Михайло опинився у непростій ситуації. Вдома — дружина Галина, з якою він давно вже не відчуває справжніх почуттів. Вона не така, як колись — її тіло стало більш повним майже сто кілограмів, а їхнє спільне життя перетворилося на рутину. Але вона – мати його сина.
Розлучення? Совість не дозволяє. До того ж він не хоче виглядати в очах дитини негідником.
А ще є один важливий нюанс – квартира, в якій вони мешкають, належить не йому. Це подарунок батьків Галини. Якщо піде, доведеться починати все з нуля.
Але є й інша жінка. Олеся – легка, весела, струнка. Вона вже два роки чекає, поки він виконає свої обіцянки та піде від дружини.
У Олесі є власне житло, проте вона ділить його з молодшою сестрою, яка навчається в університеті. Там для нього місця не знайдеться.
Їхні зустрічі – це маленькі таємниці, які вони ділять між собою. Вдома в Олесі — коли сестри немає. Або ж у готелі. І кожна така зустріч – насолода. Олеся завжди усміхнена, ніжна, лагідна, без сварок та докорів.
А ось вдома все не так. Галина то незадоволено бурчить, що грошей не вистачає, то дорікає за неприбрані речі, то нагадує про сміття, яке він знову забув винести. Вона – звичайна дружина, яких безліч. Але ж колись він її кохав. Значить, було за що.
Так тривало доти, доки Олеся не вирішила діяти. Вона з’явилася вдома у Михайла. Знала, що його не буде, але вдома буде Галина. Саме цього вона й прагнула.
Галина мала вихідний і була у гарному настрої. Вона залишилася вдома сама й нарешті вирішила приділити увагу собі. Вже почала готувати косметичну маску для обличчя, як раптом у двері подзвонили.
Вона, не дивлячись у вічко, відкрила. Була впевнена, що це сусідка тітка Шура прийшла потеревенити.
На порозі стояла незнайома дівчина – доглянута, з приємними рисами обличчя.
— Добрий день, — чемно привіталася незнайомка. — Ви Галина? Дружина Михайла?
— Так. А ви хто? — здивувалася жінка.
— У мене особиста розмова. Можна зайти?
— Ні. Я незнайомців у дім не пускаю. А раптом ви аферистка якась?
— Дарма. Я не шахрайка, а коханка вашого чоловіка. І мені є що сказати.
Галина різко зачинила двері. Це якийсь розіграш? Що вона таке говорить?
Вона кілька хвилин стояла, роздумуючи, а потім знову відкрила. Дівчина все ще була там.
— Заходь, якщо вже прийшла. Кажи, що хотіла? — сухо відповіла вона.
Олеся швидко увійшла, скинула босоніжки й попрямувала на кухню.
— У вас тут дуже затишно, — озирнулася вона довкола. — Знаєте, Михайло надто нерішучий. Ми з ним разом уже два роки, і він постійно обіцяє, що розповість вам правду та розлучиться. Але цього досі не сталося. Тому я вирішила виправити ситуацію. Що скажете?
Галина уважно подивилася на неї.
Два роки? І він досі не покинув дружину?
Перед нею була гарна, струнка жінка, зовсім не така, як вона. То чому ж він досі тут? Напевно, через сина — не хоче руйнувати його світ.
Або ж просто шкода Галину. Або не має куди йти…
У голові закрутилися різні думки, але треба було щось сказати.
— Знаєш, Олеся, я не завжди була такою, — тихо промовила вона. — Коли виходила заміж, важила всього 47 кілограмів. У мене було розкішне густе волосся, й усі говорили, що я красуня. Але потім трапився гормональний збій… І ось результат.
Я розумію, що чоловікові важко це прийняти. Довкола ж стільки молодих і красивих дівчат. Він і вибрав одну з них – тебе.
Це боляче, неприємно, але любов не вічна. Якщо чесно, я, мабуть, теж уже не кохаю Михайла. Ми живемо разом лише за звичкою. Щастя тут давно немає.
Кожен день усе те саме: догляд за домом, приготування їжі, прання… А поговорити навіть немає про що. У наших стосунках давно згасло тепло.
Знаєш що, давай на «ти». І я навіть скажу тобі «дякую». Тепер мені буде легше його виставити. Ти ж маєш, де жити, так?
Синові я нічого пояснювати не буду. Він не повинен знати, що батько його зрадив. Просто скажу, що ми не зійшлися характерами. Навіщо дитині травма?
Раптом Олеся розплакалася. Галина трохи розгубилася, взяла зі столу серветку та подала дівчині.
— Чому ти плачеш? Це ж наче я мала б ридати. Але чомусь не хочеться. Немає відчуття, що сталося щось жахливе…
Олеся глибоко зітхнула й тихо промовила:
— Розумієш, Галино… Коли я була ще дитиною, мій батько залишив нас із мамою. Він просто знайшов іншу жінку й пішов, навіть не озирнувшись. Забрав свої речі, виніс телевізор, навіть килим зі стіни зняв – сказав, що це його власність.
Мама тоді благала його залишитися, плакала, опустилася перед ним на коліна… А він просто презирливо зиркнув і зник із нашого життя.
Я довго не могла цього зрозуміти. Я ж любила його… Як він міг так вчинити?
І ось тепер виходить, що я сама стала такою ж… Влізла в чужу сім’ю, хотіла розбити її. І тільки зараз до мене дійшло, що я могла завдати тобі такого ж болю, який пережила моя мати.
Я ж думала, що ти — якась сварлива, холодна жінка, що тільки й робиш, що псуєш Михайлу життя… А ти зовсім не така.
Галина знизала плечима й відповіла:
— Ну, знаєш… Повненькою я дійсно стала, і, буває, характер у мене не цукор. Ми з Михайлом давно дратуємо один одного. І сама не розумію, навіщо ми досі живемо разом.
А наш син усе бачить. Він не маленький. Хіба в цьому є сенс? Мучити себе, мучити один одного?
Може, з тобою йому справді буде краще…
У цей момент у замку задзижчав ключ. Двері відчинилися, і на порозі з’явився Михайло.
Він одразу насторожився — дружина з кимось розмовляла.
Голос, який він упізнав би навіть крізь шум натовпу.
Ні, цього просто не може бути… Це ж Олеся!
Навіщо вона тут?
Він миттєво покрився холодним потом і, не думаючи, випалив:
— Дівчата, тільки не сваріться!
Зайшов до вітальні — і остовпів.
На дивані сиділи Галина й Олеся… і переглядали старий сімейний фотоальбом.
— О, ось і наш ловелас! — не піднімаючи очей, спокійно промовила Галина.
— Ми тут твої весільні фото дивимося. І ще ті, де Сашко ще зовсім малюк, — додала Олеся, перегортаючи сторінки альбому.
Михайло розгублено кліпав очима.
Де скандал? Де гучні крики, де розбитий посуд, де плач, звинувачення? Де той жах, який він уявляв собі всі ці роки?
Як таке взагалі можливо? Дружина та коханка… разом?
Олеся раптом зітхнула й докірливо подивилася на нього:
— Ну і ну… У тебе така чудова дружина, а ти її зрадив! Безсовісний ти, Михайле!
У нього мало очі на лоба не вилізли.
— Чекай… Ти ж сама наполягала, щоб я скоріше розлучився! А тепер я «безсовісний»? Що з тобою, Олеся?
Дівчина сумно всміхнулася:
— А те, що я більше не хочу бути з тобою.
Якби ми одружилися, а потім я раптом набрала вагу, що б ти зробив?
Знайшов би іншу, худішу?
Ви, чоловіки, завжди однакові! Любите тільки гарну картинку. Але варто жінці змінитися, як вона вам одразу стає непотрібною.
А мені потрібен той, хто буде кохати мене за будь-яких обставин.
Михайло розгублено потер потилицю:
— Ну, знаєш… З гарною жінкою жити якось приємніше, погодься. Але сваритися ви всі починаєте однаково! От ти вже показуєш свій характер!
Прийшла сюди, розповіла дружині всю правду — і ще зробила винним мене!
Галина раптом усміхнулася й махнула рукою:
— Досить уже, голубки.
Для мене все вирішено. Я знаю правду й не збираюся більше обманювати себе.
Михайле, збирай речі та йди.
Розлучимося спокійно. А що далі — вирішуй сам.
Михайло вражено дивився на дружину.
Де всі ті сцени з серіалів, які він так любив?
Де розпач, ридання, благання про прощення?
Вона що, взагалі не засмутилася?
Йому навіть стало… прикро.
— Галя, мені ж іти нікуди… Якось усе сталося занадто швидко… Я ж і не збирався поки йти, якби не вона…
Він зиркнув на Олесю.
Та тільки зітхнула й подивилася на нього з явним презирством.
Галина лише знизала плечима:
— Ну гаразд, що я, безсердечна якась…
Переночуєш, але не затягуй. Шукай собі житло.
Олеся піднялася й узяла сумочку.
— Що ж, мені пора… — сказала вона. — Рада була познайомитися, Галино. Чесно. Тепер у мене зовсім інший погляд на цю ситуацію.
Чекаю твого дзвінка, як домовилися.
Галина провела Олесю до дверей, а потім повернулася до кімнати.
Михайло сидів у кріслі, похмуро втупившись у підлогу.
Він ще ніколи не почувався таким спустошеним.
Галина подивилася на нього й навіть відчула жалість.
— Галь… Що це було? Як таке взагалі можливо?
— А це ти у себе спитай, Мішо…
Михайло звільнився з роботи, зібрав речі та поїхав у рідне селище, до батьків.
Там швидко зійшовся з вдовою, у якої було двоє дітей.
Жив у неї, бо в батьківському будинку мешкав його брат із сім’єю.
Часто згадував колишню дружину, сумував за сином, але дороги назад уже не було.
На Олесю він тримав страшенну образу.
Вважав, що саме вона зруйнувала йому життя.
А тим часом Галина знайшла спільну мову з Олесею та її мамою, яка, як з’ясувалося, була дієтологом.
Саме вона допомогла Галині налагодити харчування та позбутися зайвої ваги.
Жінка почала ходити на танці, стала впевненішою, відчула справжню свободу.
Заміж виходити вдруге вона не поспішала — їй і так жилося добре.
Олеся ж зустріла чоловіка, який дійсно її кохав.
Вийшла за нього заміж і більше не згадувала історію з Михайлом.
Вона зрозуміла, що зробила велику помилку, зв’язавшись з одруженим.
А батька свого зрештою пробачила.
Навіть подружилася з його донькою від другого шлюбу.
Як би склалося її життя, якби вона тоді не прийшла до Галини, ніхто не знає.
Але все сталося саме так, як і повинно було.