Крізь сонну млость південного дня Євгенія раптом відчула, як її душу обпікає різкий спалах гніву.
— Дмитре, мерщій сюди! — її голос пролунав на пляжі напрочуд голосно, незважаючи на загальний шум хвиль і відпочивальників.
Обм’яклий від сонця і теплого моря, Дмитро тільки-но вийшов із води, де з насолодою поборсався у пружних хвилях. Розслаблений, щасливий, як і більшість людей на цьому яскравому березі, він і подумати не міг про якісь неприємності. З посмішкою чоловік рушив до дружини, але побачивши її обличчя, одразу зрозумів — щось дуже не так. Ця ідилія, що так довго вибудовувалася, ось-ось розвіється, мов дим.
— Скажи мені, мій дорогий, — голос Євгенії вже не тремтів від злості, але її обличчя було кам’яним, — чому в нашій квартирі зараз сторонні люди?
— Сторонні? — від цього слова Дмитро аж спіткнувся. Його щасливий настрій миттю випарувався.
— Саме так! Поясни, навіщо ти дав ключі своїй сестрі? Ти що, хочеш, щоб наш дім перетворився на гармидер? А якщо зникнуть цінні речі? Чи Лариса влаштує там притон для своїх незрозумілих дружків? — Євгенія вже не стримувалася, слова вилітали гострі й болючі.
— Кохана, ти певна, що не помиляєшся? — здивовано запитав Дмитро, намагаючись знайти хоч якесь логічне пояснення.
— У чому це я помиляюся? — її голос набирав обертів, як літня гроза.
— Ну ось, звідки ти взяла, що в квартирі хтось є? Ключі ж тільки в мами. А Ларисі навіщо туди ходити? У неї ж повно інших розваг. Ти нічого не наплутала?
— Як я можу наплутати? У мене з головою поки що все гаразд! Тільки що спілкувалася з нашою сусідкою! — Вона аж затрусилася, стиснувши телефон у кулаці, і вибухнула настільки голосно, що всі на пляжі обернулися.
— І що ж такого? — Дмитро зробив крок назад, намагаючись зберегти спокій. — Прошу, не підвищуй голос, ми ж на відпочинку.
— Сусідка бачила, як сьогодні вранці з нашої квартири вийшла твоя сестра, і не сама, а з якимось чоловіком! Ти взагалі розумієш, що вона там робить, поки нас немає? Може, я про щось не знаю, мій любий? Розповідай, це все відбувається за твоєю згодою?
— Євгеніє, ну заспокойся! Ну, навіть якщо Лариса й була, то що тут такого? Вона ж охайна, тихіша води, нижча трави. Не хвилюйся. Ну, справді! Заспокойся! Ми ж сюди приїхали відпочивати! Мріяли побути удвох, без дітей. Нарешті вирвалися: діти в батьків, а ми тут. Чого тобі ще треба? — Дмитро відчайдушно намагався вгамувати бурю, що розгорталася.
— Я повторюю: навіщо ти дав Ларисі ключі? — вона не відступала. — І чому мене не попередив?
— Та не давав я! Слово честі! Мабуть, вона взяла в матері…
— Гаразд. Я зараз же подзвоню свекрусі й вимагатиму, щоб вона негайно забрала ключі в своєї розпусної дочки! Вона взагалі знає, що її незаміжня Лариска по чужих хатах з мужиками вештається? — Євгенія розуміла, що її слова жорстокі, але хотіла, щоб до Дмитра нарешті дійшов увесь жах ситуації.
— Євгеніє, годі! Ларисі вже під двадцять п’ять. Вона доросла, не дитина. Навіть якщо вона з кимось зустрічається — це її особиста справа, не наша.
— Нехай зустрічається, але не в нашому домі! У нас двоє маленьких дітей, а вона ще якусь заразу притягне туди. Ти взагалі усвідомлюєш, що відбувається? Мене вражає твій спокій!
Суперечка на тому не закінчилася, вона лише на мить притихла. Повернувшись до готельного номеру, Євгенія одразу набрала свекруху.
— Галино Опанасівно, що це відбувається? Навіщо ви дали Ларисі ключі від нашої з Дмитром квартири? — Євгенія навіть не привіталася. — Ми ж так не домовлялися! Ви мали приїхати двічі за тиждень: полити квіти та забрати пошту. А тепер з’ясовується, що там ночує ваша дочка. І не просто ночує, а ще й чоловіків приводить!
— Та ні, Євгеніє, ти все сплутала. Ключі ж у мене, ось вони, — у слухавці почулося шарудіння, ніби свекруха щось шукала у тумбочці. — Ну от! Кажу ж! На місці вони. Навіщо моїй Ларисі ваша квартира? Вона ж у подруги ночувала вчора. У тієї день народження був, от Лариса й залишилася. Подзвонила нам з батьком, попередила, що пізно повертатися. Сьогодні вранці вже була вдома і на роботу пішла. А ви як там відпочиваєте, все добре у вас? А то ваші діти вже скучили за вами.
Хитра Галина Опанасівна одразу перевела розмову на дітей, намагаючись відволікти Євгенію від неприємної теми. Але невістка вже все зрозуміла. Лариса точно була в їхній квартирі. А ключі просто спритно поцупила в матері, а потім поклала назад.
Відпочинок був зіпсований. Євгенія не могла викинути з голови думки про свою квартиру, де, як їй здавалося, відбувалося щось незрозуміле. Вона ще кілька разів дзвонила пильній сусідці, але та більше нікого не бачила біля їхніх дверей. Молодша сестра Дмитра завжди дратувала Євгенію. І це було не просто «класичне» протистояння невістки й зовиці. Ні, Лариса сама по собі викликала в Жені внутрішній спротив. Вона була неймовірно розпещеною, геть безтактовною. Батьки, чомусь, дозволяли молодшій все на світі, потурали будь-яким її примхам, ніколи не сварили. І дочка виросла справжньою, безкомпромісною егоїсткою.
Лариса ледве витягнула свій диплом з педагогічного коледжу, проте працювала лише на півставки, і то в дитячому центрі. Заробітків вистачало буквально на кілька днів, і всі вони щезали на її власні, улюблені забаганки. Ця безтурботність шокувала Євгенію, адже сама Лариса не вважала за потрібне якось себе обмежувати.
Батьки, хоч і були вже немолоді, продовжували працювати й забезпечували доньку грішми. Але навіть їхніх регулярних «інвестицій» у Ларису було замало. Зовиця анітрохи не соромилася знову і знову просити підтримки й у свого старшого брата, Дмитра.
Євгенія чудово бачила, куди котяться сімейні фінанси, і що з того буде. Вона не раз просила чоловіка, Дмитра, не розкидатися грішми на примхи сестри. Мовляв, у них самих є діти, є свої потреби, і всі великі витрати вони повинні обговорювати разом.
Але Дмитро раз у раз «забував» про це. Кілька разів Євгенія випадково дізнавалася, що чоловік потайки давав Ларисі гроші — то на новий одяг, то на дорогий смартфон. Після таких відкриттів вдома вибухали сварки, а Дмитро невміло намагався якось загладити свою провину.
Одного дня Лариса, як ні в чому не бувало, роздивлялася Євгеніїн телефон.
— Ой, Женю, глянь, який у тебе телефон! Новенький? Оце так дивовижа, певно, остання модель? – хитро посміхаючись, запитала вона.
— Так, нещодавно Дмитро подарував мені на день народження, – сухо відповіла Євгенія.
— А мій уже геть старий, гальмує постійно, я з ним так намучилася! Мені б і не мріяти про такий, з моєю-то зарплатою! – протягнула Лариса, демонстративно зітхнувши. — Батьки теж відмовили, бо дачу взялися ремонтувати. Нащо вона їм, не розумію, тільки дурницями страждають. Краще б на море поїхали відпочивати. Глядиш, і мене б із собою взяли. А то сиджу в нашій глушині безвилазно, – жалілася вона на долю.
Але минуло якихось пару тижнів, і Лариса вже красувалася з точнісінько таким же смартфоном. Ця новина миттю розлетілася, і чутки дійшли до Євгенії.
— Батьки допомогли? – поцікавилася Євгенія, вже передчуваючи біду.
— Та ні, це ж мій любий братик постарався! Обожнюю його, – солодко посміхнулася Лариса, обіймаючи Дмитра.
Цього ж вечора в їхній родині знову спалахнув скандал. Напруга висіла в повітрі, і Євгенія не змогла стримати свого обурення.
— Я просто не втямлю: звідки така безпрецедентна щедрість? Ти тепер мільйонер, Дмитре, чи що? Бо я думала, що в нас власних турбот – вагон і маленький візок, – кинула вона Дмитру, ледь стримуючи гнів.
— Та заспокойся, я ж їм у борг дав. Батьки пообіцяли все повернути за пару місяців, – виправдовувався Дмитро, усвідомлюючи, що знову потрапив у халепу. Йому, як завжди, не вдавалося бути добрим для всіх.
— Я ж просила тебе – будь-які великі витрати обговорювати зі мною! Тобі зовсім байдуже, що я кажу? Дограєшся ти, Дмитре! – відрізала Євгенія, її голос тремтів від образи.
Наступного разу Лариса спалахнула від заздрощів, коли побачила у Євгенії витончену шкіряну сумочку. Невістка дозволила собі купити її на премію – за власні зароблені гроші.
— Боже! Яка краса! Я ж про таку саме мріяла! Де купила, Женю? Хоча… чого я питаю, мені вона не по кишені, – зіграно зітхнула зовиця. – Але в мене ж скоро день народження. Може, хтось мені подарує саме таку, – вона багатозначно подивилася на брата.
— Навіть не мрій! Ця сумочка коштує чималих грошей, – різко відповіла Євгенія, не бажаючи підтримувати цю гру.
Лариса знову поводилася нахабно, не соромлячись випрошувати в брата подарунки.
— Ох, ну не тобі ж одній користуватися дорогими брендовими речами.
— Заробляй. Тоді зможеш купувати собі все, що завгодно! Хто тобі заважає? – з досадою запитала невістка.
— Ой, та кому я потрібна, щоб мені такі подарунки робити… – приречено махнула рукою Лариса, вдаючи безпорадність.
А вже через місяць Євгенія побачила у зовиці точнісінько таку ж сумочку, і її серце забилося від обурення. Це була не просто «схожа» річ, а майже ідентична.
— Твоя робота? Це ти дав сестрі гроші? – грізно запитала вона чоловіка, її погляд був сповнений підозри.
— Ні, що ти! Батьки, мабуть… А може, Максим. Лариса зараз зустрічається з хлопцем, він, напевно, й подарував, – Дмитро затинався, намагаючись уникнути прямої відповіді.
Євгенія не була дурною і того ж вечора зателефонувала свекрусі, Галині Опанасівні. Напряму запитала, чи давав їм син гроші на подарунок доньці. Свекруха, хоч і злегка здивувалася такому питанню, все ж підтвердила, що взяла в борг у Дмитра певну суму.
— От тільки, коли віддамо, невідомо, – зітхнула Галина Опанасівна. – У нас опалювальний котел на дачі зламався. Довелося новий купувати. Ось такі справи, Євгеніє.
Ця нескінченна історія тривала вже дуже довго. Варто було Ларисі побачити якусь обновку у невістки, як їй одразу ж хотілося таку саму або принаймні схожу. І щоразу, як виявлялося, саме Дмитро допомагав сестрі в цих «життєво важливих» покупках.
Повернувшись додому з відпочинку на морі, Євгенія з особливою ретельністю оглянула всю квартиру. Зовні все здавалося на місці, та лише уважний погляд господині міг помітити дрібні деталі: легкий безлад у шафі, посуд не зовсім на своєму місці, дивний слід на килимі. Все це натякало, що тут побували сторонні. Знову скандалити з чоловіком з цього приводу вона не стала. Натомість вирішила поговорити про це безпосередньо з Ларисою.
Але те, що сталося трохи пізніше, затьмарило абсолютно всі попередні неприємності, відкинувши їх на задній план.
Євгенія планувала відсвяткувати п’ятиріччя сина, Антошка, у дитячому кафе. Їй дуже хотілося, щоб ця подія запам’яталася дитині надовго, стала справжнім святом. Вона запросила друзів сина разом із їхніми мамами, замовила спеціальне дитяче меню та веселих аніматорів. Очікувалося справжнє костюмоване свято з іграми та безліччю сюрпризів.
Передоплату за заклад Євгенія внесла ще місяць тому – кафе було дуже популярним у місті, і без попереднього бронювання туди було просто не потрапити. Коли ж настав час оплатити залишок суми, виявилося, що вся зарплата чоловіка, яку той отримав днями, зникла з його картки.
— Дмитре, – крикнула Євгенія в слухавку, її голос тремтів від паніки та обурення. – Чому на твоїй картці немає грошей? Я зараз у кафе, мені потрібно оплатити свято сина! Що відбувається?!
— Слухай… тут таке діло… Ти попроси в когось, добре? Може, в батьків, – відповів чоловік, і ці слова лише посилили розпач Євгенії. – Я забув тобі сказати, ці гроші я дав їм у борг.
— То чому ж ти мовчав, я не зрозумію? Я ж зараз у дурній ситуації! – вигукнула Євгенія, відчуваючи себе розгубленою та приниженою.
— Ну, батьки попросили… А я завертівся і забув тебе попередити, – байдуже пояснив Дмитро, наче йшлося про дрібницю.
Батьки? Але ж вони самі ніколи грошей не просили… Хіба що… — прошепотіла Євгенія в слухавку, і раптом у її голові все стало на свої місця. Всі розрізнені шматочки зійшлися в одну жахливу картину.
«То це ти? Ти дав їй гроші? Своїй сестрі, правда?!» — гірко видихнула Євгенія, її голос вже зривався на крик. Вона не чула нічого навколо, лише стукіт власного серця.
«Ти що, спонсорував свою нахабну сестру? Невже їй так муляє, що ми на море злітали, а вона ні? Відповідай, Дмитре!»
Чоловік на тому кінці слухавки заговорив нервово, наче його спіймали на гарячому.
«Женю, давай не зараз. Я на роботі, не можу розмовляти.»
«Не можеш?! А брехати мені, то можеш, так?! Як витягувати гроші з нашої сім’ї — можеш!» Євгенія відчувала, як кров пульсує у скронях, а обличчя горить від гніву і сорому. Люди навколо в кав’ярні вже відкрито витріщалися на неї, але Євгенія не зважала.
«Вдома поговоримо», — насилу процідив Дмитро.
Євгенія не стала чекати. Вона різко скинула дзвінок і вже за мить набирала татового номера.
«Тату, привіт! Є одна справа… Антошці ж скоро день народження, і я тут трохи в скруті опинилася. Можеш позичити трохи? Ох, дякую, рідненький! Ти мене так виручив! Обов’язково поверну, щойно зможу. Ні, ні, тату, це навіть не обговорюється, поверну! Подарунок ви йому вже зробили, а я тобі гроші віддам.»
За кілька хвилин, із холодною рішучістю, Євгенія подзвонила Галині Опанасівні.
«Галино Опанасівно, я знаю, що Ларису на море відправив мій чоловік. Це ж Дмитро дав їй гроші, так?»
«Ой… Невже ж він тобі сам розказав?» — голос свекрухи зазвучав неприховано здивовано.
«Ні, не розповів. Ваш син, вибачте, боягуз і підлабузник. Він мені нічого не казав. Я сама про все дізналася. І коли ви збираєтесь повернути нам ці кошти? Мене як його дружину це дуже турбує!»
«Ніколи, — спокійно відповіла свекруха. — Це ж був його подарунок сестрі на двадцятип’ятиріччя. Він їй рідний брат. Але, чую, ти проти?» — невдоволено протягнула Галина Опанасівна.
«Я? Звісно, що проти! Ще й як проти! Але, мабуть, вас це не турбує. Як і те, що у вашого сина давно вже є своя сім’я і діти. Для вас найважливіша ваша донечка-нероба, навколо якої ви всі кружляєте!» Євгенія виплеснула все, що роками накопичувалося всередині.
«Я не буду це слухати! І сваритися з тобою тим паче. Це ж наша родина, ми самі розберемось, як нам чинити!» — свекруха підвищила голос.
«Чудово! Я все зрозуміла!» — різко відрізала невістка і поклала слухавку.
Вона нарешті все усвідомила. Чекати від цієї родини іншого ставлення — марна справа. Нічого вже не зміниться. Для свекрів Євгенія та її діти були лише другими, якщо не третіми, за важливістю.
Минуло лише кілька місяців, і вони з Дмитром розійшлися. Євгенія більше не могла жити з людиною, яка постійно обкрадала власну родину, забирала у своїх дітей, аби догодити нахабній, безсовісній сестрі.
Дмитро повернувся до батьків. Квартира, яку молода родина придбала за кошти державної допомоги на дитину, повністю залишилася Євгенії. Він розумів, що на неї йому розраховувати не доведеться. Євгенія подала на аліменти, і тепер усі її зароблені гроші залишалися вдома, витрачаючись лише на дітей, а не на зажерливих дорослих ледацюг.
Вигідні друзі