Лєра вимкнула телефон і відкинулася на спинку крісла в вітальні подруги. За вікном пекло липневе сонце, але всередині щось повільно рвалося на частини. Не знаю, як ще пояснити це відчуття… Наче жила з чужою людиною всі ці місяці.
Артем змінювався так поступово, що спочатку Лєра навіть не помітила. Спершу перестав обіймати зранку, потім почав затримуватись допізна в офісі. А в останні тижні став зовсім відстороненим, ніби думками був зовсім в іншому місці, поки Лєра розповідала про роботу або плани на вихідні.
— Ти мене слухаєш? — питала дружина, а чоловік кивав і дивився в телефон.
— Звичайно, слухаю, — відповідав Артем, але очі видавали його повністю.
Чесно кажучи, Лєра не очікувала, що все зайде так далеко. Коли в машині чоловіка знайшла довге світле волосся на підголівнику пасажирського сидіння, намагалася переконати себе, що це випадковість. Може, підвозив колегу. У неї самої волосся було темне й коротке — точно не її.
А потім помітила, що Артем перестав залишати телефон без нагляду. Раніше спокійно просила зателефонувати, якщо її розрядився, а тепер чоловік стискав смартфон у руці навіть уві сні. Пароль, який вона знала напам’ять, раптово перестав підходити.
— Навіщо змінив код? — якось спитала Лєра.
— А навіщо тобі мій телефон? — різко відповів Артем. — У тебе свій є.
Тоді вперше подумала, що, можливо, відбувається щось серйозне. Але ж люди не руйнують семирічний шлюб просто так, правда? Мала бути причина, пояснення.
Дружина намагалася стати кращою. Готувала улюблені страви Артема, пропонувала сходити в театр або кіно, навіть купила нову білизну, сподіваючись повернути близькість. Але чоловік лише дратувався від її зусиль.
— Що ти до мене лізеш? — кинув якось ввечері, коли Лєра спробувала обійняти його за плечі, поки він дивився телевізор. — День важкий був, хочу відпочити.
Відпочити. Від неї. Від власної дружини.
Останньою краплею стала минула п’ятниця. Лєра готувала вечерю й розповідала, як колега принесла фото з відпустки в Туреччині, а вони з Артемом уже давно нікуди не їздили. Може, теж вирвемось кудись? Хоча б на вихідні до моря, спека ж стоїть.
— Слухай, — перебив чоловік, навіть не піднявши очей від екрана. — Може, поїдеш до своєї подружки Каті? Дай мені вже видихнути.
Дай видихнути. Наче Лєра душила його своєю присутністю у власній квартирі.
— Добре, — тихо сказала дружина і вимкнула плиту. — Поїду.
Артем навіть не підвів голови.
Зібрала речі на кілька днів і справді поїхала до Каті. Подруга зустріла обіймами та холодним лимонадом, не ставлячи зайвих питань. Лише ввечері, коли ввімкнули кондиціонер і спека трохи спала, обережно поцікавилася, що сталося.
— Не знаю, — зізналася Лєра. — Відчуваю, що втрачаю чоловіка, але не розумію, як це зупинити.
Катя мовчки обійняла подругу. А вранці, за сніданком, раптом сказала:
— Знаєш, у мене є його соцмережі. Подивилася вчора… Артем щодня лайкає фото якоїсь Насті. І не просто фото, а такі… ну, ти розумієш.
Лєра кивнула. Розуміла. У спеку дівчата викладають багато світлин у купальниках, легких сукнях. Але одне — випадкові лайки, інше — систематичність.
— Покажеш? — попросила Лєра.
Катя дістала телефон і відкрила профіль. Настя виявилася блондинкою років двадцяти п’яти, з яскравим макіяжем і купою селфі. А в коментарях під її фото…
— Дивися, — Катя показала на екран. — Тут твій чоловік написав: «Красуня», а тут — «Вогонь просто». Три дні тому.
Серце закалатало десь у горлі. Лєра гортала стрічку Насті далі. Фото з пляжу, з кафе, селфі в машині. І скрізь лайки від Артема. Не просто лайки — коментарі.
— Це ще не означає, що між ними щось є, — спробувала заспокоїти Катя, хоч голос звучав невпевнено.
— Означає, — тихо сказала Лєра. — Він же не дурень. Розуміє, що я можу це побачити.
Або не розуміє. Або йому вже все одно.
Три дні Лєра провела у подруги, намагаючись розібратися у своїх почуттях. Артем жодного разу не зателефонував, не написав. Наче зникнення дружини його взагалі не хвилювало. А тим часом у його соцмережах з’являлися нові вподобайки під фото Насті.
— Слухай, — сказала Катя ввечері третього дня, коли вони сиділи на балконі й намагалися врятуватися від спеки. — У нього в сторіс дивні фото. Не дуже схоже, що він страждає без тебе.
Лєра взяла телефон подруги й подивилася. У сторіс Артема була фотографія вечері на двох. Гарно сервірований стіл, свічки, вино. І жіноча рука з яскравим манікюром, що тягнеться до бокала.
— Все, — сказала Лєра й віддала телефон. — Досить.
— Що будеш робити?
— Поїду додому. Без попередження.
Катя кивнула.
— Потрібна підтримка?
— Ні. Сама впораюся.
Наступного дня, ближче до вечора, коли спека трохи спала, Лєра сіла у свою машину й поїхала додому. Дорогою думала, що скаже чоловікові, як поводитиметься, якщо підозри підтвердяться. Але в голові була каша — надто багато емоцій, надто багато питань.
Припаркувалася у дворі й піднялася на свій поверх. Біля дверей зупинилася, прислухалася. З квартири долинала музика, сміх. Жіночий сміх.
Лєра дістала ключі й тихо відчинила двері. У передпокої відразу впали в око чужі туфлі на підборах. Червоні, дорогі. Поруч — чоловічі черевики Артема.
Дружина зняла свої босоніжки й пройшла далі. На кухні пахло дорогими парфумами і якимось незнайомим кремом. А з вітальні долинали голоси.
— Артемчику, ну давай ще по бокальчику, — говорив жіночий голос. — Таке вино пропадає.
— Настю, ти вже достатньо випила, — сміявся Артем. — Завтра ж на роботу.
Настя. Та сама блондинка з соцмереж.
Лєра глибоко вдихнула й попрямувала до вітальні. На порозі застигла. Чоловік сидів на дивані в самих шортах, поруч із ним — дівчина в Лєриному домашньому халаті. У тому самому шовковому, який Артем подарував на минулий день народження.
Настя першою помітила дружину. Відірвалася від бокала, окинула поглядом з голови до ніг і зверхньо запитала:
— А ви хто взагалі?
Лєра стояла у дверному прорізі й дивилася на цю сцену. Чоловік побілів, дівчина дивилася з викликом. А всередині щось клацнуло, ніби вимикач.
— Кицю, — спокійно сказала Лєра, дивлячись прямо на Настю, — чоловік тобі забув сказати? Це моя дошлюбна квартира — тож давай, в капці й на вихід.
Настя зблідла так, що навіть яскравий макіяж не приховав страху. Бокал випав із рук дівчини й розбився об паркет, розбризкавши червоне вино по світлій підлозі. Лєра навіть не моргнула, продовжуючи дивитися на незвану гостю.
— Я… я не знала… — забелькотіла Настя, схоплюючись з дивана й хапаючи сумочку, що лежала поруч. — Артем сказав, що ти його вигнала! Що квартира тепер його!
— Артем багато чого каже, — незворушно відповіла Лєра. — Але документи на житло у мене.
Дівчина кинулася до виходу, але халат зісковзнув з плечей, ледь не впавши зовсім. Настя судомно підхопила тканину, намагаючись одночасно втримати сумку і залишки гідності.
— Знімай халат, — додала Лєра. — Мій.
— Але я… в мене під ним нічого… — прошепотіла Настя.
— Твої проблеми.
У цей момент із ванної кімнати почулися кроки, і з’явився Артем, нашвидкуруч обмотуючи рушник навколо стегон. Волосся мокре, на обличчі — вираз повного шоку.
— Лєро, зачекай… — почав чоловік, але дружина підняла руку, зупиняючи його.
— Спочатку хай дама збереться. Час для пояснень буде потім.
Настя скинула халат просто на підлогу й, прикриваючись сумкою, кинулася до дверей. За секунду пролунав ляск вхідних дверей і цокіт підборів по сходах.
Артем судомно ковтнув слину й зробив крок до дружини.
— Це не те, що ти думаєш…
— А що саме я думаю? — спокійно запитала Лєра, нахиляючись і підіймаючи халат із підлоги.
— Ну… що між нами щось було…
— Між вами нічого не було? — Лєра акуратно повісила халат на спинку стільця. — А фото у твоїх соцмережах? Коментарі під її селфі? Романтична вечеря, яку ти виклав у сторіс?
Чоловік зблід ще більше.
— Ти за мною стежила?
— Ти ж сам просив дати тобі видихнути, — усміхнулася Лєра. — Дихай глибше. Кисню тепер буде вдосталь.
— Лєро, будь ласка… — Артем кинувся до дружини, хапаючи її за руки. — Я думав, ти пішла назавжди! Коли зібрала речі й поїхала, я вирішив, що все скінчено…
— І одразу заспокоївся? — Дружина звільнила руки. — У той самий вечір?
— Ні! Не в той… тобто… — Артем заплутався в словах. — Ми просто познайомилися в кафе, почали спілкуватися…
— Познайомилися? — Лєра засміялася, але сміх вийшов крижаний. — Артеме, ти лайкав її фото більше місяця. Я бачила. Писав коментарі ще тоді, коли я жила тут, готувала тобі вечерю й намагалася зрозуміти, що з нами відбувається.
Чоловік стояв посеред вітальні в одному рушнику й мовчав. Що тут скажеш?
— Знаєш, що мене найбільше вразило? — продовжила Лєра, збираючи уламки бокала. — Не те, що ти зрадив. Не те, що брехав. А те, що привів її в мою квартиру. У моє ліжко. Дав їй мій халат.
— Це була помилка…
— Думати не пробував? — Лєра випросталася і подивилась йому в очі. — Поки водив дівчат у МОЮ квартиру?
— Вона була тільки сьогодні! Вперше!
— А вподобайки під її фото щодня — це теж вперше?
Артем опустив голову. Рушник сповз, і чоловік машинально поправив його.
— Лєро, я не хотів… Так просто вийшло… Мені було самотньо без тебе…
— Самотньо? — Дружина підняла брови. — Ти сам просив мене поїхати. Своїми словами. «Дай мені видихнути», пам’ятаєш?
— Я не думав, що ти справді поїдеш…
— А я не думала, що в мене такий чоловік.
Артем раптом упав навколішки посеред вітальні. Рушник остаточно сповз, але йому було байдуже.
— Пробач мені, — заговорив він, хапаючи Лєру за руку. — Це була помилка, дурість! Я люблю тільки тебе!
— Любиш? — Лєра обережно висмикнула руку. — Цікаво. А коли ти це зрозумів? Коли лайкав її селфі в бікіні чи коли запрошував на романтичну вечерю?
— Лєро, ну будь ласка… Ми ж сім років разом…
— Саме так. Сім років. І за три дні моєї відсутності ти вже привів іншу жінку в мій дім.
Чоловік спробував обійняти дружину за ноги, але Лєра відступила.
— Артеме, встань. І одягнись нарешті.
— Не виганяй мене… Я все виправлю…
— Ти забув, у чиїй квартирі стоїш? — Лєра підійшла до вхідних дверей і широко їх відчинила. — А значить, стоїш на вихід.
— Що?
— Марш, — дружина показала рукою в бік коридору.
— Але… куди я піду? Мої речі тут…
— Забереш завтра. З понятими.
— Лєро!
— Чи мені викликати дільничного? Пояснити, що в моїй квартирі самовільно перебуває сторонній чоловік?
Артем повільно підвівся з колін і поплентався в спальню по одяг. За кілька хвилин вийшов одягнений, з маленькою спортивною сумкою в руках.
— Ти не передумаєш? — запитав він, зупиняючись на порозі.
— Ні.
— А якщо я доведу, що люблю тебе?
— Уже довів, — відповіла Лєра й зачинила двері.
Перше, що зробила дружина після того, як чоловік пішов, — зателефонувала слюсарю й домовилася про заміну замків на завтра. Друге — набрала номер юриста, якого колись радила Катя.
— Хочу подати на розлучення, — сказала Лєра в слухавку. — Є час завтра зранку?
Через пів години у квартирі було прибрано, уламки зібрані, плями від вина відмиті. Лєра заварила собі чай, сіла на диван і подивилася навколо. Вперше за довгі місяці в домі було тихо й спокійно. Ніхто не бурчав, не хмурився, не тицяв у телефон, ігноруючи розмови.
Телефон завібрував. Повідомлення від Артема: «Лєро, будь ласка, подумай ще раз. Я змінюся.»
Дружина видалила повідомлення, не відповідаючи. Потім заблокувала номер чоловіка у всіх соцмережах. І в телефоні теж.
За вікном ще світило липневе сонце, десь грали діти, гавкала собака. Звичайне літнє життя тривало. І Лєра зрозуміла — вперше за довгий час вона почувається вільною.
Завтра прийде слюсар і поміняє замки. Післязавтра — зустріч із юристом. А за місяць у РАЦСі поставлять штамп про розлучення.
Лєра не програла. Вона звільнилася.
Хлопець попросив наречену зустріти свою матір з лікарні та побути з нею кілька днів, але коли повернувся додому, помітив дещо дивне