— Провінціалка, — це було перше слово, яке Настя почула від своєї майбутньої свекрухи.
Так, вона з невеликого містечка, але це зовсім не означає, що воно якесь відстале. Там чудові школи, є навіть інститут і університет — яка ж це провінція? Просто невелике периферійне місто.
Галина Вікторівна довго придивлялася до дівчини. Яскраве руде волосся її лякало. Вона кривилася, ніби дивилася на вогонь, смикала плечима, коли розглядала веснянки на обличчі, а побачивши строкатий сарафан — їй стало зле. У буквальному сенсі — її знудило, і вона побігла на кухню.
— Не переймайся, звикне, — заспокоював її Олег, тоді ще майбутній чоловік.
Він завжди її підтримував, навіть коли баба Акулина вийшла з кімнати й, певно, з годину мовчки розглядала дівчину. Він теж не відходив від своєї нареченої.
— Потерпи, це найстрашніше, — іронічно сказав Олег.
У баби Акулини був колючий погляд. Вона наче й посміхалася, але посмішка більше скидалася на оскал. Здавалося, тільки скажи щось не так — і вона тебе цапне, як зла собачка, що постійно гавкає й рветься вперед.
Втім, Насті було байдуже. Родичі чоловіка — це родичі чоловіка. У неї також родина не ідеальна, але вона їх любила. Тож, хочеш чи не хочеш, а доведеться якось звикати й до свекрухи, і до свекра, ну і, звісно, до баби Акулини, яка наприкінці дня видала тільки одне слово: «дівка».
Галина Вікторівна пишалася своїм походженням. Вона вже в третьому поколінні бухгалтер.Бабуся Акуліна — це її мати — була рахівником на заводі, її мати теж не розлучалася з рахунками. І, як Настя дізналася, її своячка Юля теж вступила до економічного вишу.
Прямо Галина Вікторівна нічого не казала, але Настя чудово відчувала, що вона не схвалює вибір сина. Мовляв, не міг знайти міську, розумну, з квартирою та перспективами? Але Настя пропускала все повз вуха — хоча б тому, що мала червоний диплом. Вона добре працювала, бо пройшла серйозний відбір, її одразу взяли на пристойну посаду. Зарплата була дуже навіть нічогенька як для молодого фахівця. Вона почувалася впевнено, й ще більшої впевненості їй додавав Олег.
— От що, — озвався Олексій Степанович, — живіть тут, не тратьте гроші на оренду. У нас чотирикімнатна квартира: в одній ми з дружиною, в іншій — баба, — він не називав бабу Акулину на ім’я, просто «баба», — зал і ваша, — він глянув на сина. — Живіть там.
Перший день Олексій Степанович ходив у сорочці — виглядав навіть добре. Але коли вдягнув футболку, Настя одразу помітила під тонкою тканиною обвислі груди, схожі на груди старої діви, яка ніколи не носила білизну. Досить неприємне видовище.
Настя міркувала. Ідея була непогана, тим більше вона вже телефонувала в агентство нерухомості. Виявилося, що знімати квартиру з меблями — це майже вся зарплата на оренду, а решта — на їжу. В кишені нічого не залишиться.
Олег підтримав батькову пропозицію, і Настя, нехай не одразу, але погодилась. Сумнівалася лише в одному: як вона вживеться зі свекрухою і з буркотливою бабою Акулиною, яка, здається, не знала жодного доброго слова.
— Дівко, йди сюди! — щоранку кричала баба Акулина й вимагала, щоб Настя навела порядок у її кімнаті.
— А як ви раніше порядок наводили? — якось запитала її Настя.
— Замовкни! — різко відповіла стара, вказуючи на зім’яте ліжко. — Заправляй!
Настя зі сльозами поскаржилася чоловікові:
— Олеже, ну як так? Ти ж чув?
А він тільки знизав плечима й сказав, що, мовляв, живемо в їхній квартирі — треба дотримуватись їхніх правил.
Настя вирішила поставити собі «внутрішній щит». Її цьому навчила мама, яка колись сказала: якщо хтось на тебе кричить у магазині — уяви, що він у скляній банці. Сидить собі, лається, а ти дивишся на нього і думаєш: «Погодувати чи ні?»
Ця ідея сподобалась Насті. Тепер усіх, хто дивився на неї косо — не кажучи вже про тих, хто кричав, — вона подумки саджала в банку. І це справді працювало. От і зараз буркотливу бабу Акулину вона уявно посадила у таку саму баночку.
— Принеси мені води! — знову гукнула баба Акулина.
Але Настя була не з тих, хто мовчить, і впевнено відповіла:
— Я йду на роботу, мені ніколи!
Швидко одягнувшись, вона вискочила з дому.
* * *
Але це було лише початком. Здавалося, що свекруха тільки й чекала, коли в хаті з’явиться невістка, аби перекинути на неї всі домашні справи. Вона лише списки писала: попрати, прибрати, зняти фіранки, попрасувати, витерти пил, пропилососити, помити підлогу, сходити в магазин, ну і, звісно ж, приготувати їжу.
«А це найважче», — зітхала Настя. Свекор любив жирне, Галина Вікторівна — лише пісне. А з бабою Акулиною — взагалі біда: їй нічого не подобалося, але їла все. Тільки перед кожним шматком п’ять хвилин бурчала.
Олег їв усе підряд — і це неабияк тішило Настю.
Вихідних не було — з ранку до вечора хатня робота. А в будні, щойно повернувшись з офісу, вона знову бігала по кухні, по хаті — всюди.
Вона вважала це тимчасовим: місяць-два потерпить, а там знімуть житло й заживуть нормально. Але Олег не хотів виїжджати. Вона разів з п’ять пропонувала, але він, здавалося, боявся відірватися від «мамчиної циці» — саме так у їхньому містечку називали чоловіків, які не можуть покинути батьківський дім.
І Настя терпіла: терпіла буркотіння свекрухи, гидливі зауваження баби Акулини та липкий погляд свекра. Лише Олег її оберігав, але тільки у їхній кімнаті, коли двері зачинялися. А до того — він був повністю під контролем матері.
«Точно мамин синочок», — думала Настя, дивлячись, як чоловік слухняно киває, коли Галина Вікторівна вкотре читає нотації. І навіть тоді, коли баба Акулина волала, щоб Настя полила в її кімнаті квіти — він мовчав.
* * *
Якось після роботи Настя зайшла до своєї подруги. Ірина вже була одружена з Олексієм і виховувала донечку Віку. Вислухавши Настину історію, подруга тяжко зітхнула:
— Біжи, поки не пізно, біжи! — наполягала Ірина.
— Куди? Я вже десять разів казала Олегові, що треба з’їжджати, але він не хоче…
— Все одно біжи! Далі буде гірше. Ми з Олексієм, коли жили у моїх, то хоч між ним і мамою тертя почались. А в тебе — свекруха, а це ще гірше. Тому тікай.
Але до таких радикальних кроків Настя не була готова. Вона знала: свекруха зійде з розуму, свекор одразу стане в позу, а баба Акулина взагалі загарчить, як справжня акула. Ні, Настя хотіла ще трохи почекати й сподівалась, що Олег згодом таки наважиться.
Одного вечора Галина Вікторівна вкотре накинулась на Настю за те, що та погано попрасувала білизну й вечерю подала надто пізно.
— Я працюю! — різко відповіла Настя.
Останнім часом у неї був жахливий настрій: вона помітила, що перестала посміхатися, а в голові все частіше виникали огидні думки — такі самі, як у баби Акулини. Їй і самій вже хотілося гризтись.
— Працює вона, бачите! — бурчала свекруха.
— Так, працюю, так само як і мій чоловік, — акцентовано сказала Настя, глянувши на Олега, що мовчки втупився в телевізор.
— Мій син заробляє гроші, — з якоюсь гордістю видала Галина Вікторівна.
— Взагалі-то, я теж заробляю, — знову спокійно відповіла Настя.
— Копійки! — хрипко втрутилась баба Акулина.
Настя глянула на чоловіка — але той знову ніяк не зреагував. Тоді вона додала:
— У мене оклад вісімдесят тисяч.
Почувши це, у Галини Вікторівни щелепа повільно опустилась, а баба Акулина почала чавкати губами.
— І за що ж тобі таке платять? За які такі послуги? — прошипіла свекруха.
— Передком заробляє, — пронизливо пищала баба Акулина.
У цей момент Олег нарешті відвів погляд від телевізора й уважно подивився на свою дружину.
— А справді, чому це ти заробляєш більше, ніж я? — запитав Олег.
— Бо в мене посада, кваліфікація, я пройшла курси підвищення, — відповіла Настя.
— Курси? Хм, цікаво було б знати, які там у тебе “підвищення”, — хмикнула свекруха.
Настя не стала слухати ці нісенітниці: демонстративно вимкнула праску, поставила її вбік і пішла у свою кімнату.
— А хто догладить? — пискнула баба Акулина.
— Завтра, — огризнулася Настя.
Вимовивши це, вона відчула незручність. Вона ніколи не грубила, вважала це долею невдах, які бояться відстоювати себе.
У кімнату зайшов Олег. Його вигляд був розгублений.
* * *
— Ти що, справді заробляєш вісімдесят тисяч? — перепитав він.
— Так, — коротко відповіла Настя.
— А чому мовчала?
— А ти останнім часом цікавився мною? Здається, тебе турбують тільки борщ, твої шкарпетки, сорочка і щоб твоя мама була задоволена. Я ж казала тобі, що проходила курси, що атестацію склала, що мене перевели в інший відділ. Але ж ти цього, мабуть, не пам’ятаєш, правда?
Олег ніяково опустив очі.
— Це добре, що в тебе така зарплата, — помовчав трохи й додав: — Тоді тобі треба більше вкладати в сімейний бюджет.
— Чому? — Насті просто стало цікаво, чому вона має вкладати більше.
— Бо ти заробляєш більше.
— Геній логіки, — усміхнулась вона.
Але далі сперечатись не стала. І так уже майже всю зарплату витрачала на сім’ю — чужу сім’ю. Купувала порошок, продукти, а минулого місяця придбала нову праску. А тепер ще й свекор натякає, що треба б телевізор оновити.
Через кілька днів Настя зустрілась із сестрою Валею, яка теж переїхала з райцентру до великого міста.
— А чого до тебе не можна в гості? — здивовано запитала Валя.
— Розумієш… — зніяковіла Настя. — У нас вдома завжди можна було приходити, навіть ночувати. А Галина Вікторівна одразу заявила, що чужих у хаті терпіти не буде.
— І яка у вас там атмосфера? — запитала Валя.
— Дуже специфічна, — зітхнула Настя. — Моя свекруха, свекор і ще ця баба Акулина… Вона як цербер! Нікуди з дому не виходить, усе контролює. Здається, скоро буде мене до ванни супроводжувати.
— Жах, — вражено мовила Валя.
— І не кажи, — з сумом підтвердила Настя.
— З’їжджайте! — запропонувала Валя. — Оренда ж не така вже й дорога. У тебе зараз класна зарплата. Я ось знімаю однушку за двадцять п’ять. Побутової техніки нема, але то дрібниці. За тридцять можна взяти ідеальну квартиру. Думай!
* * *
Увечері Настя зайшла на сайт нерухомості й прикинула, що навіть якщо взяти дорогу оренду, то її все одно вистачить. Тим більше з урахуванням зарплати чоловіка — буде з лишком.
— Давай знімемо квартиру, — запропонувала вона ввечері Олегу.
— Це ще навіщо? — здивувався він.
— Мені набридло прислуговувати твоїй мамі й бабі! У нас своя родина, і я не хочу так більше жити.
— Та ну, в нас же безплатна кімната, — не розумів він її настрою.
— Ні! — різко відповіла Настя. — За межами цієї кімнати — твоя мама, твій батько і баба Акулина. Це не наша квартира. Це їхня! Якщо ти досі не зрозумів — я в цьому домі як служниця, — з відразою глянула на чоловіка. — А ти лише сидиш і втуплюєшся в телевізор, не допоміг ні разу, лише підтакуєш…
— Дівка! — пролунав писклявий голос баби Акулини.
— Ну от, почалося… — важко зітхнула Настя, відкрила двері зі спальні й вийшла в зал.
— Що сталося? — запитала вона, потираючи скроні.
— Іди сюди, дівко, та хутчіше! — командувала баба.
«Як же ви мене всі дістали», — пробурчала про себе Настя й зайшла до кімнати баби Акулини.
А потрібно було лише відсунути вазони з квітами, бо їй захотілося трохи відкрити вікно.
— Чого вечеря не готова? — долинуло з кухні голосом Галини Вікторівни.
— Вже готово, на плиті стоїть, можна накладати! — голосно крикнула невістка.
— Не кричи! — почувся обурений голос.
— Їсти будемо?! — озвався свекор.
І тут почалося… Хвилин двадцять її лаяли, кожен знаходив причину. А весь цей час Олег стояв осторонь — так йому було легше дивитися на дружину.
Уже ввечері, коли всі полягали спати, Настя заявила:
— Завтра я з’їжджаю! Подобається тобі це чи ні — мені все це набридло!
— Перестань, я поговорю з мамою, щоб вони…
— Ні, це марно! Вони завжди всім незадоволені. Що б я не зробила — все погано: прийшла рано — погано, пізно — ще гірше, не приготувала вечерю — погано, приготувала — значить, усім не вгодила. В них усе не так. А мені це вже набридло! Я не служниця. Завтра — з’їжджаю!
Наступного ранку, схоже, Олег уже доповів своїй матері про наміри дружини.
— Не пущу! — заверещала стара.
— Не пустите — викличу поліцію! — різко відповіла Настя.
— Ти, мабуть, хочеш прикрити свої походеньки наліво! — знову включила свою улюблену тему зрада Галина Вікторівна. — Гуляща! Нарешті зізналась!
— У кожного свої страхи. Бачу, вас зради болять найбільше… Напевно, не просто так, — єхидно відповіла Настя.
Свекор, що стояв у дверному проході, мовчки дивився на свою дружину.
«Ага», — подумала Настя, — від такого чоловіка справді хочеться тікати хоч куди.
Олег ще раз намагався зупинити Настю, але вона була непохитна. Як приїхала з малою сумкою, так із нею й поїхала.
Настя скинула Олегу на телефон адресу нової квартири. Лише на другий день чоловік з’явився на порозі.
— Ти їх покинула! — з докором сказав Олег, склавши руки на грудях.
— Мені не було кого покидати, крім тебе! — відповіла Настя. — Ти мій чоловік, а вони — твої родичі. До мене вони стосунку не мають.
— Мама дуже переживає, — тихо мовив Олег, відвівши очі.
— Ага, ще б пак! — з іронією відповіла Настя. — Хто тепер пилососити буде, витирати пилюку, готувати? А татові хто пиво носитиме? А твоя бабця Акулина тепер сама по воду піде. Жах…
— Батько теж засмучений, — промовив Олег, розпаковуючи валізу.
— Від них, навіть від твого батька, я не почула жодного слова подяки! — відповіла Настя. — Лише вимоги. Як ти серед них жив? Це ж пекло. Хочеться не вилазити з ванни та змити з себе весь цей бруд.
— Добре, не бурчи, — пробував втихомирити її Олег, уже розуміючи, що жити з батьками було помилкою.
* * *
За тиждень у гості до Насті зайшла її своячка Юля. Вони бачилися всього кілька разів, бо Юля й сама не любила бувати в батьківському домі. Тепер, сидячи на кухні, вона поділилася:
— Я ж заміж вискочила, аби тільки з дому втекти, — з полегшенням зітхнула Юля, наче щойно поставила важкі сумки. — Вічно ті сварки й крики!
— І як тепер? — поцікавилася Настя.
— Похмуро… — зізналася Юля. — Донечка Віка народилася, а з чоловіком… — замовкла. І Настя по її очах зрозуміла — з чоловіком їй не пощастило.
Розпитувати не стала — кожен має свої рани.
* * *
За місяць у баби Акулини стався інсульт. Настя дізналася про це від чоловіка — в баби відмовили ноги. Коли її привезли з лікарні, вона вже майже не вставала.
Кілька разів Олег зривався до матері, повертався похмурий. А потім сказав:
— Мама просить повернутися назад.
— Нізащо! — відрізала Настя.
— Каже, що не справляється з бабою, — додав Олег.
— Мене це не цікавить, — холодно відповіла Настя.
— Не будь такою черствою, — спробував переконати чоловік.
— Я більше не повернусь у той дім. Там є Галина Вікторівна і твій батько — хай справляються самі!
Хвилин двадцять Олег умовляв дружину повернутися. Він запевняв, що відтепер його мама більше не підвищуватиме на неї голос, що Насті не доведеться готувати, і що сам допомагатиме прибирати. Але все це були лише слова — таке Настя вже чула раніше.
Жінка довго дивилася на свого чоловіка, а потім промовила:
— Я подумаю.
Втім, сказала вона це лише для того, щоб він нарешті від неї відчепився — насправді Настя хотіла просто поспати.
Та вже наступного дня Олег знову підняв тему переїзду до його батьків.
— Ти подумала? — запитав він із надією в голосі.
— Ні, — холодно відповіла Настя, не бажаючи продовжувати розмову.
Квартиру, яку Настя орендувала, довелося звільнити — у власника приїхав племінник. На диво, Олег швидко зорієнтувався і знайшов нове житло. Воно було не гіршим за попереднє, лише трохи дорожчим, зате ближче до зупинки.
— Моя мама не справляється, — знову повторив Олег, і Настя зрозуміла лише одне: якщо вона повернеться, то лише для того, щоб доглядати за бабою Акулиною. Саме для цього її й намагалася переконати свекруха.
— Я ще не вирішила, — відповіла вона, приховуючи свої справжні почуття.
— Якщо не повернешся, — сказав Олег з такою впевненістю, ніби вже прийняв рішення, — я з тобою розлучуся.
— Я подумаю, — байдуже кинула Настя.
Наступного дня, після розмови з матір’ю, Олег знову спитав:
— Ти подумала?
— Так, я вирішила, — відповіла Настя.
Обличчя Олега освітила усмішка. Жінка зайшла у спальню, дістала валізу й почала складати свої речі.
— Що, прямо зараз? — розгублено запитав чоловік, спостерігаючи за її діями.
— Так. А що тягнути? — спокійно відповіла Настя. — Я подумала. Я з тобою розлучаюсь.
Олег побілів від почутого.
— Як? — насилу видав із себе чоловік, не вірячи в те, що почув.
— Мені набридла твоя родина! — різко сказала Настя. — Я не служниця ні тобі, ні твоїй мамі. І ти мені давно вже не чоловік.
Олег почав щось шепотіти, просити вибачення, давати порожні обіцянки, в які й сам не вірив.
Настя зібрала речі й, не глянувши на нього, без жодного жалю поїхала жити до сестри.
* * *
Через пів години пролунав дзвінок. Галина Вікторівна. Олег здригнувся, деякий час просто дивився на екран, поки телефон наполегливо вібрував. Нарешті він відповів.
— Ну що, коли твоя дівка приїде? Я вже втомилась із бабою возитись! — голос матері тремтів від люті. — Хай по дорозі в магазин зайде — вечерю треба приготувати!
— Мамо, — спробував вставити слово Олег, але та навіть не збиралась слухати.
— Хай м’який сир купить, не треба економити! І сир пожирніше. І бананів — кіло, тільки жовтих! Швидше хай несе!
— Мамо! — ще раз намагався її зупинити.
— Кажи вже швидше! — різко обірвала вона.
— Вона пішла.
— Ну й прекрасно! — буркнув Олег. — Подзвони їй, нехай…
— Вона пішла від мене, — додав він, і зробив довгу паузу. В трубці запала тиша. — Пішла… від мене…
— Ідіот! — вирвалось у неї. — Таку дівчину втратив! Що ж тепер робити?
— Якось справляйся сама, — холодно відповів син і поклав слухавку.
* * *
А тим часом Настя, з усмішкою на обличчі, йшла вулицею. Вона була щаслива, попри те, що мрячив дощик і в неї не було парасолі. Мабуть, уперше за останній рік вона почувалася по-справжньому вільною.
Вона усміхалась усім — буквально всім: похмурим перехожим, продавчині морозива під навісом біля магазину, і навіть якомусь чоловіку без ніг, що просив милостиню, але забув сховати годинник, який, напевно, коштує кілька тисяч доларів.
Настя просто йшла й усміхалася. Тепер вона вірила — з завтрашнього дня починається її нове життя.
Повітряні сирні кульки, м’які, як пух, всередині та з хрусткою скоринкою зовні