«Мамо, ці гроші не для нас!» – сказали доньки, коли я привезла додому 6 тисяч євро

Моє життя не було казковим. Я виросла сиротою в маленькому селі, де єдиною опорою була моя бабуся. Жили ми бідно, але мали велике господарство, яке допомагало триматися на плаву. Домашні продукти — сир, молоко, сметана, яйця — рятували не лише нас, а й давали можливість трохи підзаробити на базарі.

У 18 років я вийшла заміж за сусіда Михайла. Спочатку він був надійною опорою — трудився біля хати, допомагав у господарстві. Але з часом чоловік змінився. Горілка стала його єдиною втіхою. Він пропивав усе: зароблені гроші, бабусину пенсію, навіть наші коштовності.

Я залишилася з двома дітьми та горами боргів. Бабуся Галина вмовила мене їхати на заробітки за кордон:

— Що тобі тут гинути? Там платять краще, дітей на ноги поставиш.

— Але як я дітей залишу?

— Не хвилюйся, я впораюся з ними. Їдь, заробляй на краще життя.

Так я опинилася в Італії. Влаштувалася санітаркою у пансіонаті для літніх людей. Робота була важкою: прибирання, прання, важкі кошики, туалети, що мали блищати після мого прибирання. Мови я не знала, а ставлення до мене як до заробітчанки було зневажливим. Усі найважчі завдання — для мене. Моя зміна часто тривала по 12 годин, але зарплата дозволяла забезпечити дітей.

Протягом 15 років я працювала не покладаючи рук. Спершу зробила капітальний ремонт у хаті, купила нові меблі, підключила інтернет. Потім доньки вступили до університету у Львові. Я оплачувала їм навчання та квартиру. А коли будівництво двох квартир закінчилося, вручила їм ключі. Вони не могли повірити, що це сталося насправді.

Зараз я працюю у літньої пані, яка дозволила мені жити у своїй віллі. Доглядаю за нею, виконую хатні справи й садівництво.

Нещодавно я повернулася в Україну на свята. Привезла 6 тисяч євро, які назбирала за пів року, плануючи розділити їх між доньками.

— Ось, дівчатка, це вам. Може, ремонт зробите чи відкладете.

— Мамо, нам не потрібно цих грошей! Ти так важко працювала, настав час подумати про себе.

Дівчата організували мені справжній відпочинок: салон краси, манікюр, масаж, шопінг. Подарували зимову куртку, чоботи та новорічну сукню. А ще косметику й поїздку в гори на Новий рік. Моя мрія — побачити Львів — нарешті здійсниться.

Я знаю, що діти заробітчан часто бувають розпещеними. Але мої доньки — інші. Вони розуміють ціну моїх зусиль і хочуть, щоб я теж була щасливою. Цього Різдва вони самі готуватимуть 12 святкових страв.

Я щаслива мати таких люблячих дітей. Впевнена, що на схилі літ я не залишуся самотньою, бо мої доньки завжди будуть поруч.