— Ніколи такого не бачила, щоб жінка, стільки років пропрацювавши за кордоном, хотіла продати своє золото!

— Такого я ще не бачила, щоб жінка, яка стільки років працювала за кордоном, тепер хотіла продати своє золото! Тамаро, ти ж тільки нещодавно повернулася додому, — вигукнула Ольга, не приховуючи обурення.

— Пробач, я просто спершу до тебе, як до рідної сестри, прийшла, — виправдовувалася Тамара. — Я знаю, що тобі завжди подобалися мої прикраси. Але якщо вони тобі не потрібні, тоді піду до ломбарду.

Вона нервово почала збирати свої ювелірні вироби зі столу, уникаючи погляду сестри. Ольга спостерігала за нею, вражена тим, як людина, яка 22 роки тяжко працювала за кордоном, тепер опинилася в такому скрутному становищі.

— Так, сестро, досить ниття, збирай своє золото і витри сльози, — твердо заявила Ольга. — У мене є ідея краща, — додала вона з хитрою усмішкою.

Попри родинні зв’язки, Тамара й Ольга були зовсім різними. Тамара рано овдовіла і сама виховувала двох дітей — сина та доньку. А коли вони виросли, не роздумуючи, поїхала на заробітки, щоб забезпечити їм гідне майбутнє.

Усі роки, що вона працювала в Греції, відкладала кожну копійку, економила на собі, аби лише дати дітям усе необхідне. І результат був: за її тяжку працю син і донька отримали не просто дах над головою, а два просторі будинки, збудовані на зароблені нею гроші.

Тамара пишалася собою — адже не кожна жінка навіть із чоловіком змогла б зробити те, що їй вдалося самотужки. Вона щиро вірила, що чинить правильно, і що після повернення додому діти приймуть її з радістю.

Але коли вона нарешті вирішила залишити роботу за кордоном і повернулася, то зіткнулася з суворою реальністю: для неї не знайшлося місця ні в доньки, ні в сина.

Спочатку вона поїхала до доньки, але та незадоволеним тоном сказала:

— Мамо, а чому ти у мене живеш? Іди до брата, у нього будинок більший.

Але й у сина на неї не чекали:

— Мамо, це несерйозно. Ти хочеш жити в доньки, а не в мене? У нас із дружиною своя сім’я.

Розчарування та образа здавили Тамарі груди. Вона прийняла нелегке рішення — повернутися в стару батьківську хату в селі, де ніхто не жив уже понад 20 років. Але будинок потребував серйозного ремонту, а грошей у неї не було.

Ось тоді вона й вирішила продати свої старі ювелірні прикраси, що дісталися їй ще з часів радянської молодості, аби на ці гроші привести будинок до ладу.

— Так, сестричко, поки залишайся у мене, — несподівано запропонувала Ольга. — А в неділю я запрошу до себе твоїх дітей.

Тамара розгублено подивилася на сестру, не розуміючи її задуму. Але сперечатися не стала.

Про сина й доньку Тамари Ольга нічого не сказала. Вони охоче прийняли запрошення тітки, не підозрюючи, що за столом зустрінуть і свою матір.

Коли всі зібралися, Ольга не стала ходити довкола, а одразу оголосила:

— Так ось, діти. Ваша мати повернулася з-за кордону, але вдома у неї немає, хоча обидва її діти живуть у будинках, які вона для них збудувала.

Син і донька завмерли, переглядаючись.

— До речі, усе майно досі записане на Тамару. Тож у вас є два варіанти: або ви разом скидаєтеся і робите в будинку матері гарний ремонт, або вона залишає собі один із ваших будинків, і вам доведеться жити в одному.

Тамара ошелешено подивилася на сестру. А її діти відразу зрозуміли, що тітка не жартує. Вони знали характер Ольги та усвідомлювали, що якщо вона щось вирішила, то так і буде.

Не гаючи часу, син і донька домовилися, найняли робітників і за літо привели будинок до ладу. Провели воду, облаштували всі зручності. Тепер Тамарі не потрібно було виходити надвір навіть у холодну пору року.

Але Ольга на цьому не зупинилася.

— А тепер, племінники, слухайте уважно. — Вона дивилася на них суворо. — Мама вас 22 роки утримувала, вивчила, дала вам житло. Тепер ваша черга піклуватися про неї. Будете допомагати матері по черзі, без варіантів.

Діти, похнюпивши голови, кивнули.

А Тамара ледве стримувала сльози. Вона не знала, як віддячити сестрі за таку підтримку.

— Ольго, візьми цю золоту підвіску-підковку. Я знаю, що вона тобі завжди подобалася, — якось запропонувала вона.

Ольга усміхнулася.

— Ну ти й дивна, Тамарко. Це коли ми молодими були, тоді хотілося золотом обвішатися. А в нашому віці справжнє золото — це турбота й підтримка близьких. Мені важливо, щоб у тебе все було добре. Все інше — неважливо.

Тамара міцно обійняла сестру. Адже якби не вона, невідомо, чим би закінчилася ця історія.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Ніколи такого не бачила, щоб жінка, стільки років пропрацювавши за кордоном, хотіла продати своє золото!