Пекарня Назіма була відомою на всю округу та завжди користувалася великим попитом серед клієнтів. Смачну випічку любили як дорослі, так і діти. Для маленьких поціновувачів свого кулінарного таланту Назім завжди робив знижки, що викликало приємну усмішку та вдячність з боку їхніх батьків.
Назім разом із сім’єю переїхав в Україну багато років тому, коли після розпаду в його рідній країні почалися заворушення та масове безробіття. Працьовитий чоловік багато років працював дорожнім робітником та двірником, доки одного дня випадково не потрапив до кафе, яке спеціалізувалося на стравах східної кухні. Там він із подивом побачив, що випічка пекаря зовсім не схожа на ту, до якої він звик із дитинства. Це пояснювалося тим, що кваліфікованих фахівців у цій сфері було дуже мало.
Саме тоді у Назіма виникла ідея відкрити мініпекарню, де разом із дружиною Фатімою він би радував покупців смачною східною випічкою. Звісно, шлях до мрії був нелегким і тернистим, але завдяки своїй наполегливості та цілеспрямованості він досягнув своєї мети. З моменту випікання першої булочки до сьогодні минуло вже багато років, за які Назім встиг стати батьком і дідусем.
Добрий і чуйний чоловік дуже любив дітей і часто пригощав малечу безкоштовно, вважаючи, що діти — це квіти життя. А ще Назім завжди підгодовував бездомних тварин та допомагав міському притулку для покинутих тварин. Мудрий чоловік справедливо вважав собак і котів друзями людини й вірив, що якщо йому вдавалося врятувати хоч одне маленьке життя, то день минув не дарма. Ось і сьогодні його ранок почався з того, що він нагодував кількох дворняг та старого облезлого кота, якого жорстокі господарі викинули на вулицю.
Поки Фатіма поралась біля плити, перевертаючи рум’яні булочки й пиріжки, Назім виніс на вулицю деко з учорашньою випічкою, щоб пригостити голодних тварин.
— Зараз, зараз… Не поспішайте, любі! Усім вистачить! — лагідно казав він, терпляче чекаючи, поки бідолахи наїдяться.
Раптом хтось тихенько торкнув його за плече й тихим голосом запитав:
— А можна й мені шматочок хліба?
Назім обернувся й побачив перед собою дівчинку років десяти, яка простягала до нього маленьку ручку.
— Ти що, малеча… Навіщо тобі вчорашня черства випічка? Зараз я дам тобі свіженьку булочку! Ось прямо з дека! Хочеш? — схвильовано запитав Назім, у якого стислося серце від вигляду худенької й блідої дівчинки.
— Вибачте, дядечку… Але в мене не вистачить грошей, щоб щось у вас купити… — винувато опустивши очі, сказала дівчинка й почала рахувати дрібні монетки в кулачку.
— Та які гроші? Візьми просто так, чуєш? У мене онучок твого віку… Невже я з тебе ще й гроші візьму? — гаряче відповів Назім і, відчинивши двері, зайшов до кухні.
Там він узяв паперовий пакет і поклав у нього свіжі пиріжки та булочки. Подумавши, додав ще кілька персиків і солодке яблуко.
— Ось, візьми… Якщо ти дуже голодна, можеш присісти на лавочці й поїсти тут, не поспішаючи, — запропонував пекар.
— Велике спасибі за частування, дядечку, але мені потрібно йти, — винувато усміхнувшись, пробурмотіла дівчинка й, притискаючи пакет із випічкою до грудей, пішла в напрямку міської площі.
— Ти тільки поглянь… Така маленька, а вже сама по вулицях ходить… Це ж недобре… — сказала Фатіма, у якої на очах навернулися сльози.
У цей момент Назім зловив себе на думці, що відчуває незрозумілу внутрішню тривогу за маленьку дівчинку. Піддавшись цьому пориву, чоловік рішуче зняв фартух і пообіцяв дружині скоро повернутися. Помахавши Фатімі на прощання, він поспішив за дівчинкою, що повільно віддалялася.
Попри те, що вона була ще дитиною, Назім наздогнав її лише біля самої площі. Пекар уже набрав повітря в легені, щоб покликати дівчинку, як раптом побачив, що до неї біжить великий пес невідомої породи.
— Лаккі, Лаккі, іди до мене, мій хлопчику! Дивись, що я для тебе маю, — схвильовано сказала дівчинка й дістала з пакета свіжу булочку.
Підбігши до своєї маленької господарки, пес слухняно завмер і почав радісно махати хвостом.
— Сумував, мій хороший… Я ж казала тобі, що скоро повернуся! — промовила дівчинка, зануривши пальці у густу жорстку шерсть свого улюбленця.
Коли пес з’їв булочку, дівчинка підійшла до розкладного стільчика, що стояв під деревом, біля якого лежала коробка з-під взуття та невеликий гумовий м’ячик.
Схоже, раніше дівчинка залишила пса охороняти ці речі, а сама пішла шукати для нього їжу. Хоча, судячи з її вигляду, вона була не менш голодна за собаку.
— Ну що, Лаккі… Ти готовий? Тоді починаємо! — скомандувала дівчинка й підкинула м’ячик угору.
У той же момент пес граційно підстрибнув і зловив його на льоту. Потім, ставши на задні лапи, він елегантно повернув м’ячик своїй господарці. Ця парочка почала показувати різні трюки, що відразу привернули увагу перехожих. Назім, спостерігаючи за цією сценою, здивовано присвиснув і схвально похитав головою.
Тим часом навколо дівчинки та її пса зібрався натовп людей, які із захопленням аплодували та сміялися. Здавалося, що дівчинка й пес розуміють одне одного з півслова та діють як злагоджений, досвідчений колектив. Вуличне шоу тривало близько десяти хвилин, під час яких не вщухав радісний сміх глядачів.
На завершення виступу дівчинка та пес вклонилися публіці й пройшлися з коробкою з-під взуття між глядачами. Номер, показаний маленькою артисткою, нікого не залишив байдужим — у коробку полетіли блискучі монети й зім’яті банкноти невеликого номіналу.
Подекуди траплялися й паперові купюри, але здебільшого це були дрібні монети. Побачивши це, у Назіма на очі навернулися сльози, а рука потягнулася до гаманця. Пекар, сповнений поваги до дівчинки та її собаки, підійшов ближче й віддав усе, що мав, включно з кількома великими купюрами та жменею дріб’язку.
Коли дівчинка побачила це багатство, вона підняла очі на чоловіка й здивовано сказала:
— Дядечку, ви, мабуть, помилилися… Тут дуже багато грошей… Ви вже й так допомогли мені та Лаккі з їжею…
— Бери, бери, люба… Заслужила. Ти тільки поглянь, яке шоу влаштувала! Прямо як справжня фокусниця! — захоплено сказав Назім і відсторонив руку дівчинки, яка простягала йому гроші.
Дівчинка відповіла чоловікові милою усмішкою й чемно вклонилася. Потім вона сховала коробку в рюкзачок і склала розкладний стільчик.
— Ну все, нам із Лаккі пора додому, — серйозно сказала вона, пристебнувши до ошийника пса повідець, і рушила в бік багатоповерхівок.
У останній момент Назіму спало на думку провести дівчинку додому. Так він буде спокійнішим, а вона дістанеться без пригод. На його подив, дівчинка охоче погодилася. Дорогою вона розповіла Назіму свою історію.
Як з’ясувалося, дівчинку звали Настя, і вона жила разом із мамою в багатоповерхівці неподалік.
— Боже мій… Яка ж мати дозволить своїй дитині займатися таким? — подумав Назім, якого до глибини душі зворушив виступ дівчинки на вулиці.
Але Настя, здавалося, не бачила в цьому нічого поганого й розповіла, як два роки тому знайшла біля сміттєвих баків у полотняному мішку маленьке цуценя. Песику було не більше двох тижнів, і він жалібно скавчав, шукаючи носиком материнське молоко. Якби не голосний писк, який видавав малюк, Настя пройшла б повз і ніколи не дізналася б про це маленьке диво з чорним мокрим носиком і очима-намистинками.
Дівчинка принесла цуценя додому й більше місяця годувала його молоком із пляшечки. Вона назвала його Лаккі, що в перекладі з англійської означає «Щасливчик».
З розмови Назім зрозумів, що Настя добре навчалася в школі й була відмінницею.
Чоловік із повагою й легкою заздрістю подивився на Настю, а потім одразу подумав про свого онука Руслана, якому навчання давалося з великими труднощами.
— Ось ми й прийшли… Якщо хочете, заходьте в гості. Мама буде рада вас бачити! Вона у мене хороша, — сказала дівчинка, показуючи на під’їзд.
Назім спочатку розгубився від такої пропозиції, але, дивлячись на усміхнене личко Насті, не зміг відмовитися.
Підійшовши до дверей квартири на першому поверсі, дівчинка повернула ключ у замку й голосно повідомила:
— Мам, я вже вдома! А ще в нас гість… Це дядько Назім. Він дуже допоміг нам із Лаккі сьогодні!
Пекар на мить розгубився, а потім, набравшись сміливості, переступив поріг. За ним увійшов Лаккі, який нетерпляче повискував і підганяв гостя своїм мокрим носом і лапами.
— Як пройшов твій день, доню? Ти так довго гуляла на вулиці… Я розумію, що зараз літні канікули, але все ж… — втомленим голосом запитала жінка й, трохи хитаючись і тримаючись за стіну, рушила назустріч Насті та Назіму.
— Ні… Цього просто не може бути! Невже вона п’яна? Як так можна!? Змушує доньку жебракувати, а сама алкоголічка! — промайнула гнівна думка в голові пекаря.
Інстинктивно Назім відступив до дверей, але коли мама Насті вийшла на світло лампи в коридорі, його серце стислося, а очі защипало, ніби вони були повні піску…
Молода, красива жінка була сліпою й трималася за стіну, щоб не впасти.
Назім ледве стримував сльози, особливо коли Настя взяла маму за руку й усадила її на стілець на кухні.
Потім дівчинка спритно налила у чашки запашний чай і насипала Лаккі в миску собачого корму.
— Як же так сталося? Це в тебе від народження? — запинаючись на кожному слові, запитав Назім у жінки, яку звали Тетяна.
— Ні, не від народження… Це все через аварію, в яку ми потрапили з чоловіком сім років тому. Настя тоді гостювала в бабусі, і це її врятувало. А Коленька мій загинув… А я от… до кінця своїх днів приречена жити у темряві, — сумно сказала жінка, намагаючись намацати чашку з чаєм.
— Аж ніяк не до кінця своїх днів! Не кажи так, мамо! Ти ж сама казала, що такі травми лікують у закордонних клініках! — рішуче вигукнула Настя.
— Може, й лікують… Але де нам взяти такі гроші? Скільки я зароблю в товаристві сліпих, збираючи білизняні прищіпки та електричні вимикачі? — з сумом відповіла Тетяна, яка вже давно втратила надію на одужання.
Назім до болю стиснув чашку з чаєм, а потім перевів погляд на старенький холодильник, на якому стояла трилітрова банка, заповнена дріб’язком.
До банки була прикріплена записка, на якій невпевненим дитячим почерком було написано:
«На операцію для мами». І тут немолодий пекар зрозумів усе. Від усвідомлення цієї істини Назіму хотілося закричати на весь голос… Він зрозумів, що для того, щоб зібрати гроші на операцію для улюбленої мами, Настя таємно від неї влаштовувала вуличні виступи разом зі своїм псом Лаккі. На душі у Назіма шкребли кішки, й чоловікові стало дуже сумно від того, що він дізнався про біду дівчинки та її мами так пізно.
Збираючись додому, Назім пообіцяв Тетяні зробити все можливе для неї та доглядати за Настею.
Розповівши рідним про проблему одинокої незрячої жінки та її доньки, пекар побачив у їхніх очах розуміння й сльози.
— Звісно, потрібно допомогти дівчинці… Але що конкретно ми можемо для неї зробити? — зі співчуттям спитала Фатіма, витираючи сльози краєм фартуха.
— Ну, для початку треба забрати її з площі… Якщо захоче, нехай виступає біля нашої пекарні. Так вона хоча б буде завжди нагодована й під наглядом, — запропонував Назім, зморщивши лоба, шукаючи вихід зі складної ситуації.
Після обговорення родина вирішила вчинити так, як запропонував голова сім’ї.
Наступного дня, завдяки Назіму, Настя разом із Лаккі вже давали свої виступи біля стін пекарні.
На подив пекаря, їхнє шоу викликало небувалий попит на випічку — захоплені клієнти розкупили все буквально за десять хвилин.
Назім не міг пригадати такого дня, щоб його продажі були настільки високими. Від надлишку емоцій чоловік заплакав і міцно обійняв Настю, а Лаккі нагодував досхочу пиріжками з м’ясом.
Окрім грошей, які Настя зібрала під час виступу, Назім додав ще кілька великих купюр від себе.
— Ти справжня чарівниця, люба… — прошепотів Назім, лагідно гладячи дівчинку по голові.
Настя виступала біля пекарні друга ще два дні, а на третій прокинулася знаменитою.
Сталося це завдяки онуку Назіма Руслану, який зняв її виступ на телефон і виклав ролик в Інтернет.
Відео стало вірусним за лічені години й швидко облетіло всі новинні сайти країни. Руслан, сам того не бажаючи, зробив чудову рекламу дідовій пекарні й подарував популярність Насті та її псові Лаккі.
Тепер, щоб забезпечити клієнтів випічкою, Назіму довелося розширити штат і працювати у дві зміни.
Але зміни торкнулися не лише пекарні… Вони також вплинули на життя Насті, до якої почали звертатися численні рекламодавці з пропозиціями вигідної співпраці. За короткий час фото Насті, яка обіймає Лаккі, стало брендом, що гарантував успішні продажі для багатьох компаній. Історія дівчинки та її хворої мами викликала широкий резонанс, і багато благодійних фондів запропонували свою допомогу.
Необхідну суму зібрали за кілька днів, і Назім, який уже налагодив контакт із клінікою мікрохірургії ока у Швейцарії, повідомив Тетяні радісну новину.
— Господи… Мені здається, що це сон… І варто лише прокинутися, як я знову опинюся в безпросвітній бідності та темряві… — прошепотіла Тетяна, намацуючи руку Назіма.
— Ні, мамо… Це не сон. Тобі зроблять операцію, і твої очі знову бачитимуть! — радісно сказала Настя, уважно підбираючи для мами найкрасивіший одяг.
Щоб не залишати маленьку дівчинку з хворою мамою під час перельоту, Назім відправив із ними свого племінника, який нещодавно приїхав допомогти з розширенням пекарні.
Тимур виявився добрим і чуйним хлопцем. Він не відходив від Тетяни та Насті ні на крок, оточивши їх турботою та увагою.
Єдиним, кого засмутив цей факт, був Лаккі, якого через відсутність необхідних документів і щеплень Настя не змогла взяти із собою в політ. Увесь час, поки Тетяна проходила лікування й післяопераційну реабілітацію за кордоном, пес жив у Назіма, здригався від найменшого шуму за дверима. Лаккі чах на очах, відмовляючись від їжі та прогулянок із онуком пекаря. Пес тужив за Настею та Тетяною, вважаючи їх своєю сім’єю.
Але, як відомо, ніщо не вічне на Землі, і всьому приходить кінець… Навіть смутку.
І коли усміхнена Тетяна, тримаючи за руку Настю, самостійно зійшла з трапа літака, Лаккі радісно кинувся їм в обійми, нетерпляче повискуючи та намагаючись лизнути улюблених господинь у щоку.
— Тихіше, тихіше, мій хлопчику… А то зіб’єш із ніг, — сміючись, сказала Настя.
Але зупинити пса, який скучив за своїми господарями, було просто неможливо.
Позаду цієї щасливої трійці йшов Тимур, який за час двомісячного спілкування з Тетяною проникся до неї щирими та глибокими почуттями. Хлопець закохався з першого погляду в молоду жінку з такою нелегкою долею. Найдивовижніше було те, що Тетяна також відчувала до Тимура ніжність і любов. Так буває, коли люди, об’єднані спільним горем, стають близькими та рідними.
На батьківщині Настю та її маму зустрічали як героїнь. Натхненні їхнім прикладом, люди, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, повірили в себе й побачили світло в кінці тунелю, що з кожним кроком ставало все яскравішим.
Бізнес Назіма, який починався з маленької пекарні, розрісся до мережі магазинів із фірмовою випічкою та східними солодощами.
Одним із таких магазинів тепер керує Тетяна, яка вийшла заміж за Тимура.
Її улюблена донька Настя більше не виступає на вулицях із номерами. Тепер вона вчиться на відмінно й мріє вступити до театрального училища після закінчення школи. А Лаккі, як і раніше, понад усе любить своїх господарів і солодку випічку Назіма, якою добрий пекар завжди балує розумного й відданого пса.
Навряд чи сердечний чоловік міг знати, що допомагаючи маленькій дівчинці, він запускає ланцюжок добра, який зрештою зробить щасливими не лише його сім’ю, а й кожного з учасників цієї дивовижної історії.
— Гроші з продажу автомобіля передай мені, я краще ними розпоряджуся, — пред’явила свекруха