Леся стояла на кухні, ледве стримуючи сльози. Її голос тремтів від образи, коли вона знову намагалася донести до чоловіка свою позицію:
– Миколо, як так? Ми ж так довго планували цю відпустку!
Вона справді була на межі сліз. Цілий рік мріяла про відпочинок, збирала гроші, вибирала тур. А тепер її надії руйнувалися.
– Що я можу зробити? Мама захворіла, треба залишитися вдома, – похмуро відповів Микола.
– Захворіла? Але ж нічого серйозного! Її навіть до лікарні не поклали! – не вгамовувалася Леся.
– Учора в неї була висока температура! Вона навіть швидку викликала, – з роздратуванням кинув він.
– Температура була не така вже й висока, і знизилася одразу, як тільки вона випила таблетки. Миколо, це гарячі путівки! Якщо ми їх сьогодні не візьмемо, то втратимо шанс.
– Ти знаєш що? Мене дратує твій егоїзм! Я сказав, що ми нікуди не їдемо. Мамі може стати гірше! – вигукнув він з викликом.
– Але ж у неї є ще й донька. Чому вона не може за нею доглянути? – обережно запропонувала Леся.
– Ти ж знаєш, Ганна зайнята! Досить це обговорювати! Ми залишимося вдома. І взагалі, я пообіцяв мамі допомогти з ремонтом. Ти теж допоможеш.
Після цих слів Микола покинув кімнату, давши зрозуміти, що розмова закінчена.
Леся опустилася на стілець. Сльози образи текли по її щоках. Вона працювала на ненависній роботі, щоб забезпечувати родину, мирилася з причіпками начальства, терпіла все, лише б одного разу опинитися на березі моря. І тепер цей довгоочікуваний момент був зруйнований.
Вона згадала, як пропонувала змінити роботу, але Микола був проти. Адже зарплата у неї хороша, і завдяки її зусиллям вони змогли поміняти машину й зробити ремонт. Тільки от його зарплата незмінно йшла на запити матері: то щось полагодити, то купити.
Леся подивилася у вікно. Її мрії про море та сонце віддалялися все далі. Вона уявила, як проведе відпустку в задушливій квартирі свекрухи, клеячи шпалери, і зрозуміла: вона цього не витримає.
Через пів години вона зайшла до чоловіка й спокійно сказала:
– Я їду відпочивати. З тобою чи без тебе.
– Що?! Ти зовсім уже?! – скрикнув він.
– Це ти зовсім уже! Я цілий рік чекала цієї відпустки, мріяла про неї! Якщо тобі так важливо залишитися з мамою – залишайся. А я їду.
– І з ким ти поїдеш? – запитав Микола.
– Одна.
Він усміхнувся, обходячи її по колу.
– Знаю я, навіщо ти їдеш! Роман на курорті захотілося завести? Пригод не вистачає?
Леся промовчала, хоча всередині все кипіло. Вона розуміла, що ще одне слово – і вона наговорить зайвого.
– Мовчиш? Бо я правий! – продовжив він із викликом.
– Якщо ти мені не довіряєш, поїхали разом, – крізь зуби відповіла вона.
– Я маму не залишу, – різко відрубав він.
– Ну і не залишай.
Вона вийшла з кухні, відчуваючи глуху образу. Її дратувало, що чоловік завжди ставить матір вище за неї, а тепер ще й звинувачує у всіх смертних гріхах.
І все, чого Леся очікувала від цієї відпустки, – це спокій і умиротворення.
Про жодні курортні романи навіть не йшлося. Однак Микола вважав, що Леся просто лякає його своїми словами.
Наступного ранку вона знову запитала:
– То ти все-таки їдеш чи ні?
Микола, не стримуючи роздратування, огризнувся:
– Ти що, недогадлива? З першого разу не зрозуміла?
Після обіду Леся повернулася додому з квитком у руці. Це стало причиною великої сварки, якої між ними раніше ніколи не було.
Леся навіть запропонувала купити тур і для нього, сподіваючись, що він передумає. Але, здається, він вирішив стояти на своєму з принципу.
Тим більше, мама на той момент почувалася прекрасно, і температура у неї давно спала.
Перед тим як поїхати на вокзал, Микола кинув їй услід:
– Можеш навіть не повертатися! Така дружина мені не потрібна!
Леся сідала в потяг зі сльозами на очах, ще не розуміючи, що ця відпустка стане одним із найкращих рішень у її житті.
Новий погляд на життя
Коли вона дісталася місця, то одразу відволіклася від усіх переживань. Тепле море, яскраве сонце, смачна їжа й затишний номер готелю стали її супутниками.
Першого вечора вона написала Миколі: розповіла, що доїхала, що все чудово, і що їй шкода, що його немає поруч. Але він не відповів.
Після цього Леся вирішила більше йому не писати. Якщо захоче — сам проявить інтерес.
Однак, ймовірно, Микола вирішив таким чином «покарати» її за те, що вона посміла не послухатися його.
Леся ще трохи переживала, але це тривало всього день. А потім її захопив відпочинок. Вона й уявити не могла, наскільки добре відпочивати на самоті.
Якби вони поїхали вдвох, Микола вічно чимось був би незадоволений. Їхні дні, скоріш за все, проходили б між басейном і кафе.
А ось Леся вирушила на екскурсії, гуляла вулицями, купалася в морі. Вона дозволила собі бути щасливою.
І найголовніше — вона думала. Багато думала про своє життя. Спокій, що оселився в її душі, допоміг побачити все з нового боку.
Погляд зі сторони
Вона працює на ненависній роботі не тому, що не може знайти щось краще, а тому, що її чоловік боїться втратити дохід. Він звик розпоряджатися її грошима, адже всі основні витрати, навіть ця поїздка, вона покривала сама.
Леся згадала, як довго вмовляла його на цю відпустку. Як збирала гроші самотужки, бо він не вклав ані копійки.
І тепер вона живе з чоловіком, який її не цінує. Для нього вона просто зручна. Вона не сперечається, приносить гроші, готує й прибирає.
При цьому Леся добре виглядає, зовсім не так, як Микола. Він, забавляючись пивом, уже обзавівся животиком, незважаючи на свої двадцять вісім років.
А свекруха? Чи була вона хоч раз вдячна Лесі за допомогу?
Свекруха була впевнена, що все хороше в їхньому житті — це виключно заслуга її сина. А Леся? Її вона навіть не брала до уваги. Леся не могла пригадати жодного разу, коли свекруха подякувала їй за щось.
Тепер, насолоджуючись прохолодним коктейлем на березі моря, Леся задумалася: навіщо їй усе це? Що вона отримує від роботи, від цього шлюбу? Безперервні нерви, зневагу, відсутність поваги.
Так чому вона все це терпіла?
Раніше їй здавалося, що причина — у коханні до Миколи. Але тепер вона зрозуміла, що просто внушила собі необхідність зберігати сім’ю, поступатися, намагатися догодити чоловікові.
І лише зараз, перебуваючи далеко від нього, Леся усвідомила: вона навіть не сумує. І з жахом чекає моменту, коли доведеться повернутися додому.
Микола так і не написав. І Леся вирішила, що це навіть на краще. Так піти буде простіше.
Повернення додому
Як і очікувалося, на вокзалі її ніхто не зустрів. У квартирі було темно, не було ні вечері, ні порядку. Судячи з усього, Микола весь цей час жив у своєї мами.
Леся навіть не стала розбирати валізу. Просто дістала другу й почала збирати решту речей.
Саме за цим заняттям її застав чоловік, коли повернувся додому.
Він, щоправда, не одразу зрозумів, що вона робить. Подумав, що вона, навпаки, розкладає речі по місцях.
– Повернулася? – сказав він із порога. – А я, знаєш, і не чекав. Нагулялася? Думаєш, усе пройде, ніби нічого й не було?
Він підвищив голос:
– Ні, люба, так не буде! Тобі ще доведеться в мене вибачення просити!
Леся раптом засміялася. Їй стало так легко! Вона боялася, що піти з дому, де прожила три роки, буде складно. Але тепер їй хотілося втекти звідти якомога швидше.
– Не хвилюйся, я ненадовго. Тільки речі заберу, – спокійно відповіла вона.
– Що це означає?! – Микола насупився. А потім, ніби осяяний геніальною думкою, додав:
– А-а-а, значить, ти таки знайшла собі якогось пройдисвіта!
– Ні, – відповіла Леся, застібаючи валізу. – Я нікого не знайшла. Точніше, знайшла. Себе. Я йду, Миколо. Заяву на розлучення подам пізніше.
– Це я тебе виганяю! – вигукнув він.
– Будь ласка, – знизала плечима Леся. – Як тобі буде зручніше.
Вона поїхала до своєї квартири, яку мала ще до шлюбу. Микола колись умовляв її продати її, щоб об’єднати кошти й купити житло побільше.
Але Леся, ніби відчуваючи, відмовилася. І тепер була цьому дуже рада.
Микола думав, що дружина просто лякає його. Але коли за кілька днів Леся дійсно подала заяву на розлучення, він ніби прокинувся.
Він почав дзвонити, просити поговорити. Але для Лесі все вже було вирішено.
Леся почала нове життя. Вона розлучилася з чоловіком, звільнилася з ненависної роботи й… полюбила себе.
Адже життя проходить повз, коли ти намагаєшся догодити іншим, забуваючи про найголовнішу людину у своєму житті.
Про себе.