Чотири довгих роки Ольга й Віктор працювали над будівництвом двоповерхового заміського будинку.
На ремонт ішов увесь вільний час, і ось, нарешті, через роки переїзд родини відбувся.
Разом із трьома дітьми Ольга та Віктор оселилися в новому будинку й передчували щасливе сімейне життя.
І все було б добре, якби не активізувалася свекруха, яка раніше вважала будівництво будинку великою дурістю й зайвою тратою грошей.
Щойно родина переїхала, родичі викликалися приїхати в гості та подивитися будинок.
У ньому за два місяці встигли побувати всі, окрім матері Віктора — Лариси Петрівни.
Родичі та знайомі не могли намилуватися будинком, і, звісно, ця новина дійшла й до жінки.
— У Віті з Олею не будинок, а казка! — похвалила подружжя рідна сестра Лариси Петрівни. — Ти бачила?
— Ще ні, не до того було, — удавано байдужим тоном відповіла жінка.
Того ж вечора, не витримавши, вона написала синові та попросила надіслати їй фотографії.
— Галя нахвалює ваш будинок, хочу подивитися, на що ви спустили стільки грошей, — з пихатою усмішкою промовила Лариса Петрівна.
Віктор без жодних задніх думок надіслав матері кілька знімків. Отримавши фотографії, свекруха негайно виявила своє невдоволення:
— Цікаво, чому мене ніхто не запрошує в гості? Уся рідня вже у вас побувала, а я — ні…
— Може, тому що ти вважала, що ми займаємося не будівництвом, а дурницями? — нагадав Ларисі Петрівні син.
— Ой, ну що ти зараз згадав! Хто минуле згадає — тому око геть, — нервово усміхаючись, сказала мати.
— А хто забуде — тому два, — суворо договорив Віктор.
Щоб не акцентувати на цьому увагу, Лариса Петрівна знову перевела розмову на тему будинку.
— Скинь-но мені повідомленням адресу, хочу приїхати, — наказовим тоном зажадала жінка.
Чоловік виконав її прохання, і вже наступного дня Лариса Петрівна приїхала в гості.
Ольга, якій чоловік нічого не сказав про те, що мати телефонувала й напросилася в гості, була сильно шокована її візитом.
— Вітя, чому я не знала? — запитально подивилася на Віктора жінка.
— Та я не думав, що вона так швидко збереться, — розвів руками чоловік, який і сам був здивований тим, що мати не затягнула з приїздом.
Лариса Петрівна приїхала з гостинцями для онуків. По дорозі прихопила в магазині три плитки шоколаду, на що Ольга не могла не звернути уваги.
Але й поведінка матері чоловіка її не здивувала, оскільки та ніколи особливо не прагнула спілкуватися з дітьми.
Свекруха прискіпливо оглянула будинок зовні й всередині. З її обличчя було зрозуміло, що вона не дуже задоволена побаченим.
Віктор не зміг одразу зробити висновок, що саме матері не сподобалося.
Це він зрозумів трохи пізніше, коли гостю запросили до столу, й вона випила два бокали шампанського.
— Чому я маю жити у квартирі, як жебрачка, а ця мадам — у великому будинку, як королева? — приголомшила Віктора питанням Лариса Петрівна.
— А що не так із квартирою? Пам’ятається, твою стару однокімнатку ми продали, додали й купили двокімнатку. До того ж я щомісяця переказую тобі сім з половиною тисяч гривень. З якого боку ти жебрачка? — обурився чоловік несправедливими словами матері.
— Думаєш, я не вдячна тобі за це? Вдячна! Але я теж хочу жити в будинку! — продовжувала обурюватися Лариса Петрівна.
— Мамо, ми всією родиною хотіли побудувати будинок своєї мрії, ми його побудували. До чого тут узагалі ти?
— Що значить «до чого тут я»? А хіба це не я тебе народила і виховала? Хіба я не заслуговую на таку розкіш? Чому ти мене не запрошуєш сюди? — вперто не здавалася жінка.
Ольга, при якій свекруха не посоромилася завести цю розмову, тривожно зауважила:
— Вітя, твої пояснення марні. Ця жінка просто заздрить нашому щастю та будинку. Для неї важливе лише почуття власної переваги…
Віктор глянув на дружину, розуміючи обґрунтованість її позиції, але все одно відчув провину перед матір’ю:
— Мені важко чути такі слова, мамо, чесно. Але цей будинок ми побудували для себе. У тебе є хороша двокімнатна квартира, де ти добре живеш…
— Добре живу? То нехай твоя жінка там живе, на здоров’я, а я тут буду царювати! — огризнулася Лариса Петрівна.
Поведінка свекрухи не вкладалася ні в які рамки. Її слова викликали в Ольги роздратування та неприязнь:
— Бачиш, дорогий, як Лариса Петрівна висловлює вдячність за нашу допомогу? Постійно вимагає, ображається, критикує, принижує мою роль у нашій родині…
Замість відповіді свекруха голосно фиркнула і, закочуючи очі, потягнулася до пляшки шампанського.
Щоб серйозно поговорити з матір’ю, Віктор запросив її на терасу.
— Мамо, скажу чесно: мені важко витримувати твій постійний тиск і невдоволення. Ти не дуже добра бабуся, і твій характер робить спілкування з тобою нестерпним. Особливо страждає Оля, а наші діти намагаються уникати спілкування з тобою, тому не може бути й мови про те, щоб жити разом або віддати тобі будинок.
— Ах, я погана бабуся? Може, просто ти не можеш поставити на місце свою бабу? — огризнулася вона.
— Послухай мене уважно, мамо. Мій будинок — це символ нашого сімейного щастя, і я не дозволю тобі його зруйнувати!
— Чому це я повинна все зруйнувати? Це думка твоєї жіночки, так? Я вже зрозуміла, що мої почуття тут нікого не цікавлять! Всі навколо невинні, тільки я винна! — Лариса Петрівна з відвертою неприязню подивилася на сина і закусила губу. — Я тебе почула, не хвилюйся! — додала вона й, голосно схлипуючи, викликала собі таксі.
Через пів години розлючена й ображена жінка залишила двоповерховий будинок, ні з ким не попрощавшись.
Відтоді стосунки із сином у Лариси Петрівни стали напруженими. Вона не збиралася пробачати йому того, що чоловік поставив інтереси своєї родини вище за її.
Минув місяць, коли жінка несподівано подзвонила Віктору й влаштувала грандіозний скандал.
Виявилося, що вона надумала продати свою двокімнатну квартиру й на виручені кошти купити будинок.
Жінка навіть знайшла покупців, але коли справа дійшла до продажу, з’ясувалося, що власником квартири є Віктор.
— Обдурив мене, стару квартиру продав, а цю на себе оформив! — злилася Лариса Петрівна. — Залишив мене взагалі без нічого!
— Мабуть, тому, що я чимало додав грошей, щоб купити цю двокімнатну? Як думаєш, я мав на це право чи ні? — поставив зустрічне питання Віктор.
— Все собі загарбали! Все! — роздратовано випалила мати й кинула слухавку.
Більше вона не давала про себе знати, а всі спроби сина вийти на зв’язок старанно ігнорувала.
Родичі чоловіка залишили невістку наодинці з дитиною, а через п’ять років відкрили рота, випадково побачивши родичку