Анастасія стояла біля вікна, тримаючи чашку з охололим чаєм, і дивилася, як дощ розмиває все навколо. Краплі барабанили по склу — цей звук завжди її заспокоював, давав час зібратися з думками. А було про що думати. Нещодавно вона продала свою квартиру, що залишилася їй від бабусі. Невелика, в старому будинку, але місце хороше, тому й грошей вдалося виручити чимало.
Сім мільйонів. Анастасія досі не вірила, що на її рахунку тепер така сума. Для неї ці гроші здавалися чимось нереальним. Колись ця квартира стала для неї справжнім порятунком — першим власним житлом, місцем, де можна сховатися від усього світу. Вона прожила там майже шість років, поки не зустріла Віктора, і зважитися на продаж було дуже нелегко.
— Все одно ми там не живемо, а гроші можна пустити на щось важливе, — говорив тоді Віктор. — Мало що… може, бізнес якийсь розпочнемо чи відкладемо на навчання дітям.
Вона погодилася. І справді, вони вже два роки жили у великій трикімнатній квартирі чоловіка, яку той купив ще до їхнього знайомства. А гроші справді краще вкласти у щось корисне, ніж тримати у вигляді порожніх квадратних метрів.
Грюкнули вхідні двері. Анастасія здригнулася — Віктор зазвичай не повертався так рано, особливо у вівторок.
— Привіт, чому так рано? — Настя поставила чашку і пішла до передпокою.
— Та вирішив сьогодні піти раніше, — Віктор виглядав якось особливо збудженим, очі блищали. Анастасія добре знала цей погляд — так бувало, коли чоловік вигадував щось грандіозне.
— Щось сталося? — Настя відчула легку тривогу.
— Та ні, нічого такого, — Віктор махнув рукою і пройшов у вітальню. — Просто офігена новина! Ти не повіриш, який збіг!
— Яке? — Анастасія пішла за ним, спостерігаючи, як він плюхнувся у своє улюблене крісло.
— Пам’ятаєш квартиру навпроти, ну ту, з жовтими шторами? Яка продається?
— Так, бачила оголошення внизу. А що з нею?
Віктор раптом випрямився, очі загорілися ще більше.
— Люба, мама вирішила купити квартиру прямо навпроти нашої. Тож гроші від твого проданого будинку дуже знадобляться! — сказав він таким тоном, ніби повідомив якусь дрібницю, типу нової пачки молока в холодильнику.
Настя застигла на місці. Спочатку навіть подумала, що ослухалася.
— У якому сенсі? — голос сам по собі став тихішим.
— Ти тільки подумай, який збіг! — Віктор продовжував, не помічаючи її ступору. — Ми продали твою квартиру, і тут же звільнилася хата просто у нашому під’їзді! Це ж доля! Мама давно хотіла перебратися ближче, а тут така можливість!
Анастасія повільно сіла на диван. У голові вихором пронеслися думки. Коли Віктор встиг це все придумати? І чому навіть не запитав її думки? І з якого дива її гроші повинні піти на квартиру для його мами?
— У якому сенсі «дуже знадобляться»? — повільно запитала Анастасія, ледве стримуючи роздратування. — Це ж мої гроші. І я ще не вирішила, куди їх витратити.
Віктор здивовано подивився на неї, ніби не очікував такої реакції.
— Ну і що тут такого? Це ж для родини! — відповів він безтурботно. — Мама буде поруч, тобі ж простіше буде, вона допомагатиме по дому, з дітьми.
— З якими дітьми, Вітю? — Настя відчула, як у ній закипає злість. — У нас їх поки що немає.
— Ну, будуть колись, — Віктор встав і підійшов до вікна. — Ти не розумієш, яка удача! Квартира через стіну, мама завжди поруч, допоможе. Та й ціна нормальна, якраз у ті гроші, що ми отримали з продажу твоєї квартири.
Анастасія глибоко вдихнула. Тепер усе стало зрозуміло. Віктор думав не про маму, а про те, як забезпечити її житлом за Настині гроші. А свекруха під боком — це жах, це означає, що Марина Степанівна контролюватиме кожен крок Насті.
— Вітя, — почала Анастасія, намагаючись говорити спокійно, — я продала квартиру, щоб вкласти гроші в наше майбутнє. Ми ж обговорювали бізнес, навчання для дітей. Але точно не купівлю квартири для твоєї мами.
— А це хіба не вклад у майбутнє? — заперечив Віктор. — Мама буде поруч, допоможе з побутом, з дітьми. Це ж практично!
— Практично було б обговорити зі мною таке рішення, перш ніж будувати плани, — Настя відчула, як у неї почав тремтіти голос.
Віктор повернувся, і в його погляді промайнуло щось таке… роздратування, чи що.
— Настя, не будь егоїсткою! — різко сказав Віктор. — Це всього лише гроші, у нас усе має бути спільним, ти що, проти допомогти мамі?
Егоїстка? Анастасія відчула, як кров прилила до обличчя. Тобто вона егоїстка, якщо не хоче віддати свої гроші, за які працювала кілька років, на квартиру для його мами?
— Нехай мама купує квартиру на свої гроші, — відповіла Анастасія, намагаючись не зірватися. — Або ти хочеш сказати, що у вас із нею спільні фінанси, а у нас із тобою — ні?
Віктор здригнувся, ніби отримав ляпаса.
— Ти поводишся, як чужа! — голос Віктора став гучнішим. — Я думав, ти родина, а не якась стороння жінка, що трясеться над кожною копійкою!
— Знаєш, Вітя, мені не потрібна така родина, де мої гроші вже поділили без мене, — холодно відповіла Анастасія. — Це не родина, а якесь… фінансове рабство виходить.
— Рабство? — Віктор аж руками розвів. — Лише тому, що я запропонував мамі допомогти?
— Ні, тому що ти навіть не спитав, що я думаю, — Настя підвелася з дивана. — Ти просто поставив мене перед фактом. Ніби я не маю права голосу у питаннях своїх же грошей.
— Наших грошей, — перебив Віктор. — Ми родина, усе спільне.
— А твоя зарплата теж спільна? — запитала Анастасія. — Бо комуналку й продукти оплачую я, а ти свої гроші спускаєш на гаджети й пиво з друзями.
Віктор замовк, явно не очікувавши такого повороту. Думав, мабуть, що легко вмовить дружину, але щось пішло не так.
— Я більше заробляю, мені треба відпочивати, — нарешті видав Віктор. — І взагалі, це інше! Ми зараз про маму говоримо.
— Ні, Вітя, ми зараз говоримо про нас, — Настя похитала головою. — Про те, як ти вирішуєш усе сам, не рахуючись зі мною.
Віктор відкрив рота, збираючись щось сказати, але тут у двері подзвонили. Настя зітхнула — тільки гостей зараз і бракувало для повного щастя. Коли вона відкрила двері, на порозі стояла свекруха, Марина Степанівна, з якимись пакетами.
— Настенко! — розцвіла у посмішці Марина Степанівна. — Я тут пиріжків напекла, вирішила вас пригостити.
Анастасія мовчки відійшла, пропускаючи свекруху. Здавалося, візит був не випадковим.
— Мамо! — Віктор одразу ж змінився, заусміхався. — А ми якраз про тебе говорили!
— Та невже? — Марина Степанівна пройшла на кухню, викладаючи на стіл пакети. — Сподіваюся, щось хороше?
Анастасія прикусила губу. Зараз Віктор точно почне розповідати про свою геніальну ідею з квартирою, і свекруха одразу ж підтримає сина, і вони вдвох почнуть тиснути на Настю, переконуючи, що вона не права.
Але, на подив Насті, Віктор зам’явся:
— Та ні, нічого такого… Просто згадали, які в тебе смачні пиріжки.
Марина Степанівна задоволено посміхнулася і почала розкладати гостинці. Настя з підозрою глянула на чоловіка. Невже Віктор зрозумів, що перегнув, і вирішив спочатку обробити її, а вже потім повідомляти матері, що грошенята на нову квартиру у них нібито в кишені?
— Настенко, став чайник, — скомандувала свекруха, викладаючи пиріжки на тарілку. — Вітя, чого ти такий напружений? Щось сталося?
Віктор зиркнув на дружину і нервово посміхнувся:
— Та ні, мам, усе добре. Просто втомився на роботі.
Бреше, подумала Настя. Не став розповідати матері прямо зараз, але точно розповість пізніше, коли вони залишаться наодинці. Цікаво, свекруха вже в курсі, що Віктор вирішив купити їй квартиру за Настині гроші, чи це була суто його ініціатива?
Наступну годину провели за чаєм із пиріжками та розмовами ні про що. Марина Степанівна розповідала останні новини про сусідку Зінаїду Петрівну, яка знову посварилася із сином, про ціни на продукти, про новий серіал, який вона дивиться. Віктор підтакував і усміхався, а Настя механічно кивала, думаючи про своє.
Коли свекруха нарешті зібралася йти, Віктор визвався провести матір до зупинки. Настя не заперечувала. Треба було все добре обдумати.
Поки чоловіка не було вдома, Настя зателефонувала подрузі.
— Уявляєш, Лєнка, цей геній хоче витратити мої гроші від проданої квартири на купівлю житла для своєї мами! Причому прямо навпроти нашої квартири! Бред якийсь!
— Оце так номер! — ахнула Лєна на тому кінці. — А ти що?
— Я в шоці, звісно. Сказала, що не згодна. А він почав нести, що я егоїстка й усе таке… Блін, я реально не знаю, що робити.
— А ти подумай от про що, — серйозно сказала Лєна. — Якщо він так легко розпоряджається твоїми грошима, не порадившись, то що буде далі? Сьогодні він купить мамі квартиру, а завтра що? Машину брату? Дачу батьку?
Анастасія зітхнула. Лєна була права. Справа не стільки у грошах, скільки у ставленні. Віктор навіть не подумав, що рішення про такі великі витрати треба ухвалювати разом. Він просто поставив її перед фактом.
Коли Віктор повернувся, Настя вже прийняла рішення.
— Вітя, нам треба серйозно поговорити, — сказала вона, щойно чоловік переступив поріг.
— Про що? — Віктор ніби не розумів, яке ще може бути питання після їхньої розмови.
— Про твою пропозицію витратити мої гроші на квартиру для твоєї мами, — Настя схрестила руки на грудях. — Я хочу, щоб ти зрозумів: цього не буде. Мої гроші підуть на нашу сім’ю, на наше майбутнє, а не на квартиру для твоєї мами.
Віктор насупився:
— Настя, ти досі не розумієш…
— Ні, це ти не розумієш, — перебила його Настя. — Я не заперечую, щоб твоя мама жила ближче, якщо їй так хочеться. Але нехай купує квартиру за свої гроші.
— У неї таких грошей немає, — Віктор роздратовано кинув куртку на стілець. — Ти ж чудово це знаєш.
— Значить, нехай збирає або шукає дешевший варіант, — байдуже знизала плечима Настя. — Це не наша проблема.
— Не наша?! — Віктор підвищив голос. — Це ж моя мама! Звісно, це наша проблема!
— Слухай, якщо ти так переживаєш за маму, може, сам купиш їй квартиру? — Настя відчувала, як усередині закипає злість. — Ах так, у тебе ж немає таких грошей. Тільки мої є. Зручно влаштувався!
— Через два дні приїде власниця квартири, — раптом повідомив Віктор. — Вона чекає відповіді. Я вже сказав, що ми зацікавлені.
— Ти що зробив?! — Настя не вірила власним вухам. — Не спитавши мене?
— Я був упевнений, що ти погодишся, коли все обдумаєш, — Віктор відвів погляд. — Ти ж розумна людина.
— Я розумна людина, тому й не збираюся витрачати свої гроші на забаганки твоєї мами! — Настя відчула, що втрачає контроль над емоціями. — І знаєш що? Я втомилася. Мені треба подумати, чи хочу я взагалі бути з людиною, яка так легко ухвалює рішення за мене.
— Ти драматизуєш, — фиркнув Віктор. — Подумаєш, квартира для мами! Ти поводишся так, ніби я запропонував продати тобі нирку!
— Справа не у квартирі, Вітя. Справа в тобі. У твоєму ставленні. Ти не порадився зі мною, не спитав моєї думки, — Настя похитала головою. — І це не перший раз, коли ти так робиш. Просто раніше мова не йшла про такі великі гроші.
— Та що ти несеш! — вибухнув Віктор. — Я завжди раджуся з тобою!
— Неправда, — втомлено сказала Настя. — Ти завжди ставиш мене перед фактом. Пам’ятаєш, як ти без дозволу запросив своїх друзів на мій день народження? Або як оформив на нас кредит за машину, навіть не обговоривши це зі мною? Або як купив той дурний тренажер, який тепер припадає пилом у кутку?
Віктор мовчав, явно не очікуючи такого повороту.
— Я думаю, нам потрібно деякий час пожити окремо, — сказала Настя після паузи. — Щоб усе обдумати.
— Що? — Віктор втупився в неї. — Ти через якусь квартиру хочеш зруйнувати нашу сім’ю?
— Ні, Вітя. Я хочу, щоб ти зрозумів: так зі мною не можна. Я не твій гаманець і не безсловесний додаток до тебе. Я людина, з якою потрібно рахуватися.
Цієї ночі Настя не зімкнула очей. Віктор демонстративно пішов спати на диван, а вранці зібрався й пішов, голосно грюкнувши дверима. Весь день Настя думала про ситуацію, що склалася. До вечора вона ухвалила остаточне рішення.
Коли Віктор повернувся з роботи, його чекав сюрприз. На сходовій клітці стояли дві великі сумки з її речами.
— Це що ще таке? — Віктор втупився в Настю, яка відкрила двері.
— Мої речі, — спокійно відповіла Настя. — Думаю, мені краще пожити в мами, поки ми не вирішимо, що робити далі.
— Ти що, серйозно йдеш від мене? — Віктор не вірив у те, що відбувається. — Через якусь дурну квартиру?
— Ні, Вітя. Через твоє ставлення до мене, — Настя стояла у дверях. — Ти показав, що не поважаєш мене і мою думку. А ще ти намагався маніпулювати мною, звинувачуючи в егоїзмі. Тож так, я серйозно. Поживу поки в мами.
— Ти ще пошкодуєш про це, — процідив Віктор, хапаючи сумки. — І гроші мої не чіпала?
— Не хвилюйся, твої гроші мені не потрібні, — спокійно відповіла Настя. — На відміну від тебе, я чужого не беру.
Настя зачинила двері й глибоко зітхнула. Було страшно і водночас якось легко. Наче гора з плечей звалилася.
Звісно, історія на цьому не закінчилася. Віктор дзвонив, погрожував, благав, обіцяв змінитися. Марина Степанівна зателефонувала одного ранку з вимогами повернутися в сім’ю.
— Ну і що? Знайде собі іншу дружину, яка зрозуміє, що сім’я важливіша за гроші! — обурено заявила свекруха, коли Настя вкотре пояснила, чому не хоче повертатися до колишніх стосунків.
— Може, й знайде, — спокійно відповіла Настя. — Тільки боюся, що буде та сама історія. Не думаю, що знайдеться багато жінок, готових беззаперечно віддати свої гроші на квартиру для свекрухи.
Марина Степанівна кинула слухавку.
Минув місяць. Настя поступово приходила до тями після розриву, налагоджувала життя, будувала плани на майбутнє. Гроші від продажу квартири вона вклала у невеликий бізнес, про який давно мріяла, — студію кераміки. Життя налагоджувалося.
А потім вона випадково зустріла колишню сусідку Віктора на сходовій клітці.
— Уявляєш, квартиру навпроти таки купили, — повідомила сусідка. — Твоя колишня свекруха тепер там живе. І твій колишній чоловік у неї вештається постійно. Кажуть, з роботи його звільнили, грошей немає, от і сидить у мами на шиї.
Настя кивнула. Їй було вже байдуже.
— А як вона квартиру купила? — запитала Настя радше з ввічливості.
— Та кредит, кажуть, взяла. На п’ятнадцять років, — сусідка знизила голос. — Тепер ніби всім скаржиться, що грошей не вистачає і син не допомагає. А твій колишній цілодобово вдома сидить, роботу шукати не хоче. Мати його пиляє щодня, мовляв, «упустив свій шанс» із тобою.
Настя усміхнулася. У голові майнула думка: «А могла б зараз жити з ними по сусідству. Слухати їхні скандали через стіну, терпіти постійні набіги свекрухи та докори чоловіка…»
— Знаєш, — сказала вона сусідці, — іноді доля робить нам подарунки, навіть якщо спочатку це виглядає як біда.
Полишаючи свій колишній дім після зустрічі з сусідкою, Настя не озиралася назад. Її життя тільки починалося, і в цьому новому житті не було місця для тих, хто не поважав її вибір і її право розпоряджатися власною долею.
2 відра з куща! Подруга посадила одне відро, а викопала 24 відра відбірної картоплі