— Тимоше, я хотіла сьогодні поїхати до подруг. Оленка прилетіла з Німеччини, ми планували посидіти трохи в кафе, поспілкуватися. Ти ж не проти? — запитала Олеся, з острахом поглядаючи на чоловіка, який поправляв комір своєї білосніжної сорочки.
Тимофій завмер, скоса подивився на дружину і скривив губи. Його реакція говорила куди більше тисячі слів: він незадоволений, що Олеся взагалі насмілилася задавати йому подібне питання. Зціпивши зуби й мотнувши головою, ніби таким чином намагався скинути із себе негативні емоції, чоловік відповів, квапливо промовляючи кожне слово:
— Якщо знаєш відповідь, то навіщо питати взагалі, не поясниш? Мені не подобаються твої вилазки до подружок, я сотню разів це казав. Вийшла заміж, маєш сидіти вдома. На роботу ще ходиш, я на це очі заплющив, але зустрічей із подругами не потерплю. Хотілося б, щоб ти усвідомила це і не задавала більше дурних запитань, тому що нової відповіді від мене не отримаєш.
Звісно, чоловік заплющив очі на роботу, адже отримувала Олеся досить добре, більше за нього. І премії їм давали високі. Загалом, якби не її робота, то не зміг би чоловік носити дорогі костюми та наручні годинники відомого бренду. Він просто не заборонив би дружині ходити на роботу, але всіляко намагався обмежити її спілкування з подругами, навіть із сім’єю. Часом він обурювався, що Олеся до мами своєї поїхала, хоча чого вже там так нервувати, зрозуміло зовсім не було. І ніби не ревнував, але хотів, щоб дружина постійно сиділа вдома. Образливо було. Сам Тимофій міг зустрітися з друзями після роботи та навіть не попереджав Олесю. Вона боялася подумати навіть, що було б, якби вчинила точнісінько так само. Щоразу Тимофій дзвонив дружині й перевіряв — вдома вона чи на роботі. Із заміжжям на шиї Олесі затягнувся міцний зашморг, тоді як життя її чоловіка анітрохи не змінилося.
Провівши Тимофія, Олеся почала збиратися в офіс. Вона сумувала, адже так скучила за найкращою подругою, та й взагалі за спільними посиденьками. Дівчата подзвонили уточнити, чи приїде Олеся, і їй довелося сказати, що надто багато роботи, і вона ну ніяк не зможе вирватися. Соромно було зізнаватися, що знову чоловік не пустив, та й взагалі — не пустить більше ніколи, а обманювати вона його не могла.
— Знаємо ми, яка у тебе робота. Тобі самій не набридло, що він ні в що не ставить твої бажання? Це треба якось припиняти. Чого він із себе вдає великого господаря? Ти маєш право сама вирішувати, чого хочеш. Боїться, що зустрінеш чоловіка кращого і втечеш від нього? Краще б робив усе, щоб втікати не захотілося.
Олеся не стала слухати обурення подруг далі, тому що не хотіла сваритися з чоловіком. Накрутять же, а потім вона не стримається і викаже йому. Ні до чого зайві розмови, якщо нічого вже не змінити. Вона сама зробила такий вибір, знала, що Тимофій власник до мозку кісток і готова була миритися з цим. Щоправда, тоді не думала, що під заборону потраплять не лише друзі чоловічої статі, а й подруги.
Проте далі — більше. За кілька місяців Тимофій почав висловлювати дружині, що вона надто яскраво фарбується на роботу, одягається виклично, та й взагалі не слід їй купувати обновки, адже шафа ломиться від великої кількості її речей.
— Можемо ж жити економніше. Нам би квартиру кращу купити.
Олеся відкрила було рот, щоб сказати чоловікові, що він уже давно міг знайти роботу з нормальною оплатою сам, але одразу закрила. Вона ковтала всі образи, аби тільки не перейти на скандал. Проте розуміла, що все це накопичувалося всередині. Може, варто було поговорити й усе пояснити одне одному? Чим більше невдоволення залишається невирішеним, тим вищі шанси, що одного дня трапиться вибух емоцій.
Почувши, як колеги перешіптувалися на роботі, що Олеся зовсім уже на кімнатну собачку перетворилася, яка кроку не може ступити без дозволу господаря, жінка зрозуміла, що це так. Вона справді боялася засмутити чоловіка, навіть коли розуміла, що його заборони надто дурні й необґрунтовані. Навіть не посперечаєшся з тим, що казали за її спиною.
— Олесю, пам’ятаєш, ти казала, що хотіла будиночок на морі купити? — запитала жінка з відділу кадрів за чаюванням.
— Так. Хотіла б, щоб їздити відпочивати туди, коли захочеться. І батьків відправити поправляти здоров’я. Ось тільки ціни там добряче кусаються. Не знаю, коли здійсню цю мрію.
— Якби менше витрачала на свого чоловіка, вже давно могла накопичити, — похитала головою жінка. — Але це нічого. Ти ж знаєш, що хороших співробітників наш шеф намагається підтримувати й дає розстрочку, якщо треба, а варіант хороший справді з’явився. Чудовий будинок і продається за копійки. У зятя моєї сусідки померла мати. Вона навіть не встигла заїхати в будинок, там трохи дах не добудували, але це дрібниці. Чоловік зараз надто зайнятий, йому не до будинку, і він його хоче в хороші руки продати. Ціна смішна. Я б сама взяла, але за квартирантами стежити часу немає, а сама я море терпіти не можу. Тож пропоную тобі. Ти подумай. Якщо що фотографії та відео є, а ще там робітник досі живе, який дахом саме займався. По відеозв’язку може показати все і розповісти.
Олеся загорілася ідеєю купити будинок, коли побачила його. Хоч крихітний і простий, але зате яка місцевість навколо! І ціна справді була надто привабливою, щоб відмовлятися. Того ж вечора вона пішла до начальника і попросила його надати їй розстрочку. Чоловік не став відмовлятися, оскільки за Олесю трималися і поважали її. Вона робила все вчасно і часто допомагала іншим. Такого співробітника втратити — позбутися рук компанії. З чоловіком Олеся вирішила не радитися, адже він сам нещодавно казав, що дружині слід накопичувати гроші, а не витрачатися на речі. Точно буде проти таких витрат. Олеся подумала взагалі поки що нічого не говорити Тимофію, але шило в мішку не втаїш, а вони не чужі одне одному люди. Краще їй самій було м’яко пояснити своє рішення, аніж потім слухати закиди, коли правда все-таки спливе назовні. Вона ж не планувала приховувати будинок від чоловіка. Рано чи пізно він все одно дізнається про покупку. Та й запитання почне ставити, чому дружина приносить до дому менше грошей, адже розстрочку доведеться сплачувати, віддаючи двадцять п’ять відсотків від зарплати.
— Тим, тут така справа… я вирішила будинок на морі купити, — почала Олеся за вечерею.
Тимофій поперхнувся і закашлявся. Він подивився на дружину здивовано, немов уперше бачив її взагалі.
— Я просив на ганчірки менше витрачатися, а в тебе запити ще гірші з’явилися? Чого це раптом ухвалила таке рішення? І навіть порадитися не збиралася? Мою думку ти знаєш…
— Я казала тобі, як сильно хотіла купити будинок, щоб самі могли відпочивати, і батьки туди перебралися. Це завжди було моєю мрією, тому зараз я не можу відмовитися від вигідного варіанту. Такий ще один навряд чи трапиться.
— Варіант їй трапився! Не здумай навіть лізти в борги. Якщо твої батьки хочуть на морі, то нехай самі розщедрюються. Та хоч квартиру нехай продають. Тепер у нас із тобою своя сім’я, і ти маєш думати про нас, а не про своїх батьків. Забудь про колишні мрії та думай про наше з тобою благо.
Олесі стало надто образливо. Вона встала з-за столу, старанно приховуючи сльози, і втягнула в легені побільше повітря, аби тільки заспокоїтися.
— Я не радилася з тобою, а сказала про ухвалене рішення. Ти й без того багато в чому мене обмежуєш. Втомилася бути одомашненою собачкою, у якої не має бути своїх бажань.
Тимофій хотів зупинити дружину, але не став цього робити. Минуло кілька днів. Олеся отримала розстрочку і планувала зайнятися оформленням документів, проте всередині щось тьохнуло. Вони одружилися з Тимофієм два з половиною роки тому. Чоловік тоді саме купував квартиру, але оформив її на свою матір, ніби жартома сказавши, що це на випадок розлучення, щоб ділити не довелося. Можливо, він і не жартував тоді зовсім? Раз поводився так, немов не любив Олесю, а просто утримував поруч надто зручну жінку?
Домовившись із матір’ю про зустріч, Олеся поділилася своїми переживаннями й сказала, що хотіла б оформити будинок на батьків. Вона знала, що вони не залишать дочку ні з чим, а от майно, нажите у шлюбі, ділити зовсім не хотілося. Тому що останнім часом дедалі частіше з’являлися в голові думки про розлучення. Раніше Олеся і не подумала б, що захоче піти від чоловіка, але надто багато заборон з’явилося останнім часом, надто важко було терпіти це… Від кохання і палкої пристрасті залишилися лише обвуглені голівки. Час від часу на них з’являлася іскорка, але не розгоралася, а згасала. Якщо чоловік продовжить поводитися так, то Олеся не зможе терпіти. Вона втратила всіх друзів і почувалася надто самотньою, а мала насолоджуватися життям.
— Звісно, я не проти оформити все на мене, але якщо ти допускаєш думки про розлучення, то чи не варто відверто поговорити з чоловіком? Я не займаю його бік, але мовчання завжди погіршує ситуацію. Скажи все, що тобі не подобається, і зверни його увагу на проблеми у ваших стосунках. Якщо він не захоче дослухатися, то й не варто вам залишатися разом. Тільки час будеш даремно витрачати, а молодість вона ж не повернеться.
Олеся кивнула. У словах матері була частка істини. Не хотілося витратити всю молодість і нерви на людину, з якою одного разу розійдуться шляхи.
Повернувшись додому, жінка планувала відверто поговорити з чоловіком і дати йому зрозуміти, що їй не подобається. Вона більше не збиралася утримувати невдоволення в собі й виконувати все, що говорить чоловік. Проте Тимофій перебував у піднесеному настрої, обійняв дружину і сказав, що йому дуже пощастило з нею, змушуючи зніяковіти. І що коїлося в нього в голові?..
— Знаєш, я подумав, що не слід мені втручатися в кожне рішення, яке ти ухвалюєш. Ти дуже розумна жінка і не станеш творити якісь дурниці. Добре, що ти купила цей будинок. Такий варіант справді величезна удача. Мені не слід було рубати згарячу, я шкодую, що мало не посварився з тобою. Я так подумав… Будинок на морі я мамі подарую. Неважливо, що це ти його купила! Зрештою, саме чоловік — голова сім’ї. Мені й ухвалювати рішення.
Олеся зрозуміла, що зраділа вона зарано. Здалося на мить, що чоловік справді одумався, але він вдарив ще сильніше. Надто несподівано і неприємно. Дивлячись на чоловіка, Олеся підібгала губи, зітхнула і видавила усмішку.
— Звісно. А мене коли продати чи подарувати комусь вирішиш? Моєю зарплатою ти розпоряджаєшся, моїм домом теж плануєш… Мною теж керуєш, розсваривши з усіма друзями. Я довго це терпіла, але втомилася. Мені набридло твоє власницьке ставлення. Якщо хочеш подарувати своїй матері будинок на морі, тоді зароби та купи. Не треба покладатися на мене, я тобі не помічник.
— Та як ти смієш так говорити зі мною? Ще й голос підвищуєш? Правильно мама каже, що якщо на бабу руку не підіймати, вона розбеститься.
Олеся присвиснула. Ймовірно, якби вона продовжила жити з чоловіком і терпіти плювки у свій бік, то він розпустив би руки, анітрохи не шкодуючи про це. Зараз йому здалося, що вона голос підвищила, хоч і говорила абсолютно спокійно, а потім подумав би, що косо подивилася в його бік?
— Спробуй підняти, якщо сісти хочеш і на казенних харчах пожити, — крижаним тоном відкарбувала Олеся і пішла в кімнату, щоб зібрати речі.
Раз ця квартира належала чоловікові, то слід було залишити її якомога швидше і позбутися залежності.
Тимофій намагався зупинити дружину і кілька разів виривав у неї речі. Він навіть штовхнув її на ліжко, сподіваючись, що цим зуміє змусити одуматися, але… Рішення вже було ухвалено, а вчинки чоловіка лише запевнили, що воно єдино правильне. Олеся пішла з усвідомленням, що вже давно мала вчинити саме так.
Важко було, звичайно, залишати звичне життя. Розлучення далося вкрай непросто. Тимофій намагався підрахувати кожну копійку, яку між ними мали поділити. Ця дріб’язковість засмучувала надто сильно, адже Олеся довго і завзято заплющувала очі на дріб’язковий характер свого чоловіка. Проте час йшов, і біль притуплявся. За кілька місяців вдалося почати жити нормально, не озираючись зі страхом на минуле. Олеся зуміла відновити стосунки зі своїми друзями та знову почала радіти тому, що живе. Тимофій швидко знайшов собі нову дружину. Подейкували, що вона зовсім не така як Олеся — зажене під свій каблук і перетворить на покірного догідника, але це вже його справа. Кожен отримує те, що заслуговує.
Все лише починається. Розповідь