Людмилу, впевнену жінку трохи за сорок, заскочили зненацька: вона випадково дізналася, що чоловік Геннадій запросив на 8 Березня його батьків, сестру Тетяну, її чоловіка та дітей. І все це — без погодження з нею. Людмила була приголомшена й розлючена. Особливо її обурювало, як хитро Геннадій розпорядився її часом та їхнім спільним житлом.
«Ні, любчику, так не буде, — подумала вона. — Я теж можу бути хитрішою. Не вийде у тебе влаштувати веселе свято для мами та сестри за мій рахунок!»
Здавалося, чоловік просто не хотів витрачатися на подарунки — от і придумав «зручний» варіант.
«Ну й голова в тебе, Геннадію! Та я ще прудкіша», — міркувала Людмила.
Вона загалом була стриманою зі свекрухою, адже не бачила сенсу в конфліктах. Проте чудово знала, що матір чоловіка вважає її надто гордовитою. З золовкою Тетяною теж не складалося: та люто заздрила Людмилі — її успіхам, її зовнішності й умінню завжди мати бездоганний вигляд.
— Таню, не заздри, — відповідала Людмила на колючі докори сестри чоловіка. — Просто подбай про себе: менше солодкого, трохи спорту, і отримаєш бажане.
І тепер замість того, щоб провести 8 Березня у власне задоволення, Людмила, за планом Геннадія, мала б день просидіти біля плити та прислужувати його родині, усміхаючись, аж доки не заболять щоки.
«Та ні, буде інакше», — вирішила вона.
Повернувшись із роботи напередодні ввечері, Люда почула, що Геннадій уже вдома й розмовляє телефоном, вочевидь, з матір’ю. Свекруха обожнювала телефонувати синові на нічні «сеанси» скарг на життя.
— Не переймайся так, мамо. Усе владнається. Прийде сантехнік, полагодить ту трубу. Розумію, що без води незручно, — говорив Геннадій, трохи підсміюючись.
Здавалося, материні проблеми його особливо не зачіпали, можливо, він просто підбадьорював її жартами.
— То переїдьте з батьком на кілька днів до Тані, — запропонував він.
Людмила, знявши взуття, прямувала до кухні, розкладаючи продукти в холодильник, а Геннадій і далі голосно говорив:
— Так, мамо, я пам’ятаю, що завтра свято. А Таня без настрою? А тобі яка різниця, вона завжди без настрою… Її чоловік нервує, діти дратують, ну така вона з дитинства. Слухай, якщо вона не хоче накривати стіл… Гаразд, тоді всі приїжджайте до нас!
Людмила мало не підстрибнула від здивування.
«От як він грає! — тихенько прошепотіла вона. — Зухвалість зашкалює».
— Мамо? Ага, Люда ще не в курсі. Але ж вона не проти, упевнений, — запевняв матір Геннадій. — Та я при необхідності умовлю її.
Коли він поклав слухавку, Людмила зайшла до кімнати із дуже здивованим виглядом.
— Так-так, новини без мене, а плани за мене… Як ти це уявляєш, коханий? — запитала вона.
— О, Людо, ти вже вдома? Чула все? Відмінно. Значить, знаєш, що в батьків аварія з водою, сантехнік невідомо коли прийде. Маму засмутило, а Таня й так хронічно без настрою. Тому я вирішив, що всі з’їдуться до нас на 8 Березня. Посидимо, поговоримо, чай із тістечками поп’ємо, — спокійно пояснював Геннадій.
— Серйозно? Справді чай із тістечками й все? А ти бодай торт купиш? — саркастично уточнила Людмила, уявляючи, як свекруха й золовка обожнюють чужий стіл.
— Та ні, не буквально. Звісно ж, дещо приготувати доведеться. Але ж це не проблема для нас, еге ж? Тобі ж завжди вдаються шикарні столи, мамі так подобається, як ти готуєш, — невимушено відповів він.
— Я й не сумніваюся у своєму вмінні, — говорила Людмила рівним тоном. — Щоправда, не планувала нічого влаштовувати саме сьогодні, Геннадію.
Вона не хотіла скандалу, розуміючи, що з’ясування стосунків нічого не дасть. Але план у її голові вже сформувався: вона збиралася провчити чоловіка за те, що він так нахабно розпорядився її часом, і заодно показати свекрусі та золовці, як треба шанувати чужий дім.
Того вечора Людмила більше не зачіпала тему. Геннадій теж волів не розводити суперечки.
Настав 8 Березня. Для Людмили ранок почався, як завжди: підйом на світанку, зарядка, контрастний душ. Потім вона випила кави, з’їла омлет та тости. Чоловік іще спав.
Під час сніданку Людмила ловила себе на думці, що жодного разу Геннадій не спробував зробити їй приємність: ні букетика, ні листівки, навіть «з добрим ранком, люба!» — і то не пролунало. Та що вже казати про квіти чи сніданок у ліжко.
Ближче до десятої Геннадій з’явився зі спальні, позіхнув, потягнувся й без будь-яких вітальних слів запитав, які продукти треба купити до столу.
— До котрої вони приїдуть? — уточнила Людмила.
— Планують бути близько другої.
— Зрозуміло, не хвилюйся. Я все встигну, — усміхнулася Людмила. — І купувати нічого не треба. Маю все заздалегідь.
Насправді вона мусила весь час тримати себе в руках, аби не проявити обурення. Ні свекор, ні Дмитро (чоловік золовки), ані сам Геннадій навіть не написали їй повідомлення з вітанням. Єдиним, хто про неї згадав, був син Женя: він зателефонував і замовив для матері букет із доставкою.
Свекруха також не обмовилася жодним словом. Ніби Людмили просто не існувало.
«Подумаєш, — утішала себе Людмила, — Зате влаштують свято за мій рахунок… Тільки ось усе буде інакше.»
Близько полудня Геннадій раптом занервував:
— Людо, ти ж встигнеш?! Скоро вони приїдуть, а у тебе, схоже, нічого не готово? Вони ж голодні, підготуються до твоїх смачних шедеврів…
— Ген, замість хвилюватися, зроби краще діло — заїдь у магазин по торт, а заразом підхопи батьків і Тетяну з сім’єю. У Дмитровій машині всім не вміститися, — порадила Людмила. — Ти ж сам обіцяв чай із тістечками. Торта, між іншим, у нас немає.
— Добре, — зітхнув Геннадій. — А який торт купити?
— Вибирай на свій розсуд. Прояви фантазію.
— Гаразд, поїду. Тільки, будь ласка, почни хоч щось робити, — попросив він, крадькома зазираючи на кухню. — Мене бентежить, що ти така спокійна.
— Усе добре, повір, — загадково посміхнулася вона.
Щойно чоловік виїхав, Людмила схопила телефон і зателефонувала подрузі Аллі. Вони вже давно запланували покататися на лижній базі за містом, поки ще тримається сніг.
— Аллочко, я готова! Лижі напоготові. Нумо негайно виїжджати, — весело озвалась вона.
За якихось двадцять хвилин Людмила, у лижному комбінезоні й з термосом у руках, вибігла з під’їзду.
У цей момент у квартирі:
«Людо, ми вже тут, виходь зустрічати гостей!» — гукнув Геннадій, відчинивши двері.
Та у відповідь тиша.
— Може, вона вийшла кудись у магазин? — припустив він, повертаючись до решти, які заходили до оселі зі сміхом та балачками. Усі сподівалися на щедре застілля.
— Ой, ми такі голодні! — раділа Тетяна. — Ну що, діти, готові до смаколиків від тітки Люди?
— Так! — жваво відгукнулися діти.
— Дивно, — мовила свекруха, зазираючи на кухню. — А де ж смажиться-париться? Чому кухнею не пахне?! Гено, я нічого не розумію…
— Зараз з’ясую, — насупився Геннадій, поспішаючи слідом.
Але на плиті — жодного горщика, у духовці — порожньо. Кухня чиста, як перед ремонтом.
— Мабуть, Люда замовила доставку… — почав Геннадій, набираючи номер дружини. — Алло, Людо? Ти де? На лижній базі? Для чого? Катаєшся?! — Він розгублено поглянув на всіх. — Каже, що вирішила провести свято на лижах. А стіл? Не чути… Людо!.. — зв’язок урвався.
— Оце так поворот! — обурено вигукнула свекруха. — Запросила нас, а сама втекла?!
— Як так можна! — підтримала її Тетяна. — Ми ж сподівалися на частування, діти голодні, батьки теж… Ну й святкування!
— Виходить, у нас лише торт і чай? — сумно перепитав Дмитро.
— Я теж не проти м’яса чи чогось більш серйозного, — буркнув свекор. — І випивки теж нема.
— М-да… Ну… — зніяковіло знизав плечима Геннадій. — Можемо замовити піцу чи роли?
— Роли? — пирхнув Дмитро. — А я думав, буде шашлик.
— Ну хоч щось! Бо діти й справді нічого не їли — думали, що тут буде багато їжі! — голосила Тетяна.
— Мабуть, доведеться нам самим бігти у магазин і готувати, — резюмувала свекруха. — Це ж треба таку підлість влаштувати в Міжнародний жіночий день! Прийшли, називається, у гості…
А тим часом Людмила вже кружляла на лижах серед засніжених лісових трас, вдихала морозне повітря й усміхалася сама собі, уявляючи, як ті тепер заметушаться, щоб урятувати самовільно організоване свято.
Вона й не планувала вертатися раніше, ніж чоловік перерахує всі витрати та впорядкує їхню квартиру після несподіваних гостей. Якщо Геннадій подзвонить, попросить допомоги, вона спокійно відповість: «Вибач, коханий, але ти ж вирішив за мене. Тепер беріться самі!»
Вuкopuстaŭтe цe y вaзoні – і квітu знoвy зaцвітyть. Сeкpeт для noкpaщeння poстy кіʍнaтнuх poслuн