— Уявляєш, Ігорю, я тепер керівниця відділу! — Ріта влетіла до квартири, навіть не знявши туфлі на високих підборах. Очі її світилися, а коротке каштанове волосся було розтріпане від швидкої ходи. — Дочекалася таки!
Ігор відірвався від ноутбука й усміхнувся. Його дружина вже два роки чекала на це підвищення, затримувалась допізна, брала роботу додому, відмовлялась від відпустки.
— Вітаю! — він підвівся з дивана й обійняв її. — Звісно, стільки працювати! Ти це заслужила!
Ріта скинула туфлі й пройшла на кухню, дістала з холодильника пляшку вина, яку вони тримали на особливий випадок.
— Відкорковуй, сьогодні святкуємо!
Ігор розлив вино по келихах.
— І наскільки зросте твоя зарплата?
— Майже вдвічі! — з гордістю відповіла Ріта. — Плюс квартальні премії та службове авто! Тепер ми зможемо значно більше відкладати на перший внесок за квартиру!
Вони вже три роки орендували однокімнатну квартиру в спальному районі. Типова молода сім’я з типовими мріями про власне житло.
— Може, запросимо батьків на вечерю на вихідних? — запропонував Ігор. — Відзначимо твій успіх!
Ріта трохи скривила губи.
— Твоїх чи моїх?
— Моя мама зрадіє за тебе! — Ігор проігнорував її тон. — Вона завжди каже, що ти розумна й цілеспрямована!
— Звісно… — відпила вина Ріта. — Поки я не перечу її дорогоцінному синочкові…
У стосунках із Надією Віталівною в Ріти завжди була напруга. Свекруха вважала, що невістка надто незалежна, зарозуміла й недостатньо турботлива до її сина. А Ріта просто хотіла будувати кар’єру й мати рівні з чоловіком права в сім’ї.
— Давай просто повечеряємо всі разом! — примирливо сказав Ігор. — Я за нею скучив!
Ріта зітхнула й погодилась. Зрештою, день був надто вдалий, щоб його псувати.
Наступного ранку Ігор подзвонив мамі. Ріта чула, як він із захопленням розповідає про її підвищення, не забувши згадати про значне збільшення зарплати. Вона скривилася — навіщо так докладно посвячувати Надію Віталівну в їхні фінанси?
За день Ріті подзвонили на роботу. Побачивши на екрані «Свекруха», вона здивувалась. Зазвичай Надія Віталівна дзвонила тільки на свята або щоб поскаржитися, що вони рідко її навідують.
— Ріточко, добрий день! — голос свекрухи звучав незвично солодко. — Ігор сказав мені про твоє підвищення! Вітаю, люба! Може, заїдеш до мене на чай? Хочу особисто привітати!
— Дякую, Надіє Віталівно, але в мене зараз дуже багато роботи! Може, у вихідні?
— Ой, я розумію, ти тепер велика начальниця! — свекруха явно перегравала у своїй доброзичливості. — Але ж п’ять хвилин для старої жінки знайдеш? Я спечу яблучний пиріг, як ти любиш! Давай, приїжджай!
Ріта ніколи не казала, що любить яблучний пиріг Надії Віталівни. Насправді він завжди був занадто солодкий і пересушений. Але вона чемно відповіла:
— Справді, зараз не можу! Давайте в суботу!
Свекруха явно засмутилась, але погодилася. Та наступного дня зателефонувала знову.
— Ріточко, я тут подумала… Може, все ж сьогодні заїдеш? Потрібна порада — жіноча справа!
І так чотири дні поспіль. Щоразу з новою причиною, щоразу наполегливіше.
У п’ятницю ввечері, коли вони з Ігорем вечеряли, задзвонив його телефон. Він відповів, і Ріта одразу зрозуміла по зміненому виразу обличчя чоловіка, що це Надія Віталівна.
— Так, мамо… Ні, вона не казала… Звісно, передам! — Ігор кинув на дружину винуватий погляд. — Добре, бувай!
— Що вона хотіла? — напружено спитала Ріта.
— Каже, ти ігноруєш її дзвінки! Вона ображена!
— Я не ігнорую, я зайнята! — обурилась Ріта. — У мене нова посада, купа роботи, я приходжу додому о дев’ятій вечора! Коли мені до неї їздити на чай?
— Вона просто хоче тебе побачити! — м’яко сказав Ігор. — Може, заїдеш до неї завтра? Я можу підкинути тебе по дорозі до спортзалу!
Ріта втомлено зітхнула.
— Добре! Але тільки ненадовго! У мене завтра манікюр і зустріч із подругою!
— Дякую! — Ігор поцілував її у щоку. — Вона буде рада!
«Цікаво, з чого це Надія Віталіївна так раптом захотіла мого товариства?» — подумала Ріта, ще не здогадуючись про справжні наміри свекрухи.
Квартира Надії Віталіївни зустріла Ріту запахом ванілі та кориці — свекруха справді спекла пиріг. Але не яблучний, а шарлотку. Видно, вона вже й забула, що казала про «улюблений» пиріг невістки.
— Проходь, дорога! — проспівала Надія Віталіївна, відчиняючи двері. — Я так чекала твого візиту!
Ріта змусила себе посміхнутися й зайшла до вітальні. Квартира свекрухи завжди нагадувала їй музей радянського минулого — важкі меблі, кришталеві вази, килими на стінах. Але сьогодні на журнальному столику лежали якісь папери, а поруч — калькулятор. Дивний аксесуар для чаювання.
— Маєш чудовий вигляд! — зауважила Надія Віталіївна, окидаючи Ріту поглядом з голови до ніг. — Нова посада явно тобі до лиця!
— Дякую! — стримано відповіла Ріта. — Ігор казав, у вас щось термінове?
— Ой, не таке вже й термінове… — свекруха заметушилася, прямувавши на кухню. — Давай спочатку чаю вип’ємо!
Під час чаювання Надія Віталіївна розпитувала про нову посаду Ріти, про її обов’язки, про колектив. Але Ріта помічала, як свекруха періодично поглядає на годинник, ніби чекає на слушний момент.
— А скільки тепер у тебе зарплата, якщо не секрет? — нарешті спитала вона, роблячи вигляд, що питання виникло випадково.
— Достатньо, щоб нам з Ігорем було комфортно! — ухильно відповіла Ріта.
— Ігор казав, майже вдвічі більша за попередню! — не здавалася свекруха. — Це чудово! Напевно, тепер ви зможете швидше накопичити на квартиру?
Ріта насторожилася. Надто вже прямолінійний інтерес до їхніх фінансів викликав підозру.
— Ми працюємо над цим, — коротко відповіла вона.
— Ось про це я й хотіла поговорити! — пожвавішала Надія Віталіївна і раптом підвелася з-за столу, прямуючи до журнального столика. — Ходімо у вітальню, я тобі дещо цікаве покажу!
Вони перейшли у вітальню, і свекруха урочисто розклала перед Рітою якісь таблиці.
— Дивись, я тут підрахувала… — вона водила пальцем по цифрах. — Якщо ти щомісяця відкладатимеш свою зарплату, а Ігор покриватиме щоденні витрати, то за три роки ви зможете накопичити на хорошу двокімнатну в новобудові!
Ріта дивилася на папери з подивом.
— Надіє Віталіївно, з чого раптом такі розрахунки?
— Я просто хочу допомогти вам, діточки! — свекруха підсунулася ближче. — Знаєш, я подумала… Раз у тебе тепер така гарна зарплата, було б розумно, якби ти щомісяця передавала її мені на зберігання! Ну, щоб не було спокуси витратити!
— Вибачте? — Ріта не була впевнена, що правильно почула.
— На зберігання, дорога! — повторила Надія Віталіївна з ентузіазмом. — Я їх зберігатиму, примножуватиму, і за три роки у вас буде достатньо на перший внесок за квартиру! У мене великий досвід у фінансових питаннях! Я завжди добре вміла накопичувати!
Ріта знала, що єдиний «фінансовий досвід» свекрухи — це робота бухгалтером у ЖЕКу тридцять років тому.
— Але навіщо мені передавати гроші вам? — Ріта намагалася говорити спокійно. — У нас з Ігорем є накопичувальний рахунок у банку з хорошим відсотком!
— Банки? — Надія Віталіївна зневажливо махнула рукою. — Вони обманюють! Краще довірити гроші рідній людині! Я покладу їх на спеціальний рахунок, доступ до якого матиму лише я! Так надійніше!
Ріта відчула, як усередині закипає обурення. Тепер їй стало зрозуміло, навіщо були всі ці наполегливі запрошення на чай.
— Надіє Віталіївно. — Ріта повільно відсунула чашку. — Я не збираюся віддавати вам свою зарплату. Ні на зберігання, ні для чогось іншого!
Обличчя свекрухи змінилося, привітна усмішка зникла.
— Але чому? Я ж хочу як краще! Ти молода, можеш витратити гроші на всякі дурниці…
— Наприклад, на які? — Ріта відчула, як у неї зашаріли щоки.
— Ну, ви, молодь, любите витрачати на ресторани, на непотрібний одяг… — свекруха замовкла, побачивши вираз обличчя Ріти.
— Я доросла людина і сама вирішую, як розпоряджатися своїми грошима! — чітко сказала Ріта, встаючи з дивана. — Дякую за чай, але мені пора!
— Але ми ще не все обговорили! — Надія Віталіївна теж підвелася. — Ти не розумієш, я хочу допомогти…
— Ні, це ви не розумієте! — Ріта вже прямувала до дверей. — Мені така «допомога» не потрібна!
Не чекаючи нових аргументів, вона вийшла з квартири, залишивши свекруху з відкритим ротом у передпокої.
У ліфті Ріта стиснула кулаки. «Яка нахабність! Вона справді думала, що я віддаватиму їй свої гроші?!»
Щойно вона вийшла з під’їзду, задзвонив телефон. Ігор. Ріта знала, що він уже говорив із матір’ю. І що розмова буде неприємною.
Вона не взяла слухавку. Нехай передзвонить, коли охолоне. Ріта вирішила поєднати приємне з корисним і поїхала до салону, де її чекала процедура манікюру.
Поки майстриня займалася її нігтями, телефон знову задзвонив. І ще раз. І ще. Ігор був настирливим.
— Схоже, хтось дуже хоче з вами поговорити! — зауважила майстриня з усмішкою.
— Почекає! — сухо відповіла Ріта. — У нас з чоловіком невелика розбіжність у поглядах.
Після салону вона зайшла до кафе, де її вже чекала подруга Лєна. Щойно Ріта встигла замовити каву, як телефон знову завібрував.
— Так, Ігор! — нарешті відповіла вона.
— Чому ти не береш слухавку? — голос чоловіка звучав роздратовано. — Я тобі вже десять разів дзвонив!
— Була зайнята! — Ріта глянула на свої свіжопофарбовані нігті. — А що сталося?
— Ти знаєш, що сталося! — у голосі Ігоря дзвенів метал. — Ти нагрубила моїй мамі й пішла, грюкнувши дверима!
— Я не грюкала дверима! — спокійно заперечила Ріта. — І не грубила! Я просто відмовилася від її абсурдної пропозиції!
— Мама хотіла допомогти, а ти її образила! — продовжував Ігор. — Вона плакала, коли дзвонила мені!
Ріта закотила очі. Надія Віталіївна вміла маніпулювати сином з віртуозністю досвідченої лялькарки.
— Ігорю, поговоримо вдома! — запропонувала вона, помітивши, як Лєна з цікавістю стежить за розмовою. — Зараз я з подругою, а це не телефонна розмова.
— Ні, ми поговоримо зараз! — наполягав він. — Мама запропонувала допомогти вам назбирати на квартиру, а ти…
— Вона запропонувала забирати мою зарплату! — перебила Ріта, підвищивши голос. Декілька відвідувачів кафе озирнулися на неї. — Щомісяця, до копійки! І класти на якийсь свій рахунок, до якого в мене не буде доступу!
У слухавці запала пауза.
— Вона просто хотіла допомогти… — вже менш впевнено промовив Ігор. — Ти неправильно її зрозуміла…
— Я все правильно зрозуміла! — Ріта намагалася говорити тихіше. — Твоя мама вирішила, що тепер, коли я заробляю більше, вона має право розпоряджатися моїми грошима! Це абсурд, і ти це знаєш!
— Поговоримо вдома! — нарешті здався Ігор і вимкнувся.
Лєна підняла брови.
— Що трапилося?
— Свекруха намагається заволодіти моєю зарплатою! — Ріта похитала головою. — Уяви, запропонувала віддавати їй усі гроші «на зберігання»!
— А чоловік що?
— А чоловік — на боці матусі! — Ріта сьорбнула каву. — Як завжди.
Увечері, коли Ріта повернулася додому, Ігор зустрів її напруженим мовчанням. Він сидів на дивані, схрестивши руки на грудях, і уважно стежив за кожним її рухом.
— Може, поясниш, що сталося? — почав він, коли Ріта зняла взуття і пройшла на кухню.
— А може, ти запитаєш у своєї мами? — парирувала вона, дістаючи з холодильника пляшку води. — Вона ж напевно вже встигла видати тобі свою версію!
— Вона сказала, що просто запропонувала допомогу з купівлею квартири, а ти нагрубила їй і втекла! — відповів Ігор, ідучи за нею на кухню.
— «Допомогу»? — Ріта вимовила це слово з сарказмом. — Вона вимагала, щоб я щомісяця віддавала їй усю свою зарплату! На рахунок, до якого матиме доступ лише вона! І це ти називаєш допомогою?
Ігор зам’явся.
— Вона просто хоче, щоб гроші були в надійному місці…
— Вони вже в надійному місці — у банку! — відрізала Ріта. — А якщо точніше — у моєму гаманці та на моїй картці! Бо це МОЇ гроші, які Я заробила!
— Але вона досвідченіша за нас у фінансових питаннях…
Ріта розсміялася.
— Серйозно? Твоя мама, яка останні двадцять років не працювала, досвідченіша за мене — фінансову аналітикиню з економічною освітою?
— Не кажи так про мою маму!
— Я кажу правду! — Ріта схрестила руки на грудях. — І знаєш, що найбільше образливо? Не її нахабна пропозиція, а те, що ти зараз захищаєш її, а не мене!
Ігор стиснув кулаки, але потім повільно їх розслабив.
— Я просто не розумію, чому не можна було відмовитись чемно? Навіщо було влаштовувати скандал?
— Я й відмовилася чемно! — заперечила Ріта. — Але твоя мама не звикла чути «ні» у відповідь! Тим більше — від мене!
Вони дивилися одне на одного через кухонний стіл, ніби через барикаду. Ця розмова була лише черговою в низці подібних — і обидва це розуміли.
— Ні, це не так! Мама завжди була розуміючою! Як і зараз! А ти її просто ніколи не любила й вирішила, що раз тепер заробляєш більше, то можеш із нею так поводитись! Але ні, люба моя! Це не так! І коли вона наступного разу попросить тебе віддавати їй гроші — ти погодишся! Без скандалу! Зрозуміла?
— Якщо ще хоч раз твоя мама заїкнеться про те, що я маю їй віддавати свою зарплату на зберігання — я їй її в горло засуну! Зрозумів мене?!
Після цих гнівних слів Ріти Ігор відсахнувся, ніби вона його вдарила.
— Ти не маєш права так говорити про мою маму!
— А вона має право розпоряджатися моїми грошима? — Ріта підійшла ближче. — Ти взагалі усвідомлюєш, наскільки це принизливо? Чи для тебе нормально, що твоя мама намагається контролювати нашу родину?
Ігор мовчав, опустивши очі. І це мовчання було промовистішим за будь-які слова.
Кілька хвилин вони стояли мовчки, кожен у своєму куті кухні, мов боксери перед вирішальним раундом.
— Так! Збирайся! — нарешті вимовив Ігор. — Поїдемо до мами разом і все обговоримо! Треба розібратись у цій ситуації!
Ріта не очікувала такої пропозиції.
— Зараз?
— Просто зараз! — кивнув він. — Інакше цей конфлікт тягнутиметься вічно.
Ріта вагалася. Бажання їхати до свекрухи зовсім не було, але Ігор мав рацію — це потрібно було завершити.
— Добре! — погодилась вона. — Але май на увазі: я не буду просити вибачення за те, чого не робила!
Усю дорогу в машині вони мовчали. Ігор зосереджено дивився на дорогу, а Ріта в голові репетирувала, що скаже Надії Віталіївні. Без образ, але твердо й прямо.
Свекруха явно не чекала їхнього спільного візиту. Відчинивши двері, вона здивовано глянула спершу на сина, потім на невістку.
— Ігорчику? Ріта? Щось сталося?
— Нам треба поговорити, мамо! — Ігор рішуче зайшов у квартиру, ведучи Ріту за руку. — Усім разом!
Надія Віталіївна заклопотано запропонувала чай, але Ігор відмовився.
— Давай без чаю. Розкажи ще раз, що саме ти сьогодні запропонувала Ріті?
Свекруха зблідла.
— Просто хотіла допомогти дітям… вам…
— Конкретніше, мамо! — наполягав Ігор.
— Ну… я запропонувала, щоб Ріта… Щоб ви… Відкладали гроші… — Надія Віталіївна уникала погляду невістки. — Для накопичення на квартиру…
— І де саме відкладати? — не відступав Ігор.
— У мене… Тобто, я б контролювала процес! — свекруха нервово смикала край блузки. — Мені не подобається, як ви витрачаєте гроші! Особливо Ріта! Все на ганчірки та салони краси!
Ріта хотіла заперечити, але Ігор жестом попросив її мовчати.
— І ти хотіла, щоб Ріта віддавала тобі всю свою зарплату? — уточнив він. — Повністю?
— А що тут такого? — раптово перейшла в наступ Надія Віталіївна. — Я мати! Я дбаю про вас! Про твоє майбутнє, Ігорчику! Вона витрачає гроші не по-господарськи!
— Мамо, Ріта заробляє ці гроші своєю працею! — голос Ігоря звучав несподівано твердо. — Вона має повне право розпоряджатися ними, як вважає за потрібне!
— Тобто ти на її боці? — Надія Віталіївна схопилася з дивана. — Після всього, що я для тебе зробила? Ця вискочка налаштовує тебе проти рідної матері!
— Ніхто нікого не налаштовує! — спокійно відповів Ігор. — Просто твоя пропозиція була недоречною! І я також так вважаю!
Ріта з подивом подивилася на чоловіка. Вперше за весь їхній шлюб він відкрито став на її бік у конфлікті з матір’ю.
— Недоречною?! — Надія Віталіївна перейшла на крик. — Я просто хотіла допомогти! А вона… — вона ткнула пальцем у бік Ріти. — Вона відмовляється від допомоги! Занадто горда! Думає, раз тепер більше тебе заробляє, то може командувати!
— Надіє Віталіївно, я ніколи не командувала Ігорем! — Ріта зберігала спокій. — І справа не в гордості! Просто є певні межі, які не можна переходити!
— Які ще межі? — фиркнула свекруха. — Ви ж родина! У вас усе має бути спільне!
— У нас з Ігорем — так! — кивнула Ріта. — Але не з вами!
— Ти чуєш, як вона зі мною розмовляє? — Надія Віталіївна повернулася до сина. — Обирай, Ігор! Або я, або вона!
У кімнаті запала тиша. Ріта дивилася на чоловіка, розуміючи, що зараз вирішується доля їхнього шлюбу.
— Мамо, я не буду обирати! — нарешті сказав Ігор. — Ріта — моя дружина! І вона права в цій ситуації!
— Що?! — обличчя Надії Віталіївни перекосилося від гніву. — Після всього, що я для тебе зробила! Невдячний!
— Ми підемо! — Ігор взяв Ріту за руку. — Подзвони, коли будеш готова до нормальної розмови!
Вони вийшли з квартири під крики Надії Віталіївни про зраду та невдячність.
У машині Ріта взяла Ігоря за руку.
— Дякую, що підтримав мене. Це було дуже неочікувано…
Він ледь усміхнувся.
— Я мав зробити це раніше.
Але напруга між ними не зникла. Ця історія залишила глибокий слід. Ігор розривався між дружиною та матір’ю, яка продовжувала телефонувати й скаржитись. Ріта відчувала, як чоловік віддаляється, хоча зовні все виглядало нормально.
Через три місяці Ріту підвищили знову — їй запропонували очолити філію компанії в іншому місті. Коли вона розповіла про це Ігорю, той відреагував без ентузіазму.
— І що ти вирішила?
— Я хочу прийняти цю пропозицію! — відповіла Ріта. — Це чудова можливість для кар’єри!
— А як же ми? — Ігор дивився вбік. — Я не можу переїхати, у мене тут робота, друзі… Мама!
У цей момент Ріта зрозуміла, що їхній шлюб підійшов до кінця. Конфлікт зі свекрухою був лише каталізатором.
— У такому разі… Я не бачу іншого виходу… Думаю, нам слід розійтись… — тихо сказала вона. — Так буде краще для нас обох…
Ігор не став заперечувати. Можливо, він і сам давно це розумів.
За місяць вони розлучилися. Ріта прийняла підвищення і переїхала в інше місто. Ігор залишився — поруч із матір’ю, яка нарешті досягла свого: син знову належав тільки їй.
Іноді Ріта згадувала фразу, яка стала точкою неповернення в їхніх стосунках: «Ще хоч раз твоя мати заїкнеться про те, що я маю їй на зберігання віддавати свою зарплату — я їй її в горло запхаю!» Тоді вона ще не знала, що найстрашніші загрози — це не ті, що сказані в гніві, а ті, що повільно й непомітно руйнують стосунки зсередини…
— Чудовий дім ти собі знайшла. А коли я зможу переїхати до нього? — несподівано поцікавилася мати