— Продай весільну сукню і поверни мені гроші! — зажадала свекруха

— Маріє Іванівно, ви що таке зараз говорите? У нас із Семеном же завтра весілля! — здивувалася Рената, почувши вимогу свекрухи, яка з’явилася до неї прямо на роботу.

Колеги завмерли, здивовано спостерігаючи за драмою, що розгорталася прямо перед ними. І квитки в театр не треба — сюжет, хоч у серіал пускай. Пліткарі одразу все взяли на олівець, аби потім передати якомога точніше. Рената ж подумала, що треба відвести свекруху подалі, щоб поговорити наодинці.

— Ходімо на свіже повітря. Забагато зайвих вух навколо, — промовила дівчина, намагаючись говорити якомога м’якше.

— А мені байдуже, хто чує! Нехай знають, яка ти аферистка!

Рената зовсім не розуміла, чим вона так образила жінку. Все ж наче йшло добре, весілля обговорили нормально — і раптом таке.

— Поясніть, за що ви мене ображаєте, якщо вже почали.

Рената зрозуміла: якщо пліткарі не почують усієї історії, то самі її додумають — і тоді репутацію точно буде важко відновити.

— А я поясню. Все розкажу, раз сама не здогадалася. Коли син попросив мене дати збереження на ваше весілля й пообіцяв, що згодом поверне, я думала, у вас взагалі немає грошей. А ти! Як ти посміла купити таку дорогу весільну сукню?! Я як дізналася її ціну — ледь не знепритомніла! Раз у вас є гроші, то поверни мені просто зараз усе, що я вам позичила!

І все це — через сукню? Через весільну сукню, яку купила Рената? Колеги перезирнулися й почали розходитись, зрозумівши, що драма завершилась. Залишалося сподіватись, що ніхто не зробить з цього ще більшу сенсацію. Рената завжди ретельно дбала про свою репутацію, але тепер — годі. Не варто було їй казати свекрусі, де працює, та ще й просити охоронця пропустити її. Хто ж знав, що вона прийде не з добром, а з претензіями? Оскільки робочий день у Ренати був скорочений, вона вже майже все завершила, вимкнула комп’ютер, глянула на Марію Іванівну й тяжко зітхнула. Якщо в такому дрібному питанні жінка поводиться настільки дріб’язково, то що буде далі? Чи можна їй довіряти? Чи доведеться обережно ставити кожен крок? Заміж, звісно, Рената виходила за Семена, але його матір зі свого життя не викреслить. Їм доведеться спілкуватися — а як це робити, якщо проблеми не вирішити зараз?

— Може, прогуляємося й поговоримо по дорозі? Можна зайти до кав’ярні, морозива з’їсти…

Рената добре знала, що свекруха не відмовляється від морозива — це було її улюблене. Хотіла хоч якось знайти підхід, але Марія Іванівна лише цокнула язиком і скривилась.

— Не мороч мені голову. Продай зараз же сукню і поверни мені гроші!

Рената вирішила не реагувати, хоча б поки не вийдуть з офісу. Попрощавшись із колегами, нарешті вийшла на вулицю. Від спеки почало паморочитись у голові. Погода лише підливала масла у вогонь.

Дівчина вирішила зателефонувати нареченому, бо не знала, що сказати його матері. Та Семен одразу став на бік Марії Іванівни. Навіть не дав нареченій пояснити ситуацію, вирішив одразу показати, що розчарований.

— Якби ти сказала, що у тебе є такі гроші, я б ніколи не позичав у мами. Навіщо ти мене обдурила? Захотілося поблищати в дорогій сукні? Для фото? Для понтів? Я — у костюмі за п’ять тисяч, а ти — в сукні за шалені гроші?

— А з чого ви взяли, що вона така дорога? — вибухнула Рената, очі набрякли від образи.

— А ти хоч глянула на цінник, коли купувала? Мама бачила. Я в тобі розчарований. Викидати такі гроші на кілька годин — це повна дурня. Ми навіть на банкет витратили менше!

— П’ятнадцять тисяч — це багато? Та це одне з найдешевших платтів на ринку! — з образою вигукнула Рената.

— П’ятнадцять?! Та сто п’ятдесят скажи! — підвищила голос Марія Іванівна.

Рената скинула дзвінок. Вона більше не хотіла говорити з нареченим. І бачити його матір не хотіла. І заміж виходити вже зовсім не хотілося.

— Ви серйозно? Де ви такий цінник побачили? Пішли в салон, і самі переконаєтеся!

Втрачати вже було нічого. Рената вирішила довести свекрусі свою правоту, а що робити далі — не знала. Яке вже там весілля, якщо ні настрою, ні довіри не лишилось? Вона й гадки не мала, що наречений одразу кинеться з обвинуваченнями. Невже він їй зовсім не довіряв? Чому повівся так тупо?

Свекруха не втратила нагоди піймати невістку на брехні — погодилася поїхати з нею в салон, де Рената купувала весільну сукню. Хоча особливо бажання їхати не було, довелося. Зайшовши в салон, Рената покликала консультантку. Цю дівчину вона не бачила раніше, але та мала знати ціну сукні. Рената попросила озвучити її, усміхнулася, глянувши на свекруху — але усмішка швидко зникла з обличчя.

— Сто п’ятдесят тисяч?! Але ж… Я ж купила її за п’ятнадцять!..

— Перепрошую, але це відносно нова модель. Навіть з урахуванням знижок і бонусів ви не могли її купити настільки дешево.

До них підбігла інша продавчиня — та, що обслуговувала Ренату раніше. Засоромлено попросила колегу відійти, запропонувала чай або каву і визнала, що в той день на плаття справді була велика знижка.

— Ви щось від мене приховуєте, — прошепотіла Рената, пересохлими губами. — Та дівчина сказала, що таких знижок не буває… У чому справа? Я вже починаю думати, що це плаття вкрадене, раз дісталося мені так дешево.

Продавчиня трохи зніяковіла, але зрештою зізналася: це був подарунок від власника салону. Побачивши, як Рената дивилася на сукню, він наказав зробити величезну знижку, а решту суми доплатив сам.

— Подарунок? Та я ж нікого не просила нічого дарувати! — не переставала дивуватись Рената.

Марія Іванівна заспокоїлась і навіть виглядала задоволеною. Все ж таки її невістка не настільки дурна, щоб витрачати шалені гроші на сукню. Але… не давала спокою думка, що хтось зробив Ренаті такий щедрий подарунок.

— Я хотіла б побачитись із власником. Це можливо?

— На жаль, сьогодні його не було. Навряд чи ще приїде. Ви можете залишити номер — я передам йому. Якщо захоче — передзвонить.

— Ні, я почекаю тут. Мені цікаво, чому він вирішив зробити мені такий подарунок, — похитала головою Рената, сідаючи на диванчик для відвідувачів.

А Марія Іванівна поспішила попрощатись. Вибачатись за сцену на роботі невістки вона навіть не думала. Їй не терпілося повідомити синові, що його нареченій інші чоловіки дарують такі дорогі речі.

Рената просиділа в салоні до самого закриття — але власник так і не з’явився. Довелося повертатись додому. Біля під’їзду її вже чекав Семен. Він грубо схопив наречену за лікоть і різко смикнув до себе.

— Не думав, що ти така! Як ти могла?! Заміж за мене збираєшся, а подарунки від чужих мужиків приймаєш?! І що ти йому дала в обмін на такий щедрий дарунок? Сама себе, чи що?

Рената дала Семену ляпаса, зціпила зуби. Вирвалася з його хватки й відступила. Перед нею вже стояв зовсім інший чоловік. З цією стороною Семена вона ще не стикалася — і тепер побачила справжнє обличчя. Вона не хотіла нічого пояснювати, розуміючи: він не заслуговує на жодні виправдання. Вона сама нічого не знала про цей подарунок, а якби знала — не прийняла б. Невже Марія Іванівна “забула” повідомити про це? Спеціально все перекрутила?

Її право. Рената зрозуміла: вона втомилася. А ще ж навіть не встигла вийти заміж…

— Все скінчено, — сказала Рената.

— Що ти сказала? — Семен витріщився, мов уперше її бачить.

— Все скінчено. Я не виходитиму за тебе заміж, тож можеш скасовувати бронювання кафе на завтра. З мого боку мали прийти тільки батьки та подруга… я їм повідомлю, що весілля скасовується. А зі своїми родичами розбирайся сам.

— Ти не посмієш ось так мене кинути. Ти знаєш, скільки грошей я вклав?

— Не ти один, — прошепотіла Рената відсторонено. Всередині стало тривожно порожньо, й вона відчула себе зрадженою. Не розібравшись у ситуації, Семен двічі її звинуватив, ще й натякнув, що вона легкодоступна. Пробачати цього вона не збиралась. Хай думає, що хоче. І робить, як хоче.

Рената зняла з пальця обручку і повернула її Семену. Краще відмовитися зараз, ніж потім шкодувати про невдалий шлюб. Навіть добре, що все з’ясувалося ще до весілля. Не доведеться вдягати весільну сукню. Вона попередила рідних, що весілля не буде, без зайвих пояснень. Було боляче усвідомлювати, як усі плани розлетілися вщент. Семен не припиняв дзвонити, навіть Марія Іванівна приходила з вимогами «опам’ятатися», але рішення вже було прийняте. Наречений і його матір показали своє справжнє обличчя. І добре, що все сталося до того, як вона сказала «так».

Замість весілля Рената зранку зняла з вішалки сукню й поїхала до салону, аби повернути її.

— Чому ви вирішили відмовитися від сукні? У вас же сьогодні мало бути весілля, — здивувалася продавчиня.

— Це вже неважливо… Я повертаю її. Передайте власнику, що його подарунок був справді щедрий — і допоміг мені зрозуміти, що весь цей час поруч був не той чоловік.

Коли Рената вже збиралася йти, просто у дверях вона зіткнулася з тим, кого зовсім не чекала побачити. Її перше кохання. Хлопець, якому вона так і не наважилась колись зізнатися у почуттях. Злякавшись, що він її відкине, Рената тоді просто втекла. А тепер дивилася на нього — й не вірила, що зустрілись саме у весільному салоні. Спроба удати, що не впізнала його, не вдалася. Виявилося, що саме Ігор є власником салону й зробив їй подарунок. Він і гадки не мав, як усе обернеться.

— Пробач. Я просто хотів, щоб ти була найкрасивішою нареченою, навіть якщо мала йти до вівтаря не зі мною.

— Що ти сказав? — Рената була шокована.

— Я був у тебе закоханий. Але не встиг сказати. Ти зникла, і я не зміг тебе знайти. А коли ми знову зустрілися — ти вже була нареченою. Я просто змирився…

Вона втекла, бо боялась відмови. А насправді весь цей час ховалась від власного щастя… Поговоривши з Ігорем, Рената обмінялася з ним номерами й домовилася зустрітись знову, коли трохи оговтається.

Семен і його мати чатували на дівчину під будинком. Вони вимагали, щоб вона відшкодувала всі витрати на весілля, але Рената не вважала себе винною.

— Хочете — подавайте до суду. Мені байдуже. Якщо зможете довести, що я вам щось винна — я поверну. Ви замовляли кафе, машини, запрошення — для своїх гостей. Я вам нічого не винна.

Минуло кілька місяців. Вони були важкими — Марія Іванівна не полишала спроб зіпсувати Ренаті життя. Але нічого не виходило. Навіть Семен уже здався, а от його мати — ні.

Рената тим часом продовжувала бачитися з Ігорем. Тепер вони дозволили собі бути справжніми. Їхні почуття лише зміцніли. Дізнаючись одне одного заново, вони закохувалися ще більше. Нарешті обоє визнали: хочуть бути разом. І хоча весілля Ренати не відбулося, вона ні про що не шкодувала. Тепер вона стане дружиною того, з ким справді хоче пройти життя.

Так простий подарунок став доленосним. Він допоміг зійтися двом серцям — і очистив шлях від зайвих людей.