Мені нічого втрачати

— Отже, завтра, на Новий рік, нас відвідають мої батьки та мій брат із дружиною. Ну й діти, звісно.

— Що?

Тая якраз милила тарілки, коли чоловік таким буденним тоном поділився з нею цією новиною.

— Те, що почула.

— Вово, ми ж домовлялися інакше.

Вона вимкнула воду, обтерла руки рушником, потім втомлено сіла за стіл і звернула на нього сердитий погляд.

— Ми вирішили, що зустрінемо Новий рік удвох. Це ж перший раз, як ми живемо разом. А тепер ти мені видаєш щось зовсім інше…

— Це ти хотіла удвох, — відзначив він, трохи підвищивши голос.

— Але ж ти погоджувався!

— Тепер передумав!

Володя раптово різко підхопився, ніби вказуючи, що розмова завершена.

— Вово, я проти!

Він повернувся до неї й пильно подивився їй у вічі.

— З якого це часу, скажи, люба, я маю випрошувати твого дозволу, щоб покликати рідних до власної квартири? Може, забула, чия це оселя?

— Ні, не забула, — зніяковіло озвалася Тая, — проте я ж твоя дружина і маю право висловити свою думку.

— Та нічого ти не маєш! Раз я сказав, що вони прийдуть, будь ласка, підготуй святковий стіл. І обійдемося без істерик, терпіти їх не можу.

— Вово, навіть якщо не брати до уваги, що ти говориш зі мною образливо, я банально не встигну все це організувати! Лишився один-єдиний день, і завтра у мене перший вихідний! Я фізично не впораюся з прибиранням та приготуванням величезної кількості їжі.

— Ой, працює вона… — скривився чоловік. — Те, чим ти займаєшся, складно назвати справжньою роботою.

— І чому ж? — Тая вже по-справжньому розсердилася.

— Та ти ж лише підпилюєш нігті клієнткам! Це ж не конвеєр, тож не розповідай мені, як ти зморюєшся! У тебе буде повнісінький день, аби все влаштувати.

— Тоді допоможи мені. Встанемо зранку, разом поприбираємо, приготуємо, прикрасимо кімнати…

— Ага, розбігся! Я ходжу на справжню роботу, і займатися такою маячнею не збираюся. У моєму домі моє слово — останнє, і я його вже сказав.

З цими словами Вова пішов із кухні, а Тая помітила, що в неї почали тремтіти пальці.

Тая з’явилася в Києві з маленького селища. Вона була кмітливою дівчиною й змогла самостійно вступити до вишу. Не найпрестижнішого, але все ж.

Одразу почала підробляти, бо мусила на щось купувати одяг і їжу. Мама трохи підтримувала грошима, але тих коштів було обмаль. А столичне життя контрастувало з сільським, особливо цінами.

Здобувши диплом, Тая влаштувалася продавчинею в магазин. Попри фах, за спеціальністю роботу так і не знайшла. А якось жити треба було.

Потім дівчина надумала відвідувати курси манікюру, щоб підзаробляти й мати вищий дохід. Узяла кредит, придбала потрібне обладнання та почала приймати клієнток у своїй орендованій кімнаті.

Доволі швидко вона переконалася, що на манікюрі можна заробляти краще, ніж у магазині, тому пішла з продавчинь. Клієнтів ставало більше, працювала сумлінно, і незабаром у неї не лишалося вільного часу.

З Вовою Тая зустрілася випадково в супермаркеті: їй була потрібна пачка чаю з верхньої полиці, і він допоміг дістати. Так зав’язалася розмова, а потім він підніс її пакети додому.

Виявилося, що за кілька років, які Тая провела в столиці, вона так і не обзавелася справжніми подругами. Були лише знайомі, з якими зрідка зідзвонювалася чи зустрічалася: колишні однокурсниці, працівниці з магазину. Але близьких душ не знайшлося.

І тут у її житті з’явився Вова — людина, якій Тая могла розповісти про свої негаразди, поділитися радощами, довірити секрети.

Можливо, якби у Таї все-таки були подруги, вони б попередили її, що Вова далекий від ідеалу. Але досвід стосунків у дівчини був мінімальний, а поряд не було нікого з рідних, хто зміг би тверезо оцінити Володимира.

Тому, коли він запропонував жити разом, Тая охоче погодилася. По-перше, не треба було більше платити за оренду квартири. Вона вже не працювала вдома: винаймала окреме приміщення під манікюрний кабінет. Тож витрати на житло тепер відпадали, адже Вова мав власну квартиру.

По-друге, Тая зраділа, що їхні стосунки прогресують, і чекала на те, що до весілля залишився один крок.

Проте що довше вони проживали разом, то швидше зникала її «рожевість» у поглядах на коханого.

Виявилося, що Вова далекий від досконалості.

Він перекинув усі хатні турботи на Таю, попри те, що вона працювала не менше від нього. Натомість почав говорити, що її проблеми — дрібниці, дедалі частіше кричав і вимагав, аби вона беззастережно слухалась його.

Останньою краплею стала сьогоднішня сцена. Тая усвідомлювала, що переконати Вову в чомусь нереально, і він зробить так, як вирішив. Якби вона не стала готувати свято для його рідні — це обернулося б гучним скандалом.

Вона страшенно втомилася. Грудень і так був неймовірно важким, і Тая розраховувала бодай напередодні Нового року перепочити. Хотіла лише приготувати кілька салатів та якусь основну страву. Адже їм удвох багато не потрібно.

Проте тепер вони не вдвох. І спокій їй навіть не снився.

Рідня Вови гучна й часом нахабна. Його матір обожнює робити зауваження. І це неодмінно повториться: «салат зроблений не так, порядок не наведено» й ціла купа подібних дорікань.

І от Тая чітко зрозуміла — вона не хоче цього. Взагалі нічого не хоче. Крутиться, як білка, сподіваючись на бодай якусь підтримку, елементарну повагу, але не отримує навіть крихти.

Рішення виникло блискавично — за ті кілька хвилин, поки вона сиділа на кухні.

Пора розривати ці стосунки. І, що найголовніше, пора кардинально міняти власне життя.

Інакше все, що лишиться їй у майбутньому, — це нескінченний потік чужих рук для манікюру.

У неї немає приятельок, особисте життя не ладнається, і бракує часу на себе.

Вова кудись пішов, не попередивши, коли повернеться. Він узагалі міг вийти будь-коли та прийти о другій-третій ночі, а на закиди Таї заявляв, що не мусить звітувати.

Але зараз їй це навіть було на руку.

Тая зібрала всі речі, зиркнула на баланс картки й похвалила себе за те, що вміє відкладати, а не витрачати бездумно.

Завтра — її перший вихідний за останні два тижні. Вова розраховує, що вона проведе день за приготуванням страв на кухні, догоджаючи його сімейству. Та плани у дівчини цілком інші.

Вона завжди мріяла відвідати Львів. Досі там не була, хоча місто й відносно недалеко.

Раніше не було грошей, потім — часу. А тепер у неї є і те, й інше.

Тая купила квиток. Дивом, але вони ще були у продажу, немов сама доля їй сприяла.

Потім вона відвезла свої пакунки до офісу, вимкнула мобільний і вирушила на вокзал.

Вові залишила коротку записку:

«Сам готуватимеш усе для своєї рідні. Та й для себе теж. Я пішла».

Новий рік Тая зустріла у Львові.

Вона сиділа за столиком у маленькій кав’ярні й була зовсім сама.

Уперше за довгий час вона не почувалася самотньою.

У неї з’явилися плани, цілі й величезне бажання змінити своє майбутнє.

Звісно, Вова телефонував.

Лише один раз вона взяла слухавку, але, почувши потік образ, одразу роз’єдналася.

Згодом занесла його номер до «чорного списку».

У Львові вона пробула чотири дні. І за цей час закохалася в місто без пам’яті.

Кажуть, взимку Львів не такий чарівний, як навесні чи влітку.

Проте, якщо й узимку він видався їй казковим, що ж тоді буде в теплішу пору?

Тая вирішила з’ясувати це особисто.

Додому приїхала лише для того, щоб владнати справи.

Продала всі свої манікюрні приладдя, вибачилася перед клієнтками, повідомивши, що їде в інше місто.

Розірвала договір оренди, зібрала нехитрі пожитки й знову вирушила до Львова.

Здавалося б, почати все з початку — справа складна.

Проте вона почувалася впевнено й дивовижно спокійно.

Винайняла житло та швидко взялася до пошуків роботи.

Коштів їй вистачало. За обладнання, яке вдалося добре збути, вторгувала пристойну суму.

У гіршому разі могла працювати манікюрницею і тут.

Але Тая вирішила спробувати себе в чомусь іншому.

Минув місяць, і вона знайшла посаду за фахом.

І з того часу почалася нова глава в її житті.

Якось Вова таки вийшов на зв’язок — зателефонував з незнайомого номера.

Здавалося, він охолов, уже не кричав, а просто кликав повернутися.

— Я все зрозумів, більше так поводитися не буду. Перестань дуріти, Тая, їдь назад. Я приходив у твій офіс, але там сказали, що ти з’їхала. Це як так? Ти взагалі де?

— Я живу в іншому місті, і все в мене складається чудово, — усміхнулася вона.

— Тож повертатися не планую.

Він не повірив.

Бо не чекав, що спокійна, тиха дівчина зважиться на такий крок.

Та він не знав, що людина, якій втрачати нічого, здатна на будь-що.

І що сам він не став для Таї тим, заради кого варто було б триматися до кінця.