— Не бурчи, стара. Дівка мені дружиною буде, і вже сьогодні. Моєму Льоні мама потрібна

— Денисе, та вона ж ще зовсім дівчисько. І де ти цю жебрачку знайшов? — Тетяна Вікторівна злякано глянула на сина.

— Після роботи заїхав до церкви покійної Оленьки свічку за упокій поставити. Коли вийшов, попрошайки розбіглися, а ця великоока Юля стоїть осторонь і так несміливо на мене дивиться. Я підійшов до неї й запропонував поїхати до нас додому, щоб нагодувати досхочу. Іди, підігрій вечерю, а я сина з двору покличу. Та й баньку розтоплю. Цю замазуру відмити треба.

— Нагодую її, а ти потім проведи за хвіртку, — наполягала мати.

— Не командуй у моєму домі, мамо. Сподобалася вона мені, поки їхали. Втомився вже один у холодному ліжку спати, — і глянув на дівчину, яка тулилася до нього, шукаючи порятунку від невдоволеної його матері. Від страху вона не розуміла, чого від неї хоче цей чоловік, згадуючи в розмові постіль.

Денис вийшов, а Тетяна Вікторівна, розуміючи, що проти сина не підеш, повела дівчину на кухню.

— Ну, розповідай, як біля церкви опинилася.

— Та я Денису вже розповідала.

— А тепер мені повтори, від нього зайвого слова не дочекаєшся, — наполягала Тетяна Вікторівна.

— Жила з батьками в селищі недалеко від вашого містечка. Тато поїхав на заробітки, а потім зник. Мама хвилювалася, але знала адресу, де його шукати, і поїхала за ним. Її довго не було, а в мене гроші майже закінчилися. На решту копійок поїхала до районної поліції просити знайти батьків. Вони дізналися, що у мене, десятирічної дівчинки, нікого немає, і вжили заходів. Так я потрапила до дитячого будинку.

— І що, твоїх батьків так і не знайшли? — Тетяну Вікторівну зацікавила розповідь дівчинки.

— Часто питала у виховательки, але вона відповідала, що шукають. І досі нічого про них не знаю.

— А що тебе до церкви привело?

— У дитбудинку було голодно, і старші дівчата намагалися заробити на смачнішу їжу. Вони ввечері тікали на трасу. А там нічліжка для далекобійників. Якось і я за ними подалася, але даремно. Я маленька і худа, як підліток. Там наді мною чоловіки посміялися, і жоден у свій номер не взяв. Я дівчат чекала, сховавшись у кущах. Коли вони по черзі виходили, кликала їх до себе. Вже з останньою ми в придорожньому кафе смачно повечеряли. Більше вони мене із собою не брали. А коли поверталися, то пригощали чебуреками й шаурмою. Тоді я зрозуміла, що така маленька нікому з чоловіків не потрібна.

— І що далі? Ти втекла з дитячого будинку?

— Та ні. Я погано вчилася. На мене махнули рукою. Коли виповнилося вісімнадцять, відправили мене до селища у мій будинок.

— То ти повнолітня, а така мала та худа. Ніколи б не подумала. А чому у своєму будинку не залишилася, а в наше місто приїхала?

— Та поки була у дитбудинку, мій дім всередині так загадили, що важко було туди зайти. Розгребла сміття, хотіла все помити і вийшла на подвір’я. Тільки тоді помітила, що дроти від стовпа до будинку обрізані. Немає на ділянці газових і водопровідних труб, що ззовні, ну там, де вуличний кран був. Та й у домі все металеве вирізали.

— Це ж хто так наробив? — здивувалася Тетяна Вікторівна.

— Та я не знаю. Сусіди якісь дивні. Я до них у хвіртки стукала, щоб води попросити, але ніхто не відкрив. Поїхала до району й там звернулася у відповідні служби для відновлення. Там таку суму затребували за це, що мені взяти ніде. Зібрала з кущів смородину й аґрус і понесла на трасу, а там продала. Економила на їжі, але ягід було мало. Потім яблука достигли. Я їх теж продала. Все одно не вистачало. Вирішила біля церкви збирати.

— А роботу шукати пробувала? — Тетяна Вікторівна не розуміла, як так викинули дівчину.

— Працювати пробувала, але радили підрости й сили набрати.

— Чому тебе вчитися не відправили?

— А в мене й атестата немає. Не змогла скласти іспити.

У дім увійшов Денис із восьмирічним сином Льонею, і всі сіли до столу.

Після вечері Денис віддав розпорядження.

— Стара, веди Льоню в баню, після нього сама попарься, а я хочу з Юлею. Вона ж нічого не знає.

— Зі мною? — дівчина зблідла.

— Не лякайся заздалегідь. Потім звикнеш і сподобається. Усі ми були молодими. — Денис пішов у кімнату матері, а звідти повернувся з рушником і кольоровим халатом. Тетяни та його сина на кухні вже не було. Він присів до Юлії.

— Ну що, освоїлася? Як тобі мамині страви?

— Смачно!

— Ще б пак, вона раніше куховаркою працювала і жила з чоловіком у Києві. Я тут залишився з батьком. Будинок був маленький і з частковими зручностями. Після закінчення інституту потрапив у добре місце. Там розкрутився й створив свою справу. У мене інтернет-магазин, є працівники. Пункти видачі поступово збільшував. Тепер керую. Будинок побудував п’ять років тому, а у тридцять одружився. Дарина померла під час пологів, а батька раніше поховав. Залишившись із сином, викликав до себе матір, а в неї з вітчимом уже не складалося. Відтоді так і живемо в цьому будинку. Льоні вже вісім років, а я все один. Не наважувався привести жінку в дім, а ти мені сподобалася.

Юлія втягнула голову в плечі.

— Колись же треба починати, Юлю, так навіщо тягнути?

Прибіг розчервонілий Льоня.

— Тату, класно! Ти ж обіцяв басейн. Коли копати почнеш?

— Пізно, Льоню, скоро морози нагрянуть. Навесні й почнемо з тобою.

Хлопчик побіг у свою кімнату, а Денис вийшов на двір. У передбаннику перевірив пічку й сів на лавку.

З лазні вийшла Тетяна Вікторівна.

— Невже, сину, недобре задумав? Вона ж зовсім дівчинка й ще не знає, що буває з чоловіком. Тобі рівня потрібна.

— Мамо, вона сирота, і невідомо, що з нею буде далі. А приживалка мені в домі не потрібна. Не думай про погане. Я ж не зовсім дурень, а ласкою візьму.

Тетяна Вікторівна похитала головою й пішла в дім. Незабаром там з’явився й Денис.

— Юлю, ходімо зі мною паритися, — і, узявши дівчину за руку, вивів на двір.

У лазні було вже не так жарко, як любив Денис, бо завжди першим парився. Цього разу турбувала Юлія. А раптом їй пар шкідливий?

— Роздягайся й лягай на полицю на живіт. Я легко хльосну тебе віником. Та й не бійся мене.

Юлія послухалася, а Денис теж роздягнувся, щоб одяг не став вологим, і приступив, працюючи віником.

— От і добре, дівчино, а тепер так само, як я тебе, зі всієї сили бий мені віником по спині, — і ліг на полицю.

Після цього на лавці Денис намилював Юлію мочалкою, потім зливав на неї воду з тазика. Її волосся до плечей скрутилися в кучері, і він милувався. Потім обтер її, як дитину, рушником і, накинувши на неї халат матері, відправив у дім. Більше нічого між ними не сталося, і він цього й не планував.

— Мама тобі мою спальню покаже. Чисту постіль, мабуть, уже приготувала, а я скоро прийду.

Юлія вже в ліжку з тремтінням у тілі чекала Дениса. Вона дякувала Богові, що тоді далекобійники над нею сміялися, не торкнувши невинної дівчинки. Тепер їй це належало. Але вона вірила в порядність цього дорослого чоловіка й більше не хотіла повертатися додому. Нехай усе буде так, як хоче Денис.

Незабаром з’явився Денис і, скинувши халат, ліг поруч. Почав із поцілунку…

Шлюб Дениса й Юлії зареєстрували, коли вона вже була вагітною. Чоловік ретельно стежив за здоров’ям дружини. Він не хотів повторення тієї трагедії з матір’ю свого сина.

Усе обійшлося якнайкраще. Юлія народила дівчинку, а згодом іще одну. Вона поповніла й трохи підросла.

Будинок Юлії в селищі Денис відремонтував і здав квартирантам. Він не хотів, щоб знову хтось проник у дім і вчинив безлад. Продавати не збирався. Планував на цьому місці побудувати щось велике й гарне для дітей. Прийде час, і вони подорослішають. Хто залишиться з ними, покаже час.