Відчинивши двері квартири, Люба поставила важкі валізи в коридорі, поставивши зверху куплений торт. У квартирі було тихо, ніби вдома нікого не було. Невже Міша вже кудись пішов? Ну, нічого, якщо повернеться — все одно буде сюрприз.
Люба зняла пальто, роззулась, поставила торт у холодильник і пішла до спальні. Після осіннього ранку, проведеного під проливним дощем, нема нічого кращого за гарячу ванну. Взявши чистий одяг, Люба пройшла до ванної кімнати, відчинила двері — і ледь не впустила все з рук.
Там, у піні, сиділи Міша і якась незнайома жінка. Люба застигла на порозі, як вкопана, дивлячись на них, ніби на невідомий науці вид тварин.
— Любо? — Міша підскочив у ванні й ледь не кинувся навтьоки. У цій картині було щось подвійно огидне. У Люби не вкладалося в голові те, що вона бачила перед собою.
— Я хотіла зробити тобі сюрприз: відрядження скасували. А бачу — ти й сам чудово впорався із цим завданням, — майже пошепки промовила Люба, ще не до кінця усвідомлюючи, що відбувається. А дівчина, що сиділа у ванні, ніби й не знітилася. Просто сиділа, бавилась піною, а потім, побачивши на собі пильний погляд Люби, махнула їй пальчиком:
— Привіт.
— Я б тебе попросила пояснити, що тут коїться, — звернулась Люба до чоловіка, — але, здається, й так усе зрозуміло.
В заціпенінні Люба пройшла у вітальню, сіла в крісло й втупилася в телевізор. У темному екрані їй ніби промайнуло все найкраще, що було з Мішею.
Їхнє знайомство, перші побачення, народження дитини, теплі вечори з друзями та родиною. Все ж було добре.
Річ точно була не в ній. Люба — гарна жінка, у школі подобалася багатьом, і в дорослому віці не перестала стежити за собою. У неї завжди були креми, сироватки, вона займалася спортом, намагалася правильно харчуватись. І не можна сказати, що після народження дитини вона перетворилася на «сіру мишу».
Так, під час вагітності вона поправилася, але потім повернула собі форму. Її найкраща подруга Таня навіть заздрила — бо сама не змогла схуднути.
Чомусь у голові Люби майнули всі ті банальні поради про те, як утримати чоловіка. Що дружина повинна готувати, гарно вдягатися, підтримувати в усьому. Але Люба ж була ідеальною!
Вона носила шовкові халати не для когось — для себе. Їй подобалося бачити у дзеркалі красиву жінку й усвідомлювати, що це вона.
І з приготуванням у неї було все гаразд — друзі завжди раділи її пирогам і салатам. Здавалося, Люба ніколи не пиляла Мішу. Ну посваритися могли — але ж у всіх так. Особливо з дитиною.
Занурившись у похмурі думки, Люба не помітила, як з ванної вийшов Міша. Обмотавшись рушником, він сів у крісло поруч.
— Любо, можемо поговорити?
— А? — Люба нарешті повернулася до реальності. — А що ти хочеш сказати?
— Ну тобі ж цікаво, що відбувається?
— А що тут казати? Я ж не сліпа. Бачу — у тебе коханка. Нічого особливого.
— Нічого особливого? — усміхнувся Міша.
— Ну, коханка та й коханка. У кого її нема?
— Любо, ти нормальна взагалі? Ти ж розумієш, що я з нею тобі зраджував?
— Ну, знаєш, я здогадалася. Не в шахи ж ви грали, правда. І не на рибалку ходили… Хоча — може, та «рибалка» вихідними була саме до неї.
Може, до цієї блондинки з фарбованим волоссям. А я старалась, подарунок шукала… Треба було, мабуть, не вудочки дарувати, а книжку — «Як спокушати жінок».
— Знаєш, так навіть краще, — зітхнув Міша. — Бо мені було якось неприємно, що не міг сказати тобі, що більше не кохаю. А тут усе само собою розкрилось.
— Неприємно? — усміхнулась Люба. Оце він підібрав слово. — Але знаєш, я згодна з тобою. Так справді краще. Хто знає, скільки ще ти мені брехав би, якби не це скасоване відрядження. Господи, як добре, що його скасували…
І тут Любу накрило. Як він міг так вчинити? Увесь цей час вдавати, що все добре. Люба ж і подумати не могла, що щось не так. Видно, у Міші неабиякий акторський талант. Або час із коханкою настільки заряджав його енергією, що він без проблем брехав законній дружині?
— І давно це у вас?
— Рік.
Цілий рік… Цілий рік у брехні.
— То у вас, виходить, річниця. Ну гаразд. Помились — тепер збирайтесь і йдіть.
— А чому це ми повинні йти? — обурився Міша.
— Ти ще й питаєш? Ти уявляєш, як це виглядає з боку? Чи, по-твоєму, дружина і коханка мають потиснути одна одній руки, а тебе, такого мерзотника, пробачити?
— Любо, ну давай не будемо сваритися. Усяке ж буває. Почуття минають. Я ж не винен.
— Звісно, не винен! У тебе навіть сміливості не вистачило сказати мені правду. Ця квартира наполовину моя, тож бери свою білявку і йдіть хоч куди. Потім вирішимо питання з житлом. Якщо в тобі хоч крапля совісті залишилася — піди зараз. Давай не будемо влаштовувати спектаклі перед дитиною.
— Ага, щоб ти його проти мене налаштувала?
— А ти як собі це уявляєш? Що ти з цією своєю малоліткою познайомиш його? Нову «маму» представиш? Та він сам тебе зненавидить після цього. Тож іди. Я не хочу тебе зараз бачити.
— Істерика на рівному місці, — кинув наостанок Міша й пішов збирати речі.
У грудях у Люби все кипіло від обурення. Як людина, яку вона так любила, могла перетворитися на такого покидька? Мабуть, люди справді змінюються — і не завжди в кращий бік. А може, це вона була настільки сліпа, що бачила в ньому лише добре? Її досі не вкладалося в голові все, що сталося.
Життя розсипалося, як картковий будиночок. Ще зранку в неї було все: коханий чоловік, улюблена дитина, затишний дім. А тепер Люба боялася майбутнього. Доведеться ділити квартиру, ділити дитину, боротися за аліменти, бачити цього зрадника через сина.
Поки Міша збирався, Люба так і сиділа в кріслі. Краєм ока вона побачила, як із ванної, вже одягнена, вийшла та сама дівчина. Люба поглянула на неї — і стало зрозуміло, чому Міша на неї клюнув. Висока, гарна, мабуть, років на п’ять молодша за Любу. Рано в Міші почався криз середнього віку — до сорока ще п’ять років лишалося.
— До побачення, — сказала дівчина, усміхаючись своїми пухкими губами. Люба була впевнена, що ті губи вона собі накачала. Міша кинув на дружину останній погляд, ніби хотів щось сказати, але промовчав.
Щойно вони вийшли, Люба відчула, як по щоках потекли сльози. Ніби груди весь цей час були застібнуті на замок, а тепер його зірвало — й усі емоції вирвались назовні. Люба проплакала до самого вечора, думаючи, як же несправедливо з нею обійшовся світ. Але треба було забирати сина зі школи.
Ігор одразу став на мамину сторону, хоча Люба чесно не намагалася налаштовувати його проти батька. Як би там не було, але Міша — його тато. Жити наодинці було незвично. Таня дуже підтримувала Любу, казала, що це якесь життєве випробування, і що обов’язково знайдеться чоловік, який оцінить її по-справжньому. Але, чесно кажучи, Люба й не проти була побути одна. Вона вже сумнівалась, чи здатна розбиратися в чоловіках.
Але все сталося не так, як вона думала. Якось вона прийшла до батьків, а там у гостях був чоловік. Симпатичний, охайно одягнений. Виявилось — це її друг дитинства, Гоша. Вони жили колись поруч, часто разом грались, поки Люба з батьками не переїхали. Їхні родини підтримували зв’язок.
От і зустріли Гошу випадково, запросили на чай. Люба одразу помітила, що він дивиться на неї якось зацікавлено. Звісно, це було приємно. Але чи готова вона до нових стосунків?
На це питання вона відповість зовсім скоро…
– Приведи себе до ладу, гості вже під’їжджають. Соромно показувати тебе таку родичам, – чоловік був незадоволений