Анна поспішала в офіс після ділової зустрічі з партнерами. Щоб зекономити час, вона обрала короткий шлях через міський сквер. Яскраве сонце освітлювало алеї, але холодний вітер з річки пронизував до кісток. Анна здригнулася і щільніше загорнулася в пальто.
Перехожі квапливо проходили повз, не звертаючи уваги один на одного. Анна теж поспішала, боячись запізнитися на важливе засідання. Раптом її погляд упав на лавку, розташовану осторонь від основної доріжки.
На лавці сидів літній чоловік. Охайно одягнений, з тростиною в руках, він задумливо дивився в одну точку. Щось у його вигляді змусило Анну сповільнити крок.
— Скажіть, будь ласка, котра година? — запитав дідусь, помітивши її інтерес.
— Пів на другу, — відповіла Анна, поглянувши на годинник.
Чоловік кивнув і знову втупився вдалину. Анна вже збиралася продовжити шлях, але помітила в його очах розгубленість.
— У вас усе гаразд? Можливо, вам потрібна допомога? — дівчина підійшла ближче.
Старий підняв на неї вдячний погляд.
— Здається, я заблукав, — тихо зізнався він. — Вирішив прогулятися і тепер не можу знайти дорогу додому.
Анна присіла поруч. Засідання відійшло на другий план. Вона м’яко запитала ім’я літнього чоловіка.
— Віктор Семенович, — представився дідусь після невеликої паузи.
— А ви пам’ятаєте свою адресу чи телефон родичів? — співчутливо поцікавилася Анна.
Віктор Семенович насупився, намагаючись зосередитися. Через хвилину він повільно продиктував адресу та номер телефону. Анна одразу дістала мобільний і набрала вказаний номер.
— Алло, — почувся чоловічий голос.
— Добрий день! Я знаходжуся в міському сквері біля вулиці Шевченка з Віктором Семеновичем. Він трохи загубився, — пояснила Анна ситуацію.
— Тату?! — в голосі відчулося явне полегшення. — Дуже дякую! Я зараз же приїду. Будь ласка, побудьте з ним.
Поклавши телефон, Анна повернулася до дідуся. Віктор Семенович помітно тремтів від холоду. Не роздумуючи, дівчина зняла свою куртку і накинула йому на плечі.
— Ні-ні, що ви, не потрібно, — заперечив дідусь.
— Все гаразд, мені не холодно, — запевнила Анна, хоча сама вже відчувала крижаний вітер.
Вони почали розмовляти. Віктор Семенович розповідав про своє життя, про сина, який завжди зайнятий роботою. Анна уважно слухала, час від часу поглядаючи на годинник.
Через чверть години до скверу під’їхала дорога чорна машина. З неї вийшов елегантний чоловік років сорока і швидким кроком попрямував до них. Анна одразу помітила сімейну схожість.
— Тату! — вигукнув чоловік, підходячи до лавки. — Я ж просив тебе не виходити самому!
— Думав, що впораюся, Сергію, — винувато відповів Віктор Семенович.
Сергій допоміг батькові встати та повернувся до Анни.
— Не можу передати, як я вам вдячний! Не уявляю, що могло б статися без вашої допомоги, — щиро сказав чоловік. — Як вас звати?
— Анна, — представилася дівчина, повертаючи куртку на плечі.
— Анно, я надзвичайно вдячний за вашу турботу. Обіцяю, батько більше не залишиться без нагляду, — серйозно промовив Сергій. — Ми вас підвеземо.
Анна попрощалася і поспішила в офіс. Засідання вже почалося, але ніхто не зробив їй зауваження за запізнення.
День пройшов ніби в тумані. Думки про роботу ніяк не йшли на думку. Після обіду Анна виявила на столі конверт. Усередині знаходився запис з адресою та часом зустрічі. Відправником значився великий холдинг «БудІнвест».
Анна знала цю компанію, але хто міг надіслати їй запрошення? Цікавість перемогла. Під час обідньої перерви вона вирушила за вказаною адресою.
Перед нею височіла сучасна будівля зі скла й бетону. Піднявшись на останній поверх, Анна увійшла до просторового кабінету. За масивним столом сидів знайомий чоловік. Сергій усміхнувся й жестом запросив її сісти.
— Здивовані? — запитав він, помітивши її здивування.
— Якщо чесно, так, — зізналася Анна. — Не очікувала нічого подібного.
— Учора ви безкорисливо допомогли моєму батькові, — почав Сергій. — Знаєте, мало хто зупиниться, щоб допомогти незнайомій людині.
Анна зніяковіло знизала плечима.
— Я ціную людей, здатних на співчуття без очікування нагороди, — продовжив Сергій. — Тому хочу зробити вам пропозицію.
Він дістав теку й поклав її перед Анною.
— Я пропоную вам посаду в моїй компанії. Зарплата — вдвічі вища за нинішню, службове житло та чудові перспективи кар’єрного зростання.
Анна переглянула умови контракту. Пропозиція здавалася неймовірною. Вона підняла погляд на Сергія.
— Це лише через учорашній випадок?
— Я перевірив ваші професійні якості. Ви чудовий спеціаліст, Анно. А вчорашній епізод лише підтвердив ваші людські риси, — відповів Сергій.
Анна попросила час на роздуми.
За тиждень вона вже працювала в «БудІнвесті». Її цінували, прислухалися до її думки. А з Сергієм вони почали проводити все більше часу разом.
Спочатку їхнє спілкування обмежувалося діловими зустрічами та робочими обідами. Згодом Сергій запросив Анну на вечерю до ресторану. Вона погодилася, сама не розуміючи чому. Між ними виник особливий зв’язок, який важко було описати словами.
Одного вечора вони гуляли набережною. Сергій несподівано зізнався:
— Знаєш, я радий, що батько тоді заблукав.
Анна усміхнулася. Вона теж була вдячна за цю випадкову зустріч. Відтоді її життя кардинально змінилося.
Анна помічала, як трансформується їхнє спілкування. Розмови ставали все особистішими. Сергій цікавився її поглядами на життя, дитячими спогадами, улюбленими книгами й фільмами. Ділові зустрічі поступово перетворювалися на довгі бесіди про все на світі.
Одного разу Сергій сказав:
— Ти особлива, Анно. Дуже рідко зустрічаються люди з таким добрим серцем.
Анна зніяковіло опустила очі. Вона завжди вважала себе звичайною, нічим не примітною дівчиною, і подібні компліменти викликали в неї легке збентеження.
Сергій почав запрошувати Анну на зустрічі з важливими партнерами компанії. Він представляв її не просто як співробітницю, а як людину, чия думка для нього особливо важлива. Багато колег помічали особливе ставлення керівника до нової співробітниці, але зайвих коментарів ніхто собі не дозволяв.
Весну змінило літо. Робочі будні плавно переходили у вечірні прогулянки набережною. Одного разу Сергій запросив Анну до свого заміського будинку. Просторі кімнати випромінювали затишок і тепло.
— Батько любить проводити тут вихідні, — пояснив Сергій, показуючи їй будинок.
Віктор Семенович зустрів гостю з радістю. Літній чоловік виглядав бадьорішим, ніж під час їхньої першої зустрічі. Він пам’ятав Анну й щиро радів її знову бачити.
— Син розповідав, що ти тепер працюєш з нами, — усміхнувся дідусь, наливаючи чай на веранді.
Вечори на природі, довгі розмови під зоряним небом… Анна навіть не помітила, як закохалася. Сергій виявився уважною, чуйною та турботливою людиною. Зовсім не таким, яким його описували пліткарі в офісі.
За рік вони одружилися. Скромна церемонія відбулася в тому самому заміському будинку серед близьких друзів. Анна переїхала до чоловіка. Сергій дав їй повну свободу в облаштуванні їхнього родинного гніздечка.
— Тепер це і твій дім, — сказав він. — Роби все так, як хочеш.
Анна захопилася створенням затишного саду. Раніше вона ніколи не мала можливості займатися садівництвом. Тепер під вікнами розквітли троянди, півонії й лілії, наповнюючи повітря ароматом.
У будинку з’явилася простора бібліотека. Сергій підтримав захоплення дружини книжками й допоміг зібрати вражаючу колекцію рідкісних видань. Анна нарешті змогла втілити в життя проєкти, про які давно мріяла.
Увечері вся родина збиралася на терасі. Вечері проходили в теплій атмосфері. Віктор Семенович став невід’ємною частиною їхнього маленького сімейного кола.
Анна й свекор швидко знайшли спільну мову. Часто вони разом працювали в саду або просто сиділи на лавці, спостерігаючи за заходом сонця. Між ними встановилося особливе розуміння, що не потребувало слів.
— Знаєш, Анечко, — якось сказав Віктор Семенович, — я вдячний долі за той день у сквері. Ти подарувала нам із сином справжнє щастя.
Анна часто згадувала ту випадкову зустріч. Холодний вітер із річки, самотній дідусь на лавці, її рішення допомогти — усе це змінило її життя.
Одна зустріч змінила все. Життя наповнилося теплом і спокоєм, яких раніше так бракувало. Тепер Анна точно знала: іноді найважливіше починається з простого людського співчуття.
Весняними вечорами Анна прогулювалася садом, вдихаючи аромат квітів і розмірковуючи про химерні повороти долі. Робота в компанії чоловіка приносила не лише дохід, а й моральне задоволення.
— Твій останній проєкт справив фурор, — повідомив Сергій, повернувшись з чергової ділової зустрічі. — Партнери в захваті.
Кожен проєкт Анни приймали з повагою. Колеги цінували її професіоналізм і нестандартний підхід. Родина підтримувала в усіх починаннях. Дім завжди був наповнений турботою і теплом.
— Ти заслуговуєш на все це, — часто повторював Сергій, обіймаючи дружину. — Твоя доброта повернулася до тебе сторицею.
Анна любила ділитися своєю історією з новими знайомими. Вона розповідала, як випадкова допомога незнайомцю змінила все її життя. Багато хто знаходив у її прикладі натхнення для власних вчинків.
— Ніколи не знаєш, який слід залишить твоя добра справа, — говорила вона молодим працівникам компанії.
Дівчина навчилася цінувати прості речі: тихі сімейні вечори, розмови зі свекром, прогулянки з чоловіком лісовими стежками. Усього цього могло б і не бути, якби не той день у сквері.
Іноді Анна спеціально обирала дорогу через той самий сквер. Вона зупинялася біля знайомої лавки й згадувала розгубленого дідуся, холодний вітер і своє рішення допомогти.
— Все правильно зробила, — тихо казала вона собі.
Простий жест доброти відкрив перед нею двері, про які вона раніше навіть не мріяла. Доля щедро винагородила її за участь у чужому горі. Анна була вдячна за кожен прожитий день, наповнений любов’ю й гармонією.
— Що ти робиш?! — Сергій завмер, не вірячи своїм очам. — Я їду, Сергію, — холодно й беземоційно відповіла дружина. — Твоя мати, Ніна Іванівна, не дасть нам спокою. Я більше не можу це витримувати