Ірина щойно повернулася з подорожі до теплої сонячної країни, де провела майже місяць. Так хотілося відключитися від усього цього кошмару, пов’язаного з розлученням і поділом майна.
Вона із задоволенням відзначила, увійшовши до своєї нової квартири, що ремонт уже закінчено, меблі розставлено, і навіть штори висіли на вікнах — син Іллюша з молодою дружиною Оленкою постаралися.
Колишній чоловік Дмитро поводився під час поділу майна на диво огидно — бився буквально за кожну гривню й кожну річ у їхньому спільному домі. Будинок також довелося продати, щоб кожен із колишнього подружжя зміг купити собі нове житло.
Ірина з жахом і відразою усвідомила, що зовсім не знала свого чоловіка, з яким прожила двадцять п’ять років життя. Його не зупинили ні прохання дітей не продавати цей будинок і залишити його для них і майбутніх онуків, щоб вони могли там збиратися, ні той факт, що колись довелося продати двокімнатну квартиру батьків Ірини, щоб добудувати й облаштувати цей будинок. Батьки віддали свою єдину квартиру молодій родині Ірини, переселившись до бабусиного будинку.
Нічого не мало значення для засліпленого новим почуттям чоловіка, що старіє. І цього теж Ірина не могла йому пробачити.
Спочатку жінці було дуже шкода продавати будинок, який вони будували з чоловіком кілька років, вклавши туди частину своєї душі. Але потім вона зрозуміла, що її свідомість чіпляється за минуле, затишне й облаштоване життя. Цього життя більше не було після зради колишнього чоловіка, а отже, і будинок більше не мав для неї значення. До того ж одній жінці важко утримувати великий будинок і двір із лазнею, басейном, мангалом та іншим. Син тепер жив із дружиною окремо, а донька поки заміж не збиралася. Так, вони з Дмитром накопичували багатство, прагнули більше заробити, все вкладали в будинок, а найголовніше в підсумку втратили…
Було ще одне обставина, яка сприяла тому, щоб швидше попрощатися з цим будинком.
Німим докором дивився у вікна Іриного дому розкішний сусідський котедж, у якому ще недавно жила зі своїм чоловіком молода красуня Вікторія. Жила, поки не вирішила, що Дмитро їй потрібніший, ніж Ірині.
Володимир привів Віку до свого дому через пару років після того, як овдовів. Будинок його був великий і красивий, і в ньому бракувало господині. Велика різниця у віці Володю тоді не збентежила. А Віці тільки того й треба було — знайшла заможного чоловіка з будинком і грошима. У Володимира був невеликий бізнес, а Віка на той час лише-но отримала диплом бухгалтера. Перспектив у неї блискучих не передбачалося. Але тут дуже вчасно підвернувся їй вдівець Володимир, якому, за його словами, щойно виповнилося п’ятдесят.
Чоловік привів Віку до свого дому, який потребував жіночої руки, і незабаром оформив із нею шлюб, щоб припинити плітки родичів і сусідів. Так вони прожили два роки, поки Віка не підставила чоловіка, закрутивши роман із привабливим сусідом.
Зухвала й упевнена у своїй красі, Віка майже відкрито почала залицятися до Дмитра. На жаль, Ірина дізналася про це занадто пізно. Вони, до речі, тоді одночасно з бідолашним сусідом відкрили правду про своїх партнерів просто в новорічну ніч.
Ірина вийшла з душу й зрозуміла, що дуже зголодніла. На жаль, у новенькому великому холодильнику, що стояв у світлій, сяючій новими меблями кухні, була лише вода в пляшках, пачка вершкового масла й упаковка яєць. Син їй сказав, що продукти вони не купували, чекали, поки Ірина прилетить.
— Мам, як тільки повернешся, зводжу тебе до супермаркету, купиш усе свіже й те, що сама захочеш, — сказав Ілля телефоном, розповівши також про те, що у квартирі вже все готово для повноцінного життя.
— Та я й сама можу купити собі продукти. Дякую, синочку! Ви й так із Оленкою дуже багато для мене зробили. Що б я без вас робила, — відповіла Ірина.
Зараз жінка вирішила сходити до найближчого кафе, щоб повечеряти смачно й повноцінно. Щось готувати собі після такого тривалого перельоту зовсім не хотілося.
«Повечеряю, трохи прогуляюся й спати», — вирішила Ірина.
Але не встигла вона підійти до дверей, як пролунав дзвінок — гучний і наполегливий. Ірина ще не звикла до нього. Та й не очікувала сьогодні нікого в гості. Тому здригнулася від несподіванки.
Відчинивши двері, жінка навіть відсахнулася назад, тому що з подивом виявила там свою суперницю Вікторію.
— Оце зустріч! — Ірина скептично усміхнулася й похитала головою. — Ти чого приперлася сюди, і звідки в тебе моя адреса?
— Знайшла, не так уже й складно було. Що, хочеш поскандалити? Я ж до тебе по-доброму прийшла, — не показуючи, що трохи хвилюється, сміливо сказала Вікторія. — Є розмова, дуже важлива. Особливо для тебе. Прошу приділити мені час. Тим більше, що йтиметься про людину, яка тобі не чужа. І твоїм дітям, — побачивши, як єхидно усміхнулася Ірина, додала вона.
— Про Дімку, чи що? Так ми його вже давно викреслили зі свого життя. Діти також. Він на них плювати хотів, тому все — тепер він для них чужий.
Вікторія стояла в під’їзді й переминалася з ноги на ногу. Ірина її до квартири не запросила.
— А ти кудись зібралася? Може, тоді на вулиці поговоримо? — запитала вона з надією.
— Про що? Нам із тобою нема про що говорити. Мені давно нецікаво, що там у колишнього. А про тебе й говорити не варто!
Ірина вийшла з квартири, зачинила двері й попрямувала до ліфта. Вікторія не відставала.
Вона йшла слідом аж до самого кафе. А там нахабно сіла поряд із Іриною за один столик.
Ірина замовила собі легку вечерю з білої запеченої риби й овочевого салату. І, не звертаючи уваги на Вікторію, почала їсти.
Та вперто продовжувала сидіти поряд, замовивши собі чашку кави.
— Що? Ну що ти від мене хочеш? Тобі мало того, що ти зруйнувала мою сім’ю, моє життя, зробила нещасними моїх дітей, які так любили свого батька? А тепер ще щось вигадала? — закричала Ірина так, що нечисленні відвідувачі кафе почали обертатися на них.
— Я помилилася, — промовила нахабниця.
— Так, помилилася, тебе тут нічого не чекає, можеш сміливо йти геть! — відповіла Ірина.
— Я помилилася з Дмитром. Він мені більше не потрібен.
— Що? Не потрібен? Усе, погралася й покинула? — здивувалася Ірина, не очікуючи такого повороту.
— Справа не в цьому. Він мене… певною мірою обдурив, — продовжувала Віка.
— Обдурив? Тебе? Ну й добре! Молодець! А ти думала, що лише ти одна досконало володієш цим мистецтвом?
— Та ні… Ти мене не зрозуміла.
— Ну поясни вже, раз сьогодні не даєш мені спокою, — з цікавістю сказала Ірина, відкинувшись в зручному кріслі.
Вона повеселішала — невже все ж таки у світі є справедливість, і її колишній отримає те, що заслужив? Ну, ну, послухаємо, що скаже ця дурепа.
— Дмитро… він мені гори обіцяв, а після розлучення зміг купити лише квартиру. А я… я не можу після розкішного котеджу жити в невеличкій квартирці! Це моветон! — капризно сказала Вікторія.
— Та невже? Оце новина? А ти думала, що він тобі палац купить, так? Принцеса наша! А з чого? Чи в тебе зовсім мізків немає, щоб скласти два і два?
— Він мені багато чого обіцяв, мова зараз не про це. Забери його собі назад! — випалила Віка.
Ірина розреготалася. Боже, що мелить ця дурепа? Так смішно їй давно не було. Ну що — це просто чудово — старіючий зрадник Дімочка більше не потрібен своїй молодій феї. Клас!
— А як же кохання, Віка? — ледь стримуючи сміх, запитала Ірина.
— Яке кохання? Він мене від такого чоловіка забрав… Володимир так мене любив, я з ним як за кам’яною стіною була! Такий дім розкішний, ну ти ж сама знаєш, грошей стільки, що можна було не працювати! А тепер що?
— Так, Володька, мій колишній сусід — гарний чоловік, тут ти права. Шкода, у тебе розуму не вистачило залишитися з ним. І вчинив він розумно, залишив тебе з голою …опою після розлучення. Та й ти там ні на що претендувати не могла, — задоволено сказала Ірина.
— Досить! Річ не про це зараз. Не про Володю і не про мене. Хоча, звісно, я б повернулася до нього, — мрійливо промовила Віка, а потім ніби схаменулась. — Забери свого чоловіка назад, щоб він відстав від мене. А я собі знайду іншого чоловіка — достойного й багатого. Я знаю, Дмитро з радістю повернеться до тебе. Він сам якось сказав, що ти його ніколи не пробачиш. Але якби пробачила… Загалом, я зрозуміла, що він досі тебе любить, Ірино, — глибокодумно заявила Вікторія.
— Ні, люба моя, не заберу я його назад. Навіть не сподівайся! Так справи не робляться. Забрала з родини — живи. Треба було раніше думати, коли перед чужим чоловіком крутила… Ну, ти сама зрозуміла. Чи тоді не вистачило розуму зрозуміти, навіщо він тобі взагалі? Не надто заможна людина з дітьми й дружиною, з якою доведеться ділити все майно. Що, власне, і сталося.
— Так зійдіться знову. І живіть, як раніше. Поклич Дмитра назад, він з радістю прибіжить до тебе. Я знаю, ти цього хочеш. Просто зараз мені зі шкідливості відмовляєш, — продовжувала Вікторія. — Інакше він так і буде поруч зі мною маячити, відлякуючи залицяльників. А я хочу свободи.
— Не потрібен він мені більше, ти помиляєшся. Використаний товар мене не цікавить! — заявила Ірина.
— Невже це правда, і ти мені не брешеш зараз? — здивувалася дурненька Віка.
— Я тобі вже все сказала. Колишній чоловік обміну й поверненню не підлягає. Тобі не потрібен, а мені — тим більше. Можеш викинути його на смітник за непотрібністю. Ти дурна, Віко, а це не лікується. І все одно, який чоловік буде поруч із тобою — нічого доброго в твоєму житті більше не буде. Прощавай!
Ірина подала знак офіціанту, щоб приніс рахунок.
— А моїй співрозмовниці принесіть чарку горілки, їй зараз саме час, — розрахувавшись, промовила Ірина.
Вона пішла гордою ходою. Розумна й сильна жінка показала місце дурній і недалекій суперниці, яка зруйнувала її шлюб.
Настрій був просто чудовий. Жінка зрозуміла, що це лише перша серія і що Дмитро незабаром теж спробує повернутися, адже Віці він більше не потрібен.
Так і сталося. Приблизно за тиждень він подзвонив і запропонував зустрітися.
— Іро, я… Нам треба поговорити. Давай зустрінемося десь. Може, у нашому улюбленому кафе? Ти пам’ятаєш, як ми любили там сидіти, смачну піцу їсти? — почав Дмитро.
— Ні, любий. Не буду я з тобою зустрічатися. Я навіть знаю, що ти хочеш мені сказати.
— Справді? — здивувався Дмитро, не готовий до такого повороту.
— Так. Ти хочеш повернутися назад, — з усмішкою промовила Ірина, з насолодою дивлячись на себе в дзеркало. — Тебе Віка послала куди подалі, чому я безмежно рада!
— До чого тут Віка? Я хочу повернутися, ти права. І думаю, що ми могли б удвох обговорити це питання. Заради наших дітей, заради онуків. Я знаю, що в Іллі скоро народиться дитина, — серйозним голосом проговорив Дмитро. — У нас багато спільного, Іро. Більша частина життя разом прожита… У нас є минуле. А може, й майбутнє буде. Якщо захотіти.
— Можеш починати писати мемуари. Про своє щасливе минуле. Думаю, у тебе добре вийде. Більше мені додати нічого. Прощавай!
Ірина відключилася й зітхнула легко і вільно.
Так, у неї попереду багато радісних подій. Скоро народиться донечка в Іллі й Оленки. А там і Ліза заміж вийде. Онуки підуть, і життя піде своїм чередом. Без зрадників і непорядних людей поруч.
Ірина пережила цей етап і буде жити далі.
Блискучий білий унітаз. Налийте це, і навіть найгірший наліт зникне!