Кристина чекала з роботи чоловіка. На плиті вже парували ароматні голубці — його улюблена страва. Їх він міг їсти хоч щодня. Тож цього разу дружина знову вирішила потішити його.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Кристина здивувалась. З якого це дива Ігор став дзвонити? Зазвичай він заходить з ключем — так усім зручніше.
Вона глянула у вічко, але не одразу зрозуміла, хто стоїть за дверима. Там була незнайома жінка, поруч із нею — дівчина років п’ятнадцяти.
— Хто там?
— Кристино, це я. Олеся. Не впізнала, чи що?
«Яка ще Олеся?» — майнуло в Кристини в голові. Але двері вона все ж відкрила. Раз жінка звертається на ім’я — значить, знає її.
— Вибачте, я вас не впізнаю. Ви точно до мене?
— Крисю, ти що? Це ж я, Олеся Єрмоленко. У 8 років ми з тобою в бабусі в селі в козаків-розбійників гралися!
Тут Кристина почала згадувати, хто така Олеся. Справді, була в неї колись така далека родичка. Просто вона про неї забула — надто вже давно не спілкувались.
— Та, не впізнала. Будеш багатою.
— Ой, дай Боже! Нам би не завадило. Правда, Ксюшо? — глянула вона на дівчинку й усміхнулась.
Згодом з’ясувалось, що Ксюша — її донька.
— Ну, що, може впустиш нас?
— Та… заходьте.
І тут Ксюша без жодної ніяковості заявила:
— Ой, як у вас смачно пахне!
— Так-так, навіть у шлунку завурчало, — підхопила Олеся та одразу подалась у бік кухні.
Вона уважно оглядала квартиру Кристини.
— Щось так їсти хочеться… Може, пригостиш? Чим це так пахне?
— Голубцями. Але їх небагато — чоловік ось-ось голодний із роботи прийде.
Олеся розсміялась і відмахнулась:
— Та не переживай. Ми ж із Ксюшею не якісь там об’їдки. Багато не з’їмо. Дай хоч по одному голубцю.
У результаті Кристині довелось запросити їх до столу. Не те щоб вона не була гостинною… Але незваних гостей вона не любила.
Саме тому навіть найближчі родичі та друзі завжди попереджали про свій візит і погоджували з нею час. Завдяки цьому завжди було достатньо часу підготуватись до гостей.
А тут виходить — буквально ввалились у квартиру далекі родичі, ще й самі напросились за стіл. Довелось приймати.
Звісно ж, з’їли вони далеко не по одному голубцю — залишилось зовсім трохи. Кристині стало прикро. Адже вона простояла на кухні дві години після роботи, щоб приготувати улюблену страву чоловіка.
Олеся й Ксюша при цьому не бачили в цьому нічого поганого й почувались цілком комфортно. Швидко освоїлись і поводилися майже як удома.
— Ого, гарно ви тут влаштувались, — почала розмову Олеся після вечері, зручно вмощуючись у шкіряному кріслі.
— У якому сенсі? — перепитала Кристина.
— Ну, квартира у вас чудова. Ремонт дорогий, меблі теж недешеві, — сказала Олеся, погладжуючи спинку крісла.
— Так, є таке.
— Чула, у вас свій бізнес?
— Так, невелика справа.
Олеся загадково усміхнулась.
— Та ну, не скромничай. Мені тітка Валя розповідала, що у вас прибуткова справа. І, судячи з обстановки, бачу — не збрехала.
Кристина не розуміла, до чого все це, але чітко відчувала: Олесі щось потрібно. І не помилилась — бо вже за кілька хвилин та перейшла до справжньої мети.
— Ксюша, тобі тут подобається?
— Так, дуже! — відповіла дівчина.
— Прекрасно. Кристино, я ось що подумала. У вас же трикімнатна квартира, місця достатньо.
— І до чого ти це ведеш?
У цей момент Кристина напружилась — у голові вже зринали певні підозри стосовно цього діалогу.
— Коротше, не буду ходити навколо. Ксюша у мене вирішила вступати до технікуму харчування й торгівлі в місті.
— І?
— І я подумала: добре було б, щоб вона пожила у вас. А що? Центр міста, все поруч, пішки дістатися — раз плюнути.
Кристина була просто приголомшена такою нахабністю і хотіла впевнитися, що їй не здалося.
— Олесю, ти серйозно зараз чи це такий жарт?
— А схоже, що я жартую? Звісно ж, серйозно. Уяви собі: їй зручно, мені спокійно, а вам ми не заважатимемо.
Кристина до останнього намагалась зберігати ввічливість і поводитись чемно, але така нахабність уже переходила всі межі.
— Ні, так не піде.
— В якому сенсі?
— У прямому.
— Тобто як це?
— Олесю, я теж не ходитиму навколо. Кажу прямо — Ксюша у нас жити не буде. У нас із чоловіком своя сім’я, й ми не хочемо бачити сторонніх у власному домі.
У цю мить Олеся різко підскочила з крісла й почала кричати:
— Які ще ми вам сторонні? Ми, взагалі-то, родичі!
— Так, родичі. Але це не означає, що Ксюша може у нас жити. Одне діло — в гості прийти, а зовсім інше — жити на постійній основі.
— Ось як, значить! А де ж тоді їй жити?
Кристина була в шоці від такого питання й ще більше — від поведінки. І це все в її власній квартирі. Вона чудово розуміла, що Олеся з донькою приїхали з селища.
Але якщо вже їдеш до міста й плануєш там жити — треба подбати про житло заздалегідь, а не сподіватись на родичів, які тобі нічим не зобов’язані.
— Варіантів багато. Можна зняти квартиру.
— Та ти що? Ти ціни бачила?
— Бачила. Але ж це місто. Чого ви очікували? І чим ближче до центру — тим дорожче.
— А в нас немає таких грошей! Не всі ж такі багаті, як ви! — не вгамовувалась Олеся.
Кристина вже передбачала, що її крик чують усі сусіди, і потім доведеться пояснювати, чому ввечері було так шумно.
— Тоді є гуртожиток. Іногороднім студентам завжди надають місце.
Олеся з обуренням змахнула руками й уже хотіла знову щось заперечити.
— Гуртожиток… Ти умови там бачила? Не для того я свою дівчинку народжувала і ростила, щоб вона по якихось вошивих гуртожитках моталася!
Звичайно, Олесі хотілося кращого життя для доньки. Але її запити не відповідали реальності. Тут або платити за квартиру, або пристосовуватись до складніших умов.
Кристина чудово знала, що є люди, які звикли жити за чужий рахунок і завжди його шукають. Щиро сподіваються, що хтось поступиться. Але вона була не з таких — завжди звикла стояти на своєму. Бо розуміла: поступишся — сядуть на шию й не злізуть. Бо так зручно. І головне — безплатно.
Після відмови їй довелося вислухати багато неприємного. З криками та скандалом Олеся з донькою залишили квартиру. І відтоді двері для них були зачинені назавжди.
Кристина жодної хвилини не шкодувала про своє рішення й була впевнена, що вчинила абсолютно правильно. Єдине, про що шкодувала — це про змарнований час на цих людей… і про голубці. Приготувати ще раз вона б просто не встигла. Довелося замовити суші.
Чоловік такою кількістю їжі просто не наївся б. Зате вона була сита по горло своїми далекими родичами та їхніми витівками.
Наречений за день до весілля дізнався справжній вік своєї коханої: скільки їй років (фото)