Скажу одразу, що до цього випадку я не вірила в жодні містичні або езотеричні речі. Усі ці історії про ворожок, провісників чи карму здавалися мені вигадками нервових дівчат і малоосвічених бабусь. Але після тієї зустрічі моя впевненість у скептицизмі похитнулася.
Сталося так, що мене в черговий раз відправили у відрядження. Неважливо, куди саме, суть у тому, що їхати потрібно було потягом усю ніч. Разом зі мною відправили ще одного нашого співробітника, причому все це було організовано в терміновому порядку, ми навіть підготуватися не встигли.
Я прийшла на станцію, а квитків немає. Лише в загальний вагон, де були тільки сидячі місця. Зараз таких потягів, мабуть, уже немає. А справа була в 90-ті роки минулого століття.
Загальний вагон — випробування не для слабких нервів, але нам із Ігорем, так звали мого колегу, пощастило. У купе з нами були двоє попутників — літня повна жінка, яка їхала до онука, і трохи підвипивший і дуже балакучий дядько років сорока. З тих, хто вважає себе фахівцем у всіх питаннях.
У вагоні було задушливо, перегар від чоловіка не додавав свіжості повітрю, а тут ще й жінка, щойно потяг рушив, дістала свої дорожні припаси: котлети з часником, салати з зеленою цибулею. Мій колега зблід, каже: — Поліно, я вийду в тамбур ненадовго… Повернувся він через пів години і розповідає:
— Стою в тамбурі, вітерець у шпарину продуває, колеса стукають. Тут відчиняються двері переходу до іншого вагона, і заходить циганка. Зупинилася, дістала сигарету. Я її прошу: «Не куріть, будь ласка. У мене астма, не переношу диму». Вона окинула мене поглядом, усміхнулася, але сигарету сховала.
— Ти ввічливий, навіть циганку поважаєш. Давай погадаю. Не бійся, грошей твоїх не треба. Я посміхнувся.
— У тебе хороша сім’я, улюблена дружина і двоє синів. Здоров’я тобі вистачить дожити до глибокої старості, поняньчити онуків. Але треба берегтися. Уникай доріг, може статися біда. І тоді твоє життя обірветься раніше терміну. Першою постраждає голова, потім кров заллє все всередині тебе… Якщо цього не трапиться, то житимеш довго.
— І ти в це віриш? — здивувалася я.
— Ні, звичайно, — поморщився Ігор. — Це все казочки для дуже наївних. Ворожки й чаклуни? Ні, дякую…
— Жульйо і злодії, — втрутився у нашу розмову підвипивший чоловік. — Не встигнеш і оком змигнути, як обдурять і витягнуть гроші.
— А от моїй сусідці циганка всю правду сказала, — жінка з котлетами доїла свої припаси й теж приєдналася до розмови, — У неї дочка на бухгалтера вивчилася, роботу хорошу знайшла. Зарплату регулярно платили. Якось йшла додому, а назустріч циганка з дитиною. Пристала: «Дай копієчку дитині на булочку, а я тобі всю правду скажу, що було і що буде». А дівчина взяла та й послала жебрачку за відомим маршрутом. Та відійшла подалі і крикнула: «Ти за ту копійку, яку моїй дитині пошкодувала, півжиття в тюрмі проведеш».
— Угадала? — хмикнув чоловік.
Жінка незадоволено засопіла, потім важливо сказала:
— Угадала. Добре підставили дівчину, на неї розтрату повісили. Три роки відсиділа. Але не це страшно, а те, що з головою у неї погано стало. Вдома сидить, нікуди не виходить. Захисні заклинання бурмоче. Циганок ображати не можна, це добром не закінчиться.
І ось на наступній станції провідниця завела в купе молоду циганку, коротко сказавши нам, що на наступній станції та зійде. Я тихо запитала у Ігоря: «Це вона?», але він похитав головою: «Ні». Я внутрішньо здригнулася, табір тут цілий, чи що?
Циганка нікого не чіпала, сіла на полицю і прикрила очі, збираючись подрімати. Але таке сусідство дуже не сподобалося підпилому чоловікові, який почав нападати на жінку.
Чіплявся, мовляв, звідки у циган стільки золота, якщо вони не працюють, а тільки жебракують. Називав їх злодіями, шахраями і кричав всякі гидоти. Моєму колезі, та й усім нам цей шабаш набрид, ми почали чоловіка заспокоювати, але не тут-то було. Зрештою, чоловік попросив погадати йому, тоді він відстане. Жінка, яка досі мовчала, відповіла: «А тобі гадати немає сенсу, ти вже помер».
Він витріщив очі, та так і завмер. І жодного слова більше не сказав. А циганка усміхнулася літній жінці й сказала, що онук її вже зачекався. І все у нього буде добре, хай не хвилюється. Після чого встала і пішла на вихід, потяг уже підходив до станції. У дверях циганка раптом обернулася до мене і сказала: «Не вір тому, хто багато обіцяє». І вийшла. Чоловік через деякий час теж вийшов і довго не повертався. Потім прийшли провідниця і міліціонер і забрали його речі. На запитання, що з ним, провідниця відповіла, що наш сусід по купе помер — сталося щось із серцем. Ми так і заціпеніли. Через деякий час я розлучилася з тим, кого вважала чоловіком своєї мрії. Він виявився одруженим брехуном…
Ігор потрапив в аварію, на щастя, залишився живий, але одужував дуже довго. Про долю жінки і її онука мені нічого не відомо…
— Тобі шкода шматочка моря для дитини? – родичі приїхали цілою делегацією «за здоров’ям» одного онука