Як же легко можна переплутати справжнє кохання з чимось, що лише видається ним.
Вероніка верталася додому в піднесеному настрої та доброзичливо всміхаючись перехожим. Сьогодні їй виплатили щедру премію, а додатково подарували тиждень оплачуваної відпустки. І все це — за складний проєкт, яким вона займалася останніми тижнями.
Нехай відпустка недовга, та якщо грамотно розподілити вільний час, можна встигнути і розслабитися, і прочитати щось цікаве, і потішити чоловіка смаколиками. Вона була впевнена, що Вадим зрадіє: адже тепер Вероніка цілих сім днів матиме змогу присвятити себе сім’ї!
Ледь прийшовши до квартири, вона трохи поприбирала, а тоді попрямувала до кухні, подумки міркуючи:
— Зварю-но Вадиму його улюблений борщ. Він нещодавно з приємністю згадував саме цю страву.
Тихенько наспівуючи, Вероніка з ентузіазмом взялася до готування.
Тури для всієї родини
Знадвору грюкнули двері, й вона вискочила в коридор. Миттю поцілувала чоловіка в щоку й відступила на крок. Її очі буквально світилися радістю.
— Нічого собі, яка ти сяюча! — здивувався Вадим. — І ще й щось зварила? — запитав він, уловлюючи апетитний запах із кухні.
Здебільшого подружжя поверталося з роботи водночас. А тут Вероніка явилася раніше і встигла зготувати борщ.
— Ага, зробила, — підтвердила дівчина.
Їй дуже хотілося повідомити, як сильно її заохотив начальник, але нагоди для цього не випало.
— Тебе що, відпустили раніше? Якісь негаразди? Чи знову відрядження? — Вадим сипав запитаннями, мов допитувач. Вероніка припустила, що він просто змучений і тому дратівливий. Щоб розвеселити чоловіка, вона жартома сказала:
— Ні, любий, усе чудово. Просто я пішла з роботи. Пам’ятаєш, ти хотів, щоб я була «берегинею» вдома? От тепер я цілком вільна!
Вадим несподівано зблід, але швидко оговтався й промовив:
— Звільнилася? Та й гаразд. Бодай не надриватимешся. А про гроші не хвилюйся, упораємося. Добре, я зараз у душ, потім повечеряю.
Вероніка лише кивнула, адже поведінка Вадима збила її з пантелику.
— Дивно, чого він так знітився? Він же не раз наголошував, що жінка має творити сімейний затишок, виховувати дітей, а фінансові турботи мусить взяти на себе чоловік.
На час одруження з Вадимом Вероніка вже була співробітницею відомої фірми, а згодом отримала підвищення. Її солідна зарплата подвоїлася. Вадим просив, аби вона звільнилася, та для Вероніки робота була не просто заробітком.
— А що ти далі плануєш? — запитав чоловік увечері, коли вони поїли.
Вероніка глянула на нього пильно. Вона не хотіла вводити його в оману, проте прагнула зрозуміти, звідки така дивна реакція на її звільнення: чи дійсно Вадим бажає бачити її домогосподаркою і як щиро пропонував їй полишити посаду.
— Ну а що ж ще? — всміхнулася вона. — Ти ж хотів, щоб я створювала затишок у домі — от і займусь цим щільніше.
Вадим кивнув і пішов до спальні. Влаштувавшись на ліжку, він міркував. Насправді він не один раз говорив їй: «Залиш цю роботу», особливо коли Вероніка нарікала на перевтому, а керівництво не підіймало їй платні. Такі слова він казав, аби її втішити й заспокоїти, бувши певним, що вона нізащо не ризикне звільнитися.
Але що тепер? Так, у них своя оселя, а кредит за автомобіль вони щойно виплатили. Та її заробіток відчутно перевищував його. Виходить, у сімейний бюджет невдовзі прийде суттєва «пробоїна». Адже він планував купити новий айфон, сучасну приставку, годинник теж треба б замінити…
— Та ні, вона довго без роботи вдома не всидить, — подумав він. — Десь за кілька днів сама почне шукати вакансії.
Заспокоївшись, Вадим заснув.
Але проминуло вже три доби — а Вероніка й не збиралась кудись працевлаштовуватися.
Вона насолоджувалася відпочинком, свідомо утаюючи правду від чоловіка, аби побачити, як розвиватимуться події.
Якось Вадим повернувся з роботи з посмішкою:
— Любонько, я підібрав для тебе гарну вакансію. А ти чого така сонна? Ось дві пропозиції. Мерщій надсилай резюме!
Вероніка здивовано глянула на нього.
— Чого стоїш? Сідай за ноутбук і пиши, — підганяв її Вадим.
Вона мовчки погодилася:
— Гаразд, — подумала, — подивимось, наскільки наполегливим він буде, аби повернути мене в офіс.
Минуло хвилин з десять, і він знову спитав:
— Уже відправила?
— Відправила, — кивнула вона.
Наступного дня чоловік неодноразово телефонував дізнатись, чи ніхто не покликав її на співбесіду, хвилюючись так, ніби вирішувалося щось винятково важливе. По обіді ж заявив, що знайшов їй ще кращий варіант і треба негайно їхати.
Вероніка вирішила грати до кінця. Вона поїхала з ним, утім до кабінету не зайшла — почекала у коридорі, а тоді повідомила Вадимові, що її «відшили».
— Що за дурня? Чому тебе всюди відмовляють?! — роздратувався він.
Повернувши Вероніку додому, Вадим спішно поїхав у своїх справах. А вона, скориставшись нагодою, відкрила його ноутбук — їй конче треба було розгадати зміни в поведінці чоловіка. Раніше вона ніколи не лізла в його особистий простір, але тепер прагнула знайти відповіді.
Найперший пошуковий запит її приголомшив: «Як переконати дружину піти на роботу». Вона ледь усміхнулася й проглянула інші посилання. Жодних ознак зрад чи листувань із чужими жінками, зате безліч сайтів, де він переглядав дорогі автомобілі, найновіші айфони, швейцарські годинники, топові ігрові приставки…
Вероніка збагнула, наскільки вона навантажувала власний бюджет, покриваючи спільні витрати. Вона оплачувала кредит за машину, оформлену на неї. Вадим користувався тим авто майже постійно, а їй давав неохоче. Грошей від нього вона ніколи не просила, а в супермаркетах розплачувалась переважно своєю карткою. Тим часом він міг дозволяти собі надзвичайно дороге крісло, фірмовий годинник, регулярно оновлював гаджети…
Вона намагалася пригадати, коли востаннє він дарував їй букет квітів. Чи робив якусь несподіванку? Здавалося, ніколи. Адже якщо й пропонував їй щось придбати, то оплату все одно доводилося робити з її ж рахунку. Вероніка криво посміхнулася, проте швидко взяла себе в руки: вона задумала невелику перевірку.
Ранком вона звернулася до чоловіка:
— Любий, мамі терміново треба позичити трохи грошей. Ти ж їй не відмовиш, так? Тільки ж учора тобі дали зарплату. Даси?
Вадим подивився на дружину так, що в неї аж стислося всередині.
— Тепер я, виходить, і твою маму маю утримувати? — промовив він із неприхованою злістю.
— Утримуєш? — перепитала дівчина. — Зайди на кухню — там порожній холодильник. Невже це я так забезпечена?
— Треба було сказати, що купити. А загалом… У мене вже грошей нема. Приставку собі оплатив.
— І що ще? — стишила голос Вероніка.
— Більше нічого. Кажу ж: немає у мене ніяких заощаджень. Після обіду їду забирати замовлення.
— А як нам жити до кінця місяця? — вона ледь трималася, щоб не зірватися.
— Та якось дотягнемо. Навіть схуднути не завадить, а то ти вже з пузцем…
Вероніка була вражена: невже цей різкий і грубий чоловік — той самий Вадим, котрий колись співав їй інші пісні?
— До речі, що там із твоєю квартирою? Квартиронаймачі вже заселилися? — раптом згадав він.
— Поки ні, — призналася вона.
— Розмісти оголошення. Хай швидше заїжджають. У тебе ж тепер купа часу: сиди — он, працюй за комп’ютером, — нарікав Вадим.
— Знаєш, я більше не хочу сидіти в цих стінах, — тихо відповіла Вероніка. — Тож заберу свої речі й з’їду до себе.
Вона пішла у спальню складати валізу. Чоловік не зробив і кроку, щоб її зупинити. Можливо, він навіть зітхнув із полегшенням, позбуваючись «утриманки».
Побачивши її біля виходу з сумкою, Вадим визирнув із кухні:
— А як ти збираєшся жити? Тебе ж нікуди не беруть, — кинув він презирливо.
— Серйозно тебе це бентежить? — запитала Вероніка.
— Ми ж одружені…
— Еге ж, — зітхнула дівчина. — Тільки згадати ти про це вирішив надто пізно. Тож будь ласка, поверни ключі від машини. Вона зареєстрована на мене, і кредит я виплатила сама. Можу легко довести.
— То ти всю дорогу сідала мені на шию, а тепер іще ображаєшся? Якби тобі був потрібен багатий спонсор, пошукала б собі старшого нареченого! — загорлав Вадим.
Вероніка гірко розсміялася. Хто б міг подумати, що її маленький жарт виявить стільки прихованих речей?
— Ніхто ні на чию шию не сідав, — відказала вона. — То був просто короткочасний перепочинок. У понеділок я знову виходжу на свою роботу. Але для тебе це вже нічого не змінює і не стосується.
Схопивши валізу, вона грюкнула дверима й пішла геть…
Залишившись без дому і підробітку, я пішла на вокзал. І коли маленька ромська дівчинка підбігла, я не могла повірити її словам