати, помив посуд і навіть запропонував разом подивитися фільм. Аня погодилася, але думками була далеко. Вона вже почала підозрювати, що історія з банкрутством — зовсім не те, чим здавалася.
Підозри перетворилися на впевненість за тиждень. Машенька трохи захворіла, і Аня вирішила пошукати термометр у письмовому столі чоловіка. Замість термометра вона знайшла банківські виписки — кілька переказів на доволі великі суми з позначкою «Мамі».
«Навіщо він таємно переказує гроші свекрусі, якщо компанія на межі краху?»
Наступного дня Аня, скориставшись моментом, коли Кирило був у душі, перевірила його телефон. Листування з матір’ю підтвердила її підозри: ніякого банкрутства не було. Компанія працювала стабільно, а Кирило методично переказував гроші на рахунок матері — «на збереження», як він писав.
«Ось звідки ця історія з фіктивним розлученням і продажем квартири», — подумала Аня. Кирило явно готував собі шлях до відступу, забезпечуючи собі «запасний аеродром».
Їй знадобилося все самовладання, щоб і далі грати роль слухняної дружини. Усередині палав гнів — не лише через зраду, а й через те, як легко Кирило вирішив залишити без даху над головою власну доньку.
Місяць потому після «оголошення про банкрутство» свекруха несподівано з’явилася у їхній квартирі з претензіями.
— Кирилко більше мені не допомагає, — заявила Ніна Петрівна, не знімаючи пальта в передпокої. — І я знаю, через кого.
Аня, заколисуючи Машу, що засинала, здивовано підняла брови:
— Про що ви?
— Не прикидайся! — фиркнула свекруха. — Якби ти допомагала сину з бізнесом, а не сиділа вдома з дитиною, його компанія не розвалилася б!
Аня ледве стримала сміх:
— Ніно Петрівно, ви серйозно? Це Кирило сам наполіг, щоб я залишила роботу і займалася лише домом і дитиною.
— Всі так кажуть! Але нормальна дружина має розуміти, що чоловіку потрібна підтримка. А ти дозволила його бізнесу прогоріти! І тепер він навіть матері не може допомогти!
Аня обережно поклала Машу в ліжечко й випрямилася:
— Давайте пройдемо на кухню, щоб не розбудити малу.
Коли вони сіли за стіл, Аня запитала прямо:
— Ніно Петрівно, ви в курсі, що ніякого банкрутства немає? Компанія Кирила працює як завжди.
Свекруха кліпнула, явно розгублена:
— Що за нісенітниця? Кирилко сказав…
— Кирилко багато чого каже, — м’яко перебила Аня. — Але документи свідчать про інше. І ваші регулярні перекази від сина — теж.
Свекруха почервоніла й уткнулася в чашку. Було очевидно — проговорилася.
— Я не розумію, про що ти, — пробурмотіла вона. — Кирило допомагає мені, як кожен хороший син. Це не означає, що в нього немає проблем.
— Ніно Петрівно, — Аня нахилилась уперед, — Кирило планує розлучитися зі мною, продати мою квартиру й зникнути з грошима. Ви берете в цьому участь?
— Який жах! Як ти можеш таке казати про мого сина? — свекруха була явно вражена цим запитанням.
Але в її очах промайнуло щось схоже на провину. Вона знала. Можливо, не всі деталі, але загальний план — точно.
Рішення прийшло несподівано просто. Аня погодилася на прискорену процедуру розлучення, якої так жадав Кирило. Він навіть не став вимагати поділу майна — боявся, що справа затягнеться.
— Я продам квартиру одразу після розлучення, — пообіцяла вона. — І машину теж.
Машина — дорогий весільний подарунок від її батька — коштувала майже як однокімнатна квартира. Кирило не зміг приховати задоволеної посмішки.
Розлучення оформили швидко, майже без сварок. Кирило здавався незвично поступливим і навіть погодився на чималі аліменти, які, втім, і не збирався платити після запланованого зникнення.
За тиждень після отримання свідоцтва про розлучення Аня запросила колишню свекруху на чай. І Кирила теж.
— Я хочу обговорити продаж квартири й розподіл грошей, — пояснила вона. — Вам же це теж цікаво, Ніно Петрівно?
Свекруха погодилася приїхати, хоча й виглядала настороженою. Аня знала, що Кирило не встоїть — він звик вважати її слабкою й покірною, не здатною на серйозні кроки без його вказівок.
Коли всі троє зібралися за столом, Аня дістала з теки документи:
— Я підготувала всі папери для продажу. Але перед цим хочу дещо уточнити.
Вона виклала на стіл роздруківки листувань, банківські виписки й фотографії.
— Кирило, я знаю, що ніякого банкрутства немає. Я знаю, що ти переказував гроші на рахунок матері. І знаю про Софію, з якою ти плануєш поїхати.
На цих словах Ніна Петрівна здригнулася:
— Яку ще Софію?
— Мою помічницю, мамо, — втомлено відмахнувся Кирило. — Аня збожеволіла від ревнощів.
— Помічницю, з якою ти знімаєш квартиру? — Аня поклала ще кілька фото. — З якою обираєш меблі для нового будинку?
Ніна Петрівна зблідла:
— Кирилку, це правда?
— Нісенітниця! — Кирило підскочив. — Аню, що це за цирк ти влаштувала?
— Це не цирк, а правда, — спокійно відповіла вона. — Ти хотів розлучення — ти його отримав. Хотів мою квартиру — але її ти не отримаєш. Я нікуди не збираюся виїжджати з Машею.
— А як же наші домовленості? — прошипів Кирило.
— Які ще домовленості, сину? — втрутилася Ніна Петрівна. — Ти обіцяв продати квартиру власної дружини?
Кирило замовк, розуміючи, що загнав себе в кут.
— Це була тимчасова міра, мамо. Щоб захистити активи від кредиторів…
— Від яких кредиторів? — підвищила голос свекруха. — Ти ж казав, що компанія працює нормально, просто хотів убезпечити капітал! А тепер з’ясовується, що ти збирався обікрасти власну дружину і покинути дитину?
Аня мовчки спостерігала, як валиться картковий будиночок, що його так ретельно будував Кирило. Все йшло навіть краще, ніж вона очікувала.
За наступні два тижні життя Кирила остаточно розсипалося. Свекруха, яка обожнювала внучку, вигнала його зі своєї квартири, де він тимчасово оселився після розлучення.
— Не хочу бачити людину, яка готова позбавити власну дитину даху над головою, — заявила вона, не впускаючи його за поріг. — І гроші я тобі поверну до копійки. Соромно, що мій син виявився таким…
Слово, яким вона закінчила фразу, Аня навіть подумки не повторила.
А потім на підприємстві Кирила почалася справжня криза — один за одним зірвалися великі контракти, найкращі працівники звільнилися, а конкуренти раптово знизили ціни нижче собівартості.
Аня не стала грати в шляхетність. Після розлучення вона через суд домоглася поділу бізнес-активів, довівши спробу чоловіка приховати майно перед розлученням. Свою частку вона тут же продала основним конкурентам Кирила — тим самим, які тепер витісняли його з ринку.
Софія, втілення «справжньої жінки, здатної підтримати», зникла з життя Кирила, щойно його банківський рахунок спорожнів. У зйомній квартирі вона залишила записку: «Невдачам не щастить навіть у коханні».
Через пів року Ніна Петрівна стояла на порозі квартири колишньої невістки з пакетом продуктів і іграшкою для внучки.
— Можна зайти? — несміливо спитала вона.
Аня мовчки відійшла, впускаючи її. Вони не спілкувалися кілька місяців після остаточного краху Кирила.
— Я знаю, ти маєш повне право мене ненавидіти, — почала свекруха. — Те, що зробив Кирило… і що зробили ми обоє… це непростиме.
— Він ваш син, — знизала плечима Аня. — Ви хотіли йому допомогти.
— Я не знала всієї правди, — похитала головою Ніна Петрівна. — Не знала про коханку, про плани відібрати у вас квартиру. Кирило казав, що просто хоче вберегти гроші від податків.
Аня поставила чайник:
— Ви не зобов’язані виправдовуватись.
— Зобов’язана, — твердо сказала свекруха. — Бо я неправильно виховала сина. Я завжди потурала його егоїзму, його впевненості, що йому всі щось винні. І от результат — він втратив усе.
Вони помовчали. З дитячої долинало рівне сопіння сплячої Маші.
— Знаєш, — продовжила свекруха, — коли я дізналася, що син готовий залишити без дому власну дитину, я зрозуміла: я не зможу його пробачити. Зрада родини — це межа, яку не можна переходити.
Вона незграбно простягла Ані невелику коробочку:
— Це мої сережки, бабусині. Хочу, щоб вони дістались Маші. Щоб хоч щось… хоч якась частина нашої родини залишилась із нею.
Аня обережно взяла коробочку. Усередині справді лежали старовинні срібні сережки з гранатами — вона бачила їх на старих фотографіях прабабусі Кирила.
— Дякую, — тихо сказала вона. — Маші буде приємно вас побачити. Вона сумує.
— Справді? — в очах Ніни Петрівни заблищали сльози. — Можна мені… можна навідувати її час від часу?
— Звичайно, — кивнула Аня. — Зрештою, вона ваша онука.
Колишня свекруха вдячно кивнула, розуміючи: вона отримала більше, ніж заслужила — другий шанс бути частиною життя внучки.
«Боягуз ховає страх за гучними словами, а негідник — за чужими грошима» — Еріх Марія Ремарк
— Квартири в мене більше немає. Я до вас назавжди — Свекруха з’явилася з валізами