Ми з чоловіком — люди прості, усе життя провели в селі. А от син переїхав у місто, там зустрів дівчину й одружився.
Нещодавно у невістки був ювілей — їй виповнилося 30 років. Син попередив, що свято вони організували в дорогому ресторані, і ненав’язливо сказав, що всі гості даруватимуть гроші. Нам із чоловіком довелося позичити гроші у сусідів, ще й додати наші заощадження.
І ось настав святковий день. Ми подарували молодим конверт із грошима і сіли за стіл. Але на столі не було нормальної їжі, а якісь суші з морепродуктами, ще щось, що плавало у воді. Увесь вечір ми сиділи голодними, а наприкінці дня мої нерви не витримали, і мені довелося зробити те, про що я взагалі не шкодую…
Розповідаю, що я зробила 👇👇
Ми з чоловіком — люди прості, усе життя провели в селі, серед запахів свіжого сіна та співу птахів. Наше життя було пов’язане із землею, з працею на городі, з довгими вечорами біля печі.
У нас виріс чудовий син — розумний і добрий хлопець. У школі він завжди навчався на відмінно, і ми з чоловіком не шкодували сил, щоб дати йому гарну освіту.
Коли він переїхав до столиці вчитися, ми хвилювалися, але пишалися ним. Невдовзі він влаштувався на роботу, зустрів своє кохання — невістку, і разом вони почали будувати своє життя.
У них народився малюк, якому вже два роки. Час летить, і тепер ми бачимося не так часто, як хотілося б.
Ось нещодавно у невістки був ювілей — їй виповнилося 30 років. Син заздалегідь запросив нас на свято і ненав’язливо сказав, що всі гості даруватимуть гроші.
Ми, звісно, не могли прийти з порожніми руками, а отже, довелося попросити в борг у сусідів, ще й додати до цієї суми наші заощадження, які ми відкладали на ремонт даху. Вийшла досить солідна сума, і ми не шкодували, адже це свято.
Ювілей відзначали в розкішному ресторані, у якому я ніколи не була. Усе це було для нас новим і дивовижним — гламурний інтер’єр, офіціанти в білих рукавичках, гучна музика.
У центрі зали стояв стіл із подарунками, і я поклала туди наш конверт.
Але ось що мене здивувало: на цьому святі не було звичної, душевної їжі. Замість того щоб накрити стіл із домашніми частуваннями, подали суші з морепродуктами, ще щось дивне, що прямо у воді плавало.
Ми з чоловіком сиділи, намагаючись не показувати, як нам незручно, і мовчали. Частувань було мало, і ми відчули себе чужими серед усіх цих «модних» страв.
Увесь вечір ми якось перебивалися, не знаючи, як поводитися, адже говорити про голод не прийнято, та і які слова знайдеш у такому місці?
Коли свято наближалося до завершення, я тихо підійшла до столу з подарунками й, озирнувшись, витягла половину грошей із нашого конверта. І мені байдуже, якщо хтось образиться.
Нас же не нагодували, а гроші на ремонт даху довелося витратити.
Сподіваюся, я правильно вчинила.