— Ти тут свинарник розвела, а ми маємо прибирати? — Ріта верещала так, що сусідський кіт зі страху стрибнув із паркану.
— Але ж я не робот, не можу всюди встигати, а ти могла б і допомогти, — вирішила постояти за себе Поліна.
— Ми до тебе не працювати приїхали, а відпочивати, тож сама тут усе прибери, — наказала золовка.
Денис, чоловік Поліни, осудливо глянув на дружину.
— Адже я попереджав заздалегідь! Могла б хоч раз зібратися і зробити все як слід, — прошипів він і пішов слідом за сестрою.
— Ну гаразд, — подумала дівчина, — цього разу відпочивайте, але більше такий номер у вас не пройде…
Поліна і Денис у шлюбі вже п’ять років. Через рік після весілля придбали великий приватний будинок. Батьки та родичі, які жили в іншому місті, оцінили покупку належним чином.
Будинок подружжя стояв у мальовничому місці. Одразу за городом — річка, поруч невеликий лісок. Щоправда, далеченько від магазинів, дитячого садка й школи, але за наявності автомобіля це не було проблемою.
— Як добре, що у вас такий великий будинок. Буде куди на літо приїжджати з дітьми відпочивати, — радісно заявила Ріта, сестра Дениса.
Наступного літа подружжя вже приймало гостей. Першими завітали родичі чоловіка.
Мама Дениса, Людмила Дмитрівна — жінка енергійна та владна, і батько, Михайло Петрович, одразу ж уподобали гостьову кімнату на першому поверсі.
— Ви молоді, от і бігайте по сходах, — відрубала свекруха, — а нам із батьком і тут добре.
Сестра Дениса, Ріта, її чоловік Михайло та двоє синів, Артемко і Єгорчик, зайняли мансарду. Вона велика, місця вистачило всім.
— Як у вас тут чудово, — не переставала захоплюватися золовка. — Відпочила, як у санаторії!
Ріта не перебільшувала. Вся сім’я гостювала у брата й невістки понад місяць. Увесь цей час Поліна прала, готувала на всю цю юрбу, мила підлоги й усяко догоджала гостям.
— Уявляєш, найменший, Єгорчик, у них алергік. Йому, виявляється, половину продуктів не можна. Та ще й вередує в їжі. Доводилося йому окремо готувати, — скаржилася Поліна матері телефоном.
Коли гості роз’їхалися, дівчина почувалася так, ніби по ній поїзд проїхався.
— Після такої відпустки ще тиждень потрібно відпочивати, щоб до тями прийти, — жалілася вона колегам.
Зате родина чоловіка гостинність подружжя оцінила. Наступного травня свекруха поставила сина перед фактом: «Чекайте, влітку будемо».
— Тільки скажи, коли Полінка у відпустку піде, ми приїдемо, поки вона відпочиватиме, — воркотіла Людмила Дмитрівна у слухавку. Поліна сиділа поруч і все чула.
«Та яке там відпочивати з ними, — тоскно промайнуло в голові, — будинок повен гостей. Їм добре: то на річку, то в ліс, а мені всю цю ораву пирогами годувати».
— Чудово, дружина якраз учора цікавилася, на яке число вас чекати, вже скучила, — Денис, широко усміхаючись, подивився на Полю. У неї ж на обличчі з’явилася кисла посмішка.
— Та ладно тобі! Куди їм ще їхати? А у нас справді добре: чисте повітря, природа. Увечері можна шашлик посмажити, банька, — відмахувався Денис.
— Ну гаразд ще твоя мама з сестрою та її чоловіком, але племінники… — Поліна не знала, як достукатися до чоловіка.
— А що племінники? Це ж діти! Їм що, погратися, побігати — більше нічого й не треба. А ти причепилася, — докорив він дружині.
— Так мені ж не тільки готувати й прибирати, а й за ними наглядати доводиться, — обурилася Поліна.
— То скажи Ріті, щоб вона сама за хлопцями дивилася, і все, — Денис не бачив жодних проблем.
Поліна з тугою подивилася у відповідь. Ага, скажи золовці що-небудь… Вона досі не забула скандал, який та влаштувала під час одного з приїздів.
— Полінко, ти підлогу на мансарді мила? — закричала Ріта згори.
— Звичайно! — дівчина не розуміла, що відбувається.
За хвилину червона, як рак, гостя стояла перед нею.
— Артемко заліз під ліжко, а виліз увесь у пилюці з голови до ніг! — верещала родичка.
— Вибач, я тільки з краю протерла, куди рука дотягнулася, а до стіни не дістала. Ти можеш сама це зробити, в комірчині візьми швабру й протри, — запропонувала Поліна.
— Ти зовсім чи що? Ти господиня в домі, от і прибирай сама! — Ріта обурено втупилася в невістку. Сперечатися не хотілося, тож дівчина вирішила зробити все сама. Взявши швабру, вона попленталася нагору.
Втім, на цьому проблеми не закінчилися.
Поліна працювала вчителькою початкових класів. Сестра чоловіка автоматично вирішила, що невістка просто зобов’язана займатися вихованням і навчанням її дітей під час канікул.
— Тьомо, бери зошити й іди до тітки Полі. Вона з тобою займатиметься математикою й українською мовою, — наказала золовка, вирушаючи на річку засмагати. Чомусь вона вирішила, що сама Поліна засмагати не хоче.
— Так, швидко йдіть до тітки Поліни, вона зараз придумає для вас захопливу гру, — командувала родичка наступного разу.
Під час останнього візиту Ріта пішла ще далі.
— Ми з Мишком до вас лише на два тижні, — заявила гостя, ледь переступивши поріг. Поліна подумки видихнула. Невже хоч цього року вона зможе розслабитися?
— Потім летимо на море, звідти до моєї подруги у Львів, а після через Одесу повертаємося до тебе, — продовжувала золовка.
— У вас такі грандіозні плани, — похвалила Поліна. — А діти таку подорож витримають? — засумнівалася вона.
— Дурненька, ми їх із собою не беремо. Вони ж у тебе весь цей час будуть! — Ріта крізь сонцезахисні окуляри глянула на недалекоглядну родичку.
Сказано — зроблено. За два тижні золовка з чоловіком поїхали, залишивши дітей на піклування Поліни.
— Поліночко, чому ти зовсім не стежиш за хлопчаками? Вони ж так на сонці згорять! — дорікала свекруха, побачивши, як племінники бігають без футболок під палючим сонцем.
— Людмило Дмитрівно, так я ж пироги пекла, мені ніколи було за дітьми стежити. От і попросила Дениска, — виправдовувалася вона.
— Знайшла, кому дітей довірити, — пробурчала жінка.
— То, може, ви мені допоможете? — невістка з надією глянула на свекруху.
— Я вже не молода людина. Мені потрібен відпочинок і спокій, а від дітей стільки шуму, що в мене вже за пів години голова болить, — відмахнулася вона й зникла на веранді, де в затінку висів гамак.
— У тебе очі на потилиці? Ти що, не бачила, що Єгорчик сусідського кота мучив? — Ріта істерично кричала в слухавку так, що навіть свекруха, яка сиділа поруч і чула розмову, почервоніла за дочку.
Річ у тім, що Єгорчик, той самий, у якого алергія, вирішив погладити сусідського кота, який любив відпочивати в тіні гортензії на Поліниній ділянці. Наслідки спілкування з твариною не забарилися, проявившись сильною алергічною реакцією.
Окрім Поліни в будинку було ще троє дорослих, але відповідальність за те, що сталося, золовка вирішила покласти чомусь виключно на невістку.
Коли наступного травня свекруха знову заговорила про приїзд, дівчина напружилася. Відпустки вона не чекала, і якби директор дозволив, із задоволенням відмовилася б від неї взагалі.
— Ти мансарду помила? — поцікавився Денис у дружини за кілька днів до приїзду родини.
— Ні, — заявила Поліна й загадково усміхнулася.
— Знову провокуєш скандал із Рітою? — насторожився чоловік.
— Якщо вона хоче відпочивати в моєму домі — не заперечую, але я в цьому більше не беру участі.
Денис із подивом витріщився на дружину. Що вона таке каже?
— Ти що, серйозно образилася на критику сестри? Та вона все життя така була. Трохи що — одразу крик, — чоловік махнув рукою.
— Мені байдуже на її прискіпливість, але з її дітьми я більше няньчитися не збираюся і готувати на всю цю компанію теж, — дівчина була налаштована більш ніж рішуче.
— Ой, не перебільшуй. Це ж діти, мої племінники! Та й що ти там особливо готуєш? Приготувати обід — пів години часу!
— От і доглядай сам за своїми племінниками, сестрою та матір’ю. І вислуховувати їхні претензії тобі теж доведеться самому!
Денис скептично глянув на дружину. Ну що вона може зробити? Не пустити родичів на поріг?
Якби він знав, чим обернеться вся ця історія, двічі подумав би, перш ніж погодитися на приїзд гостей.
…Ріта увалилася у двір із величезною валізою. Слідом розвалистою ходою йшли Михайло та сини. Завершували процесію батьки.
— А де господиня? — здивувалася Людмила Дмитрівна, побачивши сина, який самотньо стояв на ґанку.
— В Туреччину полетіла… — відповів Денис.
— В якому сенсі, в Туреччину?.. — Ріта відпустила ручку валізи, і та з гуркотом упала на тротуар. Такого повороту вона не очікувала.
— …Я лечу в Туреччину! — заявила Поліна двома днями раніше.
— Ага, не забудь привезти мені рахат-лукум і килим у подарунок, — усміхнувся Денис, бувши впевненим, що дружина жартує.
— Рахат-лукуму — скільки завгодно, але килим не потягну, — відповіла вона.
Чоловік тільки зараз помітив, що вона дістала стареньку валізу й почала складати речі.
— Зачекай, ти не можеш полетіти… — Денис нічого не розумів.
— Чому? — Поліна подивилася на чоловіка невинними очима.
— У нас гості… мама, Ріта, діти…
— Це у тебе гості, а в мене — відпустка. І я теж хочу відпочити, а не стояти біля каструль, намагаючись догодити всім і кожному, — Поліна сердито глянула на чоловіка.
— Це несправедливо! — чоловік ще не втрачав надії достукатися до совісті дружини.
— Несправедливо позбавляти мене законного відпочинку й перетворювати на обслуговчий персонал, — Поліна була налаштована більш ніж рішуче провчити й Дениса, і всю його родину, яка їй неабияк набридла.
Остаточно переконавшись, що дружина справді зібралася на курорт, Денис спочатку хотів образитися, але, все обдумавши, змінив гнів на милість.
— З ким ти летиш? — поцікавився він через дві години.
— З Наталею та Оленою, вони ще минулого року мене кликали.
— Банні рушники лежать у верхній шухляді комода, а постіль з односпальних ліжок у… — Поліна все ж вирішила полегшити долю чоловіка, розповівши, де що лежить і як швидко приготувати вечерю в духовці.
— Ой, не нагнітай. Наче я без рук і не впораюся, — перебив її чоловік. — Тебе послухати, так до нас не мої родичі їдуть, а сам Армагеддон наближається.
«Ну що ж, бачить Бог, я хотіла як краще…» — подумала Поліна і, чмокнувши чоловіка в щоку, підхопила валізу й покотила її до таксі, що чекало біля воріт.
У душі в неї звучав оркестр, порхали метелики — вона їхала в першу за останні п’ять років справжню відпустку. Попереду її чекав готель all-inclusive і три тижні релаксу біля теплого моря.
Поринувши у світ морських хвиль, шведського столу й безтурботного відпочинку, Поліна тільки на четвертий день зрозуміла, що забула вимкнути авіарежим на телефоні.
Щойно інтернет з’явився, пристрій видав довгий істеричний писк, оповістивши власницю про лавину повідомлень.
«Де постіль?»
«Чому не береш слухавку?»
«Куди ти поділа весь шампунь?»
«Де у нас ганчірка для підлоги?»
«Чим ти годувала Єгорчика?»
Поліна читала повідомлення від чоловіка й усміхалася. Нарешті він побував у її шкурі.
«Так не роблять! До неї гості, а вона з дому втекла. Хоч би постіль приготувала, а то білизну по всьому дому сховала, ледь знайшли! У холодильнику миша повісилася. Ріта за рік так із пацанами заморилася, думала, хоч місяць відпочине, а через тебе тепер змушена цілими днями прибирати й біля плити стояти! От господиня!..»
Людмила Дмитрівна, яка навіть на день народження невістки надсилала лише коротку СМС зі скупим «Вітаю», цього разу не стримувала порив і записала п’ятихвилинне гнівне аудіоповідомлення.
«Ти зовсім у своїй школі розум втратила? — істерично волала в наступному повідомленні золовка. — Навіть дім не прибрала! Подивіться на неї — відпочивати вона втомилася! Я що, наймалася тут у тебе гарувати? Ми з Михайлом хотіли на машині в Карпати рвонути, а через тебе тепер змушені тут сидіти!..»
Поліна усміхнулася й набрала номер чоловіка.
— Чому ти не брала слухавку? Я вже думав, щось сталося! — у динаміку голос Дениса звучав так голосно, що сусідка по лежаку здивовано глянула на власницю телефону.
— У мене все добре, вибач, забула вимкнути авіарежим, — спокійно відповіла дівчина. — Як у вас там справи?
Питання було формальністю, адже Поліна й так знала, що там у неї вдома відбувається.
— Як, як! Чудово… — буркнув Денис і замовк.
— Пробач, я раніше й не здогадувався, скільки клопоту з гостями. Мені здавалося, що все якось само собою робиться. Я навіть не уявляв, скільки часу забирає приготування, прибирання й прання, — зізнався чоловік після паузи.
— Я рада, що ти все це усвідомив.
— Ну, гаразд, ще мати з сестрою… Але Єгор з Артемком із мене всю душу витрясли! Це ж два чортенята! Вони мене довели за пів години.
— Це ж твої улюблені племінники. А якщо втомився, попроси, щоб сестра сама за своїми дітьми дивилася, — хотіла сказати Поліна, але передумала і замість цього запитала:
— А чим там твої гості займаються? Чим ти їх пригощаєш, як розважаєш?
— …Та я їх і не пригощаю… — нерішуче відповів чоловік.
— Тобто як це? — Поліна напружилася.
— Розумієш, до кінця другого дня вони мене так дістали… Загалом, я залишив їм ключі й сказав, що мене відправили у відрядження… Ночую у Женьки, — зізнався Денис.
— Ну ти молодець, і двох днів не витримав! — дружина засміялася.
Через три дні радісний Денис повідомив, що мати з сестрою нагостювалися й вирішили їхати додому. Виявилося, що без невістки відпочинок не вдався, а будинок сина й брата не такий уже й комфортний. Навпаки, суцільний клопіт…
— Останній раз у нас така купа гостей збиралася, — урочисто пообіцяв чоловік, щойно дружина переступила поріг. Він був так радий бачити Поліну, що сам вимив усю підлогу й приготував вечерю.
Ріта і свекруха ще довго дулися на невістку за її «викрутас», але зрештою визнали, що самі перегнули палицю зі своїми візитами.
Чоловік поїхав розважатися з «братом», залишивши дружину наодинці з хворою дитиною