Перебираючи речі у білизняній шафі, Лариса здригнулася, коли двері її кімнати відчинилися і на порозі, наче кам’яна статуя, застигла розлючена свекруха. Галина Василівна в ту мить нагадувала справжню фурію. Навіть волосся в жінки вибилося з тугого пучка і стирчало в різні боки.
— Тобі більше нічим зайнятися, як тільки цілими днями в шафах ритися? — спалахнула свекруха. — Роботу нормальну шукати не думала? Сидиш за своїм комп’ютером днями й ночами, а толку ніякого.
Лариса напружилася. Їй зовсім не сподобався тон свекрухи. З якого це дива кричати з самого ранку? До того ж звідки їй знати, є користь від роботи невістки чи ні? Лариса навіть перед чоловіком не звітувала.
— Галино Василівно, вам хтось настрій зранку зіпсував? Чи, може, серію улюбленого серіалу проспали? — спокійно спитала Лариса без злоби в голосі.
— Ще поговори мені тут! Як ти можеш зі мною грубіянити? І до чого тут серіал узагалі? Ти займаєшся бозна-чим, поки мій син на роботі пропадає. І ще й твоя бабця, нахлібниця, нічого не робить. Сидить днями у своїй кімнаті з книжками, та біля клумб у саду вовтузиться. Жодної користі від неї.
Всередині Лариси спалахнуло обурення. Витримати образи у свою адресу було ще пів біди, але слухати, як ображають її бабусю, вона не могла.
— Галино Василівно, ви перегинаєте палицю. Вам так не здається? Ви живете в будинку моєї бабусі! Як ви можете казати про неї погане?
Галина Василівна зціпила зуби й подивилася на невістку з огидою. Здавалося, вона довго накопичувала отруту в собі, і тепер усе готове було вихлюпнутися. Раніше Лариса ніколи не робила їй зауважень. Що тепер знайшло на цю дівчину? Ще й сміє докоряти тим, що свекруха живе в їхньому домі!
— Живу! Бо свою квартиру здаю і кожну копійку в спільний бюджет вкладаю! Сама ж казала, що це добрий варіант. А твоя бабця нічого не дає. Вона гроші маринує? На що збирає? Коротше кажучи, хай бабця пенсію нам віддає! І нічого, що ми живемо в її хаті! Це не означає, що вона має харчуватися за наш рахунок! — вимагала свекруха.
Лариса підвелася й подивилася на розлючену жінку. Хотілося змусити її замовкнути прямо зараз. Усе всередині клекотіло від невисловленого обурення. Як можна було висувати такі вимоги? І найголовніше – на що розраховувала свекруха? Лариса задумалася: чи стане чоловік на її бік? Чи підтримає? Він часто погоджувався з матір’ю й казав, що вона мудра жінка, тож до її порад варто дослухатися. Але цього разу Галина Василівна явно переходила межу.
— Ви серйозно? Бабуся все життя працювала, не покладаючи рук. Вона одна мене виховала! І тепер, на старості літ, має ще й пенсію свою вам віддати?! Ви при своєму розумі? — ледве стримуючи крик, промовила Лариса.
— А що такого? Ми ж родина! Усе має бути спільним! — уперла руки в боки Галина Василівна. — Твій чоловік також так вважає, між іншим! Чому це він має пахати, а твоя бабця сидіти й гроші на чорний день складати? Вона що, забере їх із собою в могилу? А нам вони знадобляться! Я, може, собі речі нові хочу купити!
У цей момент у коридорі почувся звук замка — повернувся Андрій, чоловік Лариси. Мати одразу повеселішала. Напевно, вже потирала руки, чекаючи, що син підтримає її. Зазвичай так і ставалося: Андрій ставав на бік матері й нагадував дружині, що слід дослухатися до «мудрих» порад.
— Що тут коїться? Чому такий крик? — здивовано запитав чоловік, заходячи до кімнати.
Галина Василівна кинулася до сина, сподіваючись знайти в його очах підтримку. Зазвичай так і було: Андрій ставав на бік матері й казав дружині, що вона повинна дослухатися до мудрих порад, які отримує абсолютно безкоштовно. Вважаючи, що в його матері більше життєвого досвіду, Андрій робив усе так, як казала Галина Василівна.
— Андрійчику, ти тільки послухай, що твоя дружина мені тут каже! Я їй слово, а вона мені десять! І взагалі, вона вважає, що я дарма тут живу! А про її бабцю я взагалі мовчу! Вона ж гроші накопичує, а нам нічого не дає! Чому ми повинні утримувати нахлібницю? Хоч і живемо в її домі. Що це означає? Ми тепер маємо повністю її забезпечувати? Може, ще й наказати кланятися їй у ноги? Мити їх і воду пити? Вибачте, але це переходить усі межі. І ще має нахабство підвищувати на мене голос! Я що, для неї остання людина, щоб не прислухатися до моєї думки й поводитися як заманеться? Між іншим, у мене теж є гордість! І мені прикро, що якась дівчина дозволяє собі так зі мною розмовляти.
Андрій насупився, поглянув на Ларису і, не вагаючись, промовив:
— Ларисо, ну що за дурниці? Мама права, ми ж родина! Бабуся живе з нами, користується всім. Чому б їй не віддавати пенсію в загальний бюджет? Поговори з нею. Не думаю, що вона образиться. Врешті-решт, твоя бабуся інколи більше їсть за мене.
Лариса остовпіла, не в силі повірити власним вухам. Невже чоловік справді сказав усе це? Вона подивилася на Андрія з явним розчаруванням. Сама не розуміла, на що сподівалася? Знала ж, що він завжди займає бік своєї матері.
— Андрію, ти… Ти серйозно? Ти справді вважаєш, що потрібно забирати в бабусі пенсію? Це її гроші, зароблені потом і кров’ю! Вона має право витрачати їх, як забажає! Ми живемо в її будинку безкоштовно. І вона жодного разу не сказала, що ми маємо щось платити… До того ж вона погодилася прийняти навіть твою маму, бо їй хотілося жити на свіжому повітрі.
— Ларисо, не перегинай, — відрізав Андрій крижаним тоном. — Мама права: бабуся має допомагати родині. А що їй ще робити з тією пенсією?
Здавалося, Андрій зовсім не помічав, як з кожною секундою блідне обличчя його дружини. Як вона розчаровується в чоловікові, який мав би бути її опорою та підтримкою.
Усередині Лариси все обірвалося. Вона зрозуміла, що чоловік знову підтримує матір, навіть не розібравшись у ситуації, і їй стало страшно. Вона завжди відчувала вплив свекрухи, але не думала, що він настільки сильний. І ось тепер переконалася остаточно: яким би не був скандал, хто б не був правий насправді, Андрій у будь-якому разі стане на бік матері й звинуватить дружину через її «недостатній життєвий досвід».
— Тобто ти теж так вважаєш? — тихо спитала Лариса, дивлячись Андрію прямо в очі. Їй хотілося переконатися, що це правда.
Глибоко в душі ще жевріла надія, що він подумає й зрозуміє, як сильно помиляється. Бабуся ж і так пропонувала віддавати свою пенсію, але Лариса категорично відмовилася. Вона обіцяла, що коли виросте, буде забезпечувати бабусю всім необхідним, а пенсію та хай витрачає на дрібниці, які приносять їй радість. Адже бабуся купувала багато книжок і вкладала гроші в догляд за садом — її захоплення, і це сьогодні недешево.
— Так, вважаю. Ми родина і повинні підтримувати одне одного, — впевнено відповів Андрій. — Твоя бабуся не виняток. Той факт, що вона господиня будинку, не змінює того, що кожна копійка має йти на благо родини.
— Добре, — прошепотіла Лариса, відчуваючи, як очі наповнюються сльозами. — Тоді слухайте уважно. Я не дозволю вам ображати мою бабусю! Це її дім, і вона має право жити тут спокійно! А якщо ви вважаєте, що вона вам щось винна, тоді… — Лариса глибоко вдихнула і твердо сказала: — Тоді вам тут не місце. Збирайте речі й ідіть.
Андрій і Галина Василівна шоковано переглянулися. Вони не очікували такого повороту. Лариса ж ніколи раніше й слова поперек не казала. Що з нею трапилося? Найбільше була здивована, звісно ж, свекруха. Адже раніше Лариса намагалася уникати сварок. Андрій же в глибині душі розумів, що його дружина не залізна й могла не витримати тиску в якийсь момент. Однак він і досі не вважав, що вона має рацію. Чоловік хотів донести їй свою думку, але мати перебила його, виступивши вперед.
— Ти… Ти з глузду з’їхала? Як ти можеш таке говорити? — пробелькотіла Галина Василівна цього разу без колишньої впевненості у голосі.
— Ні, це ви з глузду з’їхали! — парирувала Лариса. — І більше я не дозволю вам жити в моєму домі та ображати моїх близьких. Андрію, я тебе люблю, але я не можу жити з людиною, яка не поважає мою родину. Обирай: або я і бабуся, або твоя мама та її жадібність. Я втомилася танцювати під вашу дудку і робити все, що велить твоя мати. Не розумію, як ти сам цього не бачиш, але Галина Василівна тільки шкодить нашій родині. І всі її поради — це пошук особистої вигоди. Вона ж твердить, що вкладає гроші з оренди квартири в наш бюджет, але ні ти, ні я тих грошей ніколи не бачили.
Андрій мовчав, опустивши голову. Було видно, що він розгублений і не знає, що сказати. Галина Василівна почервоніла: видно було, що їй є що сказати у відповідь. Вона вже готова була вилити свою отруту, але це більше не мало жодного значення. Лариса прийняла рішення і збиралася його дотримуватися. Якщо чоловік обирає матір — не варто триматися за такі стосунки. Сьогодні свекруха впливала на їхнє життя, а завтра зайнялася б вихованням їхніх дітей? Ні! Такого Лариса допустити не могла. Любов у її серці згоріла дотла, перетворившись на попіл від численних ран, які їй знову й знову завдавали.
— Я все сказала. Збирайте речі. І, будь ласка, йдіть. Я більше не хочу вас бачити.
Вона вийшла з кімнати, залишивши свекруху та чоловіка в повному заціпенінні. Лариса знала, що її життя зміниться назавжди. Але вона була впевнена в одному: вона вчинила правильно, захистивши свою бабусю і власну гідність. Їй було боляче, але вона знала — вона впорається. Адже поруч із нею завжди буде любов і підтримка найдорожчої людини — її бабусі.
Галина Василівна гордо зібрала речі, допомогла навіть синові, намагаючись прихопити чуже майно, але Лариса уважно контролювала процес і не дозволила забрати те, що належало їй або бабусі. Свекруха заявила, що невістка ще гірко пошкодує про прийняте рішення, буде лікті кусати та проклинати себе за такий вчинок.
— Ще приповзеш до нас на колінах і благатимеш про прощення, а ми собі ціну знаємо! Сто разів подумаємо, перш ніж вирішити — прощати тебе чи ні! — погрожувала свекруха.
— Час покаже, — сухо відповіла Лариса.
Коли двері за чоловіком та свекрухою зачинилися, Лариса зайшла до кімнати бабусі. Анна Михайлівна чула сварку, але не захотіла втручатися, щоб потім не картати себе.
— Ти правильно вчинила, внучко. Така мати не дала б вам з Андрієм спокійного життя. Якщо у твого чоловіка немає власної думки, тобі довелося б немало горя натерпітися, тому я й не стала тебе зупиняти. Дякую, що заступилася за мене…
— Бабусю, ти для мене — найрідніша людина на всьому білому світі. Як я могла мовчати? Та й досить уже було терпіти, коли мене за людину не вважали. Ми з тобою впораємось з усім, а вони нехай живуть так, як дозволяє їхня совість.
Лариса подала на розлучення. Спільного майна для поділу у них не було, але свекруха все одно вимагала поділити витрати на покупку посудомийної машини й нового холодильника для будинку. Дріб’язковість жінки вражала, але Лариса погодилася компенсувати чоловікові «збитки». Вона не хотіла, аби щось ще пов’язувало її з цими людьми.
Життя Лариси почалося з чистого аркуша. Минуле вже не виправити, але у сьогоденні потрібно враховувати всі помилки, аби більше не наступати на ті самі граблі. Лариса вирішила присвятити час саморозвитку і бабусі. Вона не поспішала шукати нові стосунки, адже спочатку потрібно було відпочити від старих і прийти до себе.
Через пів року жінка дізналася, що її колишній чоловік одружився вдруге. Його нова дружина виявилася зовсім іншою людиною і разюче відрізнялася від Лариси: тепер не свекруха вказувала невістці, що робити, а невістка керувала і чоловіком, і його матір’ю. Кожен отримував те, що заслужив. Лариса ж насолоджувалася життям, познайомилася із замовником, для якого виконувала графічний проєкт… і тепер була готова дати собі другий шанс… спробувати побудувати нові стосунки, у яких більше ніколи не дозволила б нікому принижувати себе чи її бабусю.
Чоловік поїхав розважатися з «братом», залишивши дружину наодинці з хворою дитиною