— Залиш мене в спокої! Я ніколи не обіцяв тобі одружитися!

— Залиш мене в спокої! Я не обіцяв тобі одруження! І взагалі, я й не знаю, чи моя це дитина.

А може, вона зовсім не моя? Тож живи собі, як хочеш, а я, мабуть, піду. — Так сказав Віктор, повернувшись із відрядження, приголомшеній Валентині. Вона стояла, ніби закам’яніла, не вірячи ані своїм очам, ані словам, які чула… Це був той самий Віктор, який кілька місяців тому освідчувався їй у коханні, носив її на руках і клявся вічною любов’ю? Це той самий Вітенька, який ніжно називав її Валюшенькою та обіцяв подарувати зірки з неба? Перед нею тепер стояв чужий, відчужений чоловік, серйозний і злий…

Валя плакала майже тиждень, попрощавшись із Вітенькою назавжди, але, зважаючи на свій вік — їй уже виповнилося тридцять п’ять — і скромну зовнішність, через що шанси знайти своє жіноче щастя були невеликими, вона вирішила народити дитину…

Вчасно народилася дівчинка, яку назвали Машею. Дитина зростала тихою, безтурботною, не завдаючи матері жодного клопоту. Здавалося, Маша розуміла, що сльозами нічого не досягнеш. Валя доглядала доньку, але її любові в цьому догляді було мало. Вона годувала, одягала, купувала іграшки, але зайвий раз обійняти, приголубити чи провести час із Машею не могла. Маленька дівчинка часто простягала ручки до матері, але та лише відмахувалася: то була зайнята, то втомлена, то голова в неї боліла. Так і не з’явився в ній справжній материнський інстинкт.

Коли Маші виповнилося сім років, сталося щось неймовірне — Валя познайомилася з чоловіком. Ба більше, вона запросила його жити до себе додому! Усе селище заговорило про це, засуджуючи її.

— Валя зовсім з розуму зійшла! Привела додому незнайомця, — перешіптувалися сусіди. — Чоловік чужий, без роботи, без коренів. Може, взагалі якийсь шахрай!

Валя, працюючи в місцевому магазині, познайомилася з Ігорем, коли він найнявся до них розвантажувати товар. Саме це стало підґрунтям для їхнього знайомства, яке переросло у стосунки. І незабаром Валя запропонувала йому жити разом.

Спочатку селище не схвалювало такого кроку. Але з часом Ігор змінив думку про себе. Виявилося, що він був майстром на всі руки. Будинок Валі, який занепадав без чоловічих рук, почав змінюватися. Спочатку він полагодив ґанок, потім дах, відновив паркан. Люди почали звертатися до нього за допомогою, а він відповідав:

— Якщо бідний чи старий — допоможу безкоштовно. А якщо ні — розраховуйся грошима чи продуктами.

Це допомогло і Валі — у холодильнику тепер з’явилися вершки, масло, домашнє молоко. Машу тепер частіше балували смачними стравами, яких раніше в них не було.

Саме з приходом Ігоря Валя почала змінюватися. Її обличчя засяяло, у голосі з’явилася лагідність, а до Маші вона стала ставитися тепліше. І навіть усміхатися почала частіше, відкриваючи чарівні ямочки на щоках.

А Маша зростала. Одного дня, повернувшись додому з прогулянки, вона побачила у дворі… гойдалку! Її мало хитав вітерець, ніби запрошуючи покататися.

— Це для мене?! Дядьку Ігорю! Ви зробили це для мене? Гойдалку?!! — Маша подивилася на нього широко розплющеними очима, у яких читалися і здивування, і щира радість.

— Для тебе, Машуню, для кого ж іще! Приймай мою роботу! — засміявся Ігор, який зазвичай був небагатослівним.

Маша миттю всілася на гойдалку й почала розгойдуватися, ніби намагалася торкнутися неба. Вітер весело свистів у її вухах, а вона сміялася, немов найщасливіша дитина на всій землі.

Ігор узяв на себе чимало домашніх справ, адже Валя зазвичай йшла на роботу дуже рано. Він готував сніданки та обіди, а його пироги й запіканки стали улюбленими ласощами для Маші. Саме він навчив її куховарити, сервірувати стіл, а також цінувати смак страв. У кожному куточку його роботи проглядалася майстерність і турбота.

Коли настала зима, і дні стали коротшими, Ігор почав проводжати Машу до школи, а потім зустрічав її після уроків. Увечері під час прогулянок він розповідав їй про своє життя. Як він колись доглядав хвору матір, продавши навіть свою квартиру, аби оплатити її лікування. А ще про те, як його брат, обдуривши, позбавив його спадщини й вигнав із батьківського дому.

Літом Ігор і Маша разом вирушали на риболовлю. Він терпляче навчав її чекати кльову, сидячи на березі річки в ранковій тиші. Посеред літа він купив їй перший велосипед і взявся навчити їздити. Маша падала, розбиваючи коліна, але він завжди обробляв їх зеленкою й підбадьорював.

— Ігорю, вона ж собі шкоди завдасть! — переживала Валя.

— Не хвилюйся, вона повинна навчитися вставати після падінь, — спокійно відповідав він.

На Новий рік Ігор зробив Маші неймовірний подарунок — пару новеньких білих ковзанів. Ранком, знайшовши їх під ялинкою, дівчинка радісно закричала:

— Ковзани! Це справжні ковзани! Дякую вам, дядьку Ігорю!

Того дня вони вирушили на річку, де Ігор розчищав лід від снігу, а Маша старанно йому допомагала. Потім він терпляче вчив її кататися на ковзанах. Дівчинка часто падала, але він невтомно підтримував її, доки вона не навчилася впевнено триматися на льоду. Коли Маша змогла проїхати без жодного падіння, вона обійняла його й щасливо вигукнула:

— Дякую за все, тату!

У цю мить Ігор не зміг стримати емоцій — він ледь помітно витер сльози, але холодне повітря швидко перетворило їх на маленькі крижані краплі…

Час минав. Маша виросла й поїхала до міста здобувати освіту. Її життя було сповнене викликів і труднощів, але Ігор завжди підтримував її. Він приїздив до неї з продуктами, щоб вона не залишалася голодною. Був поруч на її випускному, вів її під руку до вівтаря в день весілля. А коли Маша народжувала, він разом із її чоловіком стояв під вікнами пологового будинку в нетерпінні почути новини.

Ігор обожнював онуків і ставився до них так, ніби вони були його власними дітьми.

Коли Ігор пішов із життя, Маша разом із Валентиною стояли біля його могили. Кидаючи жменю землі, вона прошепотіла:

— Прощавай, татусю… Ти був найкращим батьком у світі. Я завжди тебе пам’ятатиму…

І він назавжди залишився в її серці. Не як просто дядько Ігор чи вітчим, а як справжній БАТЬКО. Адже батько — це не лише той, хто дав життя, а той, хто був поруч у найважливіші моменти, хто розділяв радощі та підтримував у складнощах.