— Ольго Григорівно, я взагалі-то розлучилася з вашим сином, і вам немає чого робити в моїй квартирі!
— Як ти розмовляєш зі старшими? Я маю повне право заходити! Там лишилися речі Сергійка, йому було не потрапити, приїдь і впусти мене, я сама все заберу!
— По-перше, які речі? При розлученні все забрали. По-друге, це МОЯ квартира тепер.
— Не зухвальствуй! Сергій казав, що там залишилася його колекція марок.
— Марок? — Наталя розсміялася. — У Сергія немає жодної колекції марок!
— Звідки тобі знати, що є в мого сина, а чого немає? Ти завжди була неуважною дружиною!
Наталя глибоко вдихнула.
— Я не можу приїхати, мене немає в місті.
— Брешеш, напевно! — прошипіла свекруха. — Адресу ж ти не змінила. Я сама розберуся!
Короткі гудки залишили Наталю в заціпенінні. Вона розуміла, що ця жінка не зупиниться. Щось підказувало — неприємності лише починаються.
Наталя опустилася на ліжко. Спогади накрили неприємною хвилею.
У день знайомства Ольга Григорівна окинула її холодним поглядом.
— Бухгалтерка? Зручно — чужі гроші рахувати.
На весіллі свекруха самовільно змінила меню.
— У Сергійка алергія на морепродукти.
Жодної алергії не було — вона просто ненавиділа креветки.
Перший сімейний обід з борщем.
— Сергій любить, щоб сметана плавала посередині, — свекруха вилила вміст тарілки назад. — Я покажу, як правильно.
Недільні обіди стали катуванням. Ольга Григорівна завжди приносила «справжню їжу».
— Хлопчик так схуд з тобою! Годуєш погано?
Відпустка на морі перетворилася на кошмар, коли свекруха напросилася «приглянути за речами».
— Сергію, твоя дружина так загоряє, що на неї чоловіки витріщаються!
Був випадок, коли Наталя застала її за перебиранням спідньої білизни.
— Перевіряю якість прання. У Сергія чутлива шкіра.
Останньою краплею стало вторгнення в спальню посеред ночі:
— Сергію, я тобі компрес від кашлю принесла!
Тоді Наталя вперше зірвалася. За тиждень подала на розлучення. Чоловік обрав сторону матері. Квартиру поділили — вона дісталася Наталі після виплати компенсації. Але, схоже, колишня свекруха вважала поділ майна пустою формальністю.
Наталя здригнулася. А що як вона справді прийде? Або, ще гірше — притягне з собою слюсаря? Вона заснула з тривогою на серці.
Наступного дня колишня свекруха почала діяти. Ольга Григорівна стискала телефон побілілими пальцями.
Нахабна дівка, розлучилася з Сергієм і думає, що можна так просто позбутися сім’ї? Немає в місті вона, ще чого, — бурмотіла жінка, набираючи номер сина.
— Мамо, я на нараді, — голос Сергія звучав втомлено.
— У тебе точно не залишилося ключів від квартири?
— Яких ключів? Від Наталчиної? Мамо, забудь уже!
— Не вказуй матері! — відрізала Ольга Григорівна. — Твої марки там залишилися.
— Які ще марки? У мене ніколи…
Вона скинула виклик. Вічно цей хлопець усе псує. Не може навіть підіграти рідній матері!
Ольга Григорівна дістала записник. Знайшла потрібний номер — «Майстер Валера». Три роки тому він змінював замки у їхній квартирі, коли Сергій загубив ключі.
— Алло, Валеро? Пам’ятаєте мене? У мене тут проблемка з дверима доньки. Замкнулася, не відповідає на дзвінки… Боюсь, щось трапилось.
Вона вміла бути переконливою, особливо коли тремтячим голосом розповідала про «депресію після розриву з хлопцем».
— Тисяча? Грабунок! Гаразд, згодна.
Вона вдягнула своє найкраще пальто, уклала волосся. Нехай сусіди бачать пристойну жінку, а не зломщицю. У сумочку поклала паспорт Сергія — мало що, раптом знадобиться доводити родинний зв’язок з мешканцем.
Тепер ця вискочка дізнається, що зв’язуватися з Ольгою Григорівною — собі дорожче. Ніхто не має права тримати її сина осторонь від родини!
«Майстер Валера» виявився неголеним дядьком із запахом перегару й поношеною валізкою.
— То де ці двері, мамаша? — почухав потилицю Валера.
— П’ятий поверх, ліворуч. І я вам не мамаша!
У ліфті Ольга Григорівна нервово теребила ґудзик пальта. А раптом сусіди? А що як викличуть поліцію?
— Зачекайте хвильку, — прошепотіла вона, коли вони підійшли до знайомих дверей з номером 57.
Вона подзвонила для пристойності. Тиша. Ще раз. Тиша.
— Бачите? Я ж казала! — театрально сплеснула руками жінка.
— Двері серйозні, — присвиснув Валера, оглядаючи замок. — Тут не тисяча, а півтори.
— Що? Ми ж домовлялись…
— Або півтори, або шукайте іншого майстра.
Двері навпроти прочинилися. Сусідка Антоніна Петрівна визирнула з цікавістю.
— Олю? Це ти до Наталі? А що ви тут робите?
— Наталочці зле, — заторохтіла Ольга Григорівна. — Ми з нею щойно говорили, вона просила допомогти, а тепер трубку не бере. Хвилююсь!
— А цей чоловік хто?
— Мій племінник.
Валера хмикнув, але промовчав. Антоніна недовірливо похитала головою, але двері зачинила.
— Працюємо швидко, — прошипіла Ольга Григорівна.
За п’ятнадцять хвилин замок піддався. Стараючись не шуміти, вона прослизнула в передпокій і зачинила за собою двері.
У квартирі панував напівморок. Ольга Григорівна клацнула вимикачем. Перше, що впало в очі — ідеальна чистота. Ані порошинки, ані зайвої речі. Зовсім не те, що було за Сергієм.
— Овва, прибралася, — процідила жінка, знімаючи пальто.
Вона пройшла до вітальні. Все змінилося. Замість старого дивана — новий, кремовий. Замість важких штор — легкі фіранки. Фотографія Сергія зникла з полиці.
— Наче й не було сина в її житті, — пробурмотіла Ольга Григорівна, скривившись.
На столику лежав відкритий щоденник. «Зустріч з Андрієм, 17:00, кафе «Верона».
— Андрієм?! — Ольга Григорівна захлинулась обуренням. — Уже закрутила новеньке?!
Вона пройшла на кухню. Відчинила холодильник — пляшка шампанського, полуниця, сир. Очевидно — готувалася до романтичного вечора.
— Розпусниця! — прошипіла свекруха.
Заглянула до спальні й завмерла. На ліжку лежала чоловіча білизна.
— Господи, вона вже чоловіків водить!
У ванній — чоловіча бритва, піна для гоління. Ольга Григорівна кипіла від злості. І трьох місяців після розлучення не минуло!
Вона повернулась у вітальню й помітила ще одну деталь — на книжковій полиці стояло фото. Наталя в обіймах з високим брюнетом. Серце на мить завмерло — цей чоловік був напрочуд схожий на покійного чоловіка Ольги Григорівни.
Тремтячими руками вона взяла рамку. На звороті був напис: «Моїй улюбленій сестричці від брата Андрія».
— Брата? — Ольга Григорівна розгублено кліпнула. — Якого ще брата?
Вона ніколи не чула, щоб у Наталі був брат. І тут до неї дійшло — вона вдерлася до квартири, де мешкає не лише колишня невістка.
Клацання замка змусило Ольгу Григорівну здригнутись. Вона метнулась до вікна, але п’ятий поверх не давав жодних шансів утекти.
— Андрію, ти вже вдома? — пролунав голос Наталі з передпокою.
Ольга Григорівна застигла посеред кімнати з фотографією в руках. Мить — і у дверному отворі з’явилася колишня невістка з пакетами продуктів.
— Ви?! — пакети випали з рук Наталі. — Як ви сюди потрапили?
— «Мене немає в місті», значить? — перейшла в наступ свекруха. — Брехати навчилася добре!
— Що?! Негайно забирайтесь звідси! Це незаконне проникнення!
— З яких це пір у тебе брат з’явився? — Ольга Григорівна струсонула рамкою. — Сергій знає, що ти чоловіків у дім тягаєш?
Наталя глибоко вдихнула.
— По-перше, яке Сергію до цього діло? По-друге, Андрій — мій рідний брат. І так, він живе тут і допомагає мені з іпотекою.
— Не вигадуй! Сергій ніколи про брата не згадував.
— Може, тому, що ви ніколи не цікавились моєю родиною? — гірко усміхнулася Наталя. — Андрій служив в іншому місті, повернувся нещодавно. Ви зламали мої двері через неіснуючі речі вашого синочка!
— Я маю право…
— Ви нічого не маєте! — Наталя дістала телефон. — Зараз викличу поліцію.
— Тільки спробуй! Я скажу, що ти обікрала Сергія!
Напружену тишу перервав звук вхідних дверей.
— Наталко, я вдома! — пролунав чоловічий голос. — Приніс вино, як ти…
До кімнати увійшов високий чоловік, напрочуд схожий на того з фотографії. Він завмер, побачивши Ольгу Григорівну.
— А це хто?
— Колишня свекруха, яка зламала нам двері, — процідила Наталя.
— Зрозуміло, — спокійно кивнув Андрій. — Я так розумію, це та сама, що читала твої щоденники й влаштовувала істерики на вашому весіллі?
Ольга Григорівна почервоніла.
— Андрію, викликай поліцію, — рішуче сказала Наталя.
— Не треба поліцію! — злякано вигукнула свекруха. — Я просто… перевірити хотіла…
— Зараз перевіримо, як працює стаття про незаконне проникнення.
— Наталочко, я ж як мати хвилювалась!
— Ви мені не мати. Забирайтесь і забудьте сюди дорогу.
Ольга Григорівна, задкуючи, дісталася до виходу.
— До речі, я завжди хотів перевірити силу земного тяжіння, — з цими словами Андрій схопив свекруху за руку й потягнув до балкона.
Після зради