— Старайся тримати дім у порядку! Скільки можна тебе вчити? — з обуренням у голосі вже не вперше промовила Ольга Павлівна.
Свекруха часто приходила до Ані додому. Господиня посміхалася матері чоловіка, не хотіла з нею сваритися, але інколи жінка поводилася нахабно й повчала Аню так, ніби та недбала школярка, яка знов отримала двійку.
— Так-так, звісно, — з роздратуванням у голосі відповіла Аня на докір Ольги Павлівни.
Свекруха одразу вловила нотки невдоволення в її інтонації, її очі блиснули.
— Я врахую ваші побажання, — додала господиня дому. Ці слова заспокоїли свекруху, і вона з гордим виглядом, ніби перемогла дракона, вийшла на сходову клітку.
«Скільки це вже може тривати», — подумала Аня.
А ввечері, коли додому повернувся Денис, вона, намагаючись підібрати слова, щоб не образити чоловіка, попросила його поговорити зі своєю матір’ю.
— Вона мені ось так, — і жінка провела рукою по шиї, — скільки можна до мене чіплятися? Я сама розберуся, що й коли робити.
— Не ображайся на неї, — відповів Денис. Він і сам добре розумів, що його мати — не ангел. Він уже не раз говорив з нею про це, але вона, видно, просто ігнорувала його прохання.
— Колись я з нею посварюся, — заявила Аня, накладаючи вечерю.
— Обережніше, — попередив її Денис.
— Це дуже неприємно. Вона ж не інспектор з чистоти, і готувати я вмію. Одним словом… — і жінка строго подивилася на чоловіка.
— Зрозумів, — відповів він і, узявши хліб, відкусив.
Свекруха — це дзеркало родичів чоловіка, але в цьому дзеркалі є дефект — зовиця. Поліна, молодша сестра її чоловіка на три роки, з ким вона жила й коли — ніхто не знав. Вона жодного разу не була заміжня, але вже встигла народити двох дітей і, як знала Аня, від різних чоловіків. І цим Поліна користувалася: вона завжди брала з собою двох дівчаток, і неважливо, куди йшла — у магазині проходила без черги, в поліклініці — теж. Зовиця ніде не працювала, вважалася одинокою матір’ю, отримувала від держави непогані виплати, але їй цього було мало, і вона вирішила організувати хитрий бізнес: в інтернеті шукала оголошення, де безплатно віддавали речі. Потім Поліна їхала за ними, а частіше — їй привозили додому, бо вона казала, що у неї двоє дітей. Потім вона виставляла ці речі на продаж онлайн — уже за своєю ціною. Де б вона не з’являлася, завжди шукала щось на дурничку й починала випрошувати. Але Аня не недолюблювала Поліну не лише за це, а ще й за те, що її доньки поводилися нахабно: приходили в гості — лізли по шафах у пошуках солодощів, могли взяти книжки без дозволу й одразу почати їх розмальовувати. А якщо їм робили зауваження — на захист ставала Ольга Павлівна.
Тож коли наступного дня Поліна зателефонувала Ані й сказала, що хоче прийти в гості, невістка миттєво змінила свої вечірні плани.
— О ні, — з удаваним жалем сказала Аня, — ми сьогодні з Зоєю йдемо до моєї мами.
— Як шкода, — відповіла Поліна. — Може, тоді ми пізніше зайдемо?
— Ні-ні, — одразу ж заперечила невістка, — ми в бабусі будемо довго.
Не завжди Ані вдавалося позбутися нав’язливої родички — інколи все ж доводилося терпіти. Скоро у неї мав бути день народження. День народження Іри припадав на тринадцяте січня — якраз на день старого Нового року. Аня ще з дитинства пам’ятала, як із батьками спочатку святкували Новий рік, а ялинку прибирали лише чотирнадцятого — це теж був їхній новий рік, щоправда, без подарунків, але з ласощами. У її друга Вадима день народження був тридцять першого грудня, у Світлани — восьмого березня, у Гліба — двадцять третього лютого, от невезіння! Але тому, що її день народження припадав на день старого Нового року, вона лише раділа.
Потрібно було вирішити, що робити з Поліною, тож спочатку Аня запропонувала своїй мамі відзначити день народження у неї. Але з’ясувалося, що до мами приїхав дядько Олег із родиною, якого вона майже не знала, тому вирішили святкувати вдома в Ані.
— Ти ж не проти? — звернулася господиня дому до Дениса.
— Чому я маю бути проти? — здивувався той.
— Я хочу відсвяткувати цей день народження… — вона на мить замовкла, хитро примружила очі й додала: — Тільки не ображайся, але без твоїх. — Аня мала на увазі без родичів чоловіка.
Денис скривився. Він чудово знав свою маму — вона не дуже любила свята. Але якщо її не запросити, може образитися. Та все ж це був не його день народження, а дружини, й вона мала повне право запрошувати, кого забажає, тож, трохи подумавши, він кивнув.
— Дякую, — Аня посміхнулась, побачивши підтримку з боку чоловіка.
За кілька днів до старого Нового року Поліна подзвонила братові й поцікавилася, де вони будуть святкувати. Той одразу вигадав довгу історію, що їх запросили друзі, й вони збираються на ніч за місто. Поліна засмутилася — не хотілося сидіти вдома й слухати вереск своїх доньок, тому вона обережно запропонувала Денису взяти її з собою, але він відмовив, мовляв, друзі її не знають.
Аня була задоволена. Весь день вона провозилася на кухні: приготувала кілька салатів, печеню, спекла картопляні шаньги, які так любила її мама. Чоловік купив фрукти й карамельний торт.
Гості вже почали збиратися. Денис поставив у центрі зали стіл, Аня застелила його рожевою скатертиною, її сестра почала розставляти тарілки, а донька Зоя принесла виделки.
— У твого батька знов зламалася машина, — звернувся батько Ані до зятя.
— Схоже на те, — відповів Денис.
— Він просив допомогти сьогодні полагодити, але довелося відмовити.
— Тату, — звернулась Аня, — ти, бува, нічого не казав?
— А що я мав не казати? — здивувався батько.
— Ну, що ми тут збираємося.
— А що в цьому такого? — він, здавалося, не розумів питання доньки. — День народження ж твій, — але, побачивши, як Аня скривилася, поспішив її заспокоїти: — Не хвилюйся, свекор розумна людина, без запрошення не прийде.
— Добре було б, — невпевнено відповіла Аня.
Коли всі вже сіли за стіл, пролунав дзвінок у двері.
— Це, мабуть, кур’єр від Вадима приніс квіти! — радісно сказала іменинниця й побігла відкривати.
Її брат жив в іншому місті, але не забув про сестру — подзвонив, привітав і повідомив, що надіслав їй букет.
Господиня підійшла до дверей, повернула ручку й відчинила. Побачивши, хто стоїть перед нею, її обличчя відразу почервоніло.
— Це що ж таке, дитино? Про матір свого чоловіка забула?! — з обуренням вигукнула Ольга Павлівна.
«Чорт», — вилаялася подумки Аня.
Свекруха, навіть не привітавши іменинницю, переступила поріг і, зайшовши в коридор, зняла взуття. За нею зайшов і свекор.
— Та ти прямо як новорічна ялинка, — його погляд ковзнув по яскравій сукні невістки.
І він теж не спромігся навіть привітати Аню з днем народження. За свекром забігли дві дівчинки — Віра й Оля, а слідом з’явилася і Поліна.
«Клятва», — подумала Аня, але удала, що рада гостям, і стримано усміхнулася.
У коридор вийшов Денис.
Ольга Павлівна одразу ж попрямувала до зали, за нею — і свекор.
— Що це має означати? — пошепки, аби Поліна не чула, запитала Аня.
— Я тут ні до чого, — швидко виправдовувався чоловік.
— Стеж за ними, — попросила дружина й, незадоволено обминувши його, пішла до гостей.
Ольга Павлівна, не питаючи дозволу, сіла на місце невістки, а Борис Степанович, зручно вмостившись поряд, вже накладав у тарілку печеню. Поруч розташувалася Поліна, а дівчатка, залишившись без нагляду, почали набивати кишені цукерками.
Мати Ані з подивом дивилася на свекруху, як і всі інші — на несподіваних гостей.
— Це ти спеціально так одяглася, як світлофор? — кинув у бік господині Борис Степанович. Його донька Поліна голосно захихотіла.
Батько Ані демонстративно відклав виделку, витер серветкою губи й почав уважно спостерігати за свекром. А той, не зважаючи на гостей, вже їв на повну.
— Щось малувато ти приготувала, треба було більше м’яса, а не цієї трави, — і вказав пальцем на салати.
І знову Поліна хмикнула.
— А чого це ялинку ще не прибрала? — втрутилася Ольга Павлівна. — Не вистачило грошей на справжню? Пластиком тхне.
І ще раз Поліна хмикнула.
Стільців у домі було обмаль, Аня заздалегідь підрахувала, скільки гостей може запросити, і тепер їй із чоловіком не було де сісти. Але, видно, це нежданих гостей не турбувало: свекор, ніби не їв кілька днів, уплітав усе, що було на столі, а свекруха так і не торкнулася їжі — лише ковиряла вилкою в тарілці, не наважуючись спробувати страви від невістки. Поліна, забувши про дітей, не помітила, як ті залізли під ялинку — вона захиталася, але її встиг підхопити Денис. Дівчатка розсміялися, потім побігли до спальні й почали стрибати на ліжку. Аня роздратовано глянула на золовку, зайшла до своєї кімнати й голосно наказала дівчаткам вийти. Ті одразу ж почали скиглити й пішли скаржитися матері, що їм не дали побавитися.
— А качка де? — запитала Ольга Павлівна.
— У вас вдома, — грубо відповіла Аня.
Вона вже давно захоплювалася здоровим харчуванням, і Денис її підтримував, тому м’ясо готували хіба що для гостей на свята.
Щільно зачинивши двері спальні, Аня пройшла повз стіл, зустріла запитальний погляд матері, а потім сіла в глибоке крісло в стороні. Денис залишився стояти, ніби якийсь обслуговчий персонал на цьому святі.
— А чого це ти так нарядилася, як павич? — невдоволено запитав господиню Борис Степанович.
Аня полюбляла яскраві кольори, уникала чорного й сірого. Зараз на ній була сукня з польовими квітами.
Свекор уже доїв свою порцію й потягнувся за наступною.
— Принеси ще! — вимогливо кинула Ольга Павлівна. Але Аня не поворухнулася. — Давай, швидше! — звернулася вона до невістки, простягнувши порожню тарілку, та й цього разу Аня не поворухнулася.
Денис не знав, що робити, йому було соромно за своїх батьків. Ні він, ні його Аня не запрошували їх на день народження, але вони прийшли й почали поводитися так нахабно, ніби навмисно хотіли розлютити його дружину.
Мабуть, минуло хвилин п’ять або трохи більше. Теща й тесть не стали втручатися — про щось тихо розмовляли між собою. Світлана вирішила підтримати розмову з Катею, подругою його дружини. Нарешті з-за столу підвелася Поліна, на її місце одразу ж застрибнула її донька Віра. Оля спробувала її зіштовхнути, дівчатка ледь не побилися, але мати не звернула на них жодної уваги. Поліна підійшла до столика з подарунками для іменинниці, взяла коробочку з парфумами й непомітно поклала її до кишені.
— Поклади на місце, — наказав їй Денис.
Побачивши, що він це помітив, сестра витягла коробочку, піднесла до обличчя й понюхала.
— Думала, що вона відкрита, хотіла спробувати.
— Не бреши!
У ту мить йому стало соромно за свою сестру, яка ледь не вкрала парфуми дружини. Йому стало гидко за племінниць, що вередували й вимагали, аби їм щось поклали поїсти. Йому було незручно за матір, яка притягла всю цю ватаґу на день народження. На душі було паскудно через поведінку батька, який поводився за столом, як свиня. Поставивши коробочку з парфумами назад на столик, він звернувся до родичів:
— Мамо, тату, — тільки-но Ольга Павлівна глянула в його бік, він додав: — Вам пора. — А ти, — звернувся до сестри, — забирай своїх дівчат і йди. І надалі не приходь.
— Що ти сказав? — зло перепитала Ольга Павлівна.
— Вам пора, — так само жорстко повторив Денис.
Почувши ці слова, мати кинула серветку на стіл, батько повільно повернув до нього голову й примружився.
— Вам пора, — втретє повторив господар дому.
Витерши губи, Борис Степанович підвівся:
— Шмаркач!
— Ти виганяєш власну матір? — Ольга Павлівна підвелася й підійшла до сина, та він нічого їй не відповів — лише кивнув у бік коридору.
Жінка злобно глянула на невістку, висловила свою думку щодо того, що їх не запросили, щодо страв, і вийшла.
Поліна ще раз підійшла до столика, але, побачивши, що за нею стежить брат, невдоволено зітхнула й пройшла повз.
Денис підійшов до племінниць і, взявши їх за комірці, потяг у бік коридору. Ті одразу ж заверещали, намагалися пручатися, але марно.
Увесь цей час Аня сиділа в кріслі. Вона не підвелася, щоб провести непроханих гостей. Свекруха ще раз подивилася на неї, ніби чекаючи вибачень за те, що не запросили, чи, може, шматка торта зі столу, аби взяти з собою. Денис підійшов до проходу, що вів у залу, і став у дверях, перекривши вхід. Борис Степанович ще хвилину бурмотів, був незадоволений, що йому не налили вина. Поліна ображалася на брата, який не дозволив дівчатам наїстися солодощів. А його мати була незадоволена всім. Кілька разів висловивши все своє невдоволення синові, вона вийшла на сходовий майданчик. Денис підійшов до дверей і, не попрощавшись, зачинив їх за матір’ю.
У ту ж мить у залі пролунали радісні вигуки Світлани та Каті:
— Ура!
У цю хвилину Аня зрозуміла, як їй пощастило з Денисом. Вона подякувала долі, що звела її з таким чудовим чоловіком. Жінка підвелася з крісла, підійшла до нього й, обійнявши, прошепотіла йому на вушко:
— Ти мій казковий герой.
Зовиця без дозволу бере мої речі, а чоловік її захищає