Напоїли. Що ж ти накоїв! Господи мій! Чоловік стояв із сокирою у дворі

— Макарушко, рідненький! Що ж ти накоїв! Господи! Що ж це діється! – Олена металася по подвір’ю, посеред якого стояв чоловік із сокирою та рішучістю в очах.

— А нема чого…! Терпіти такий жах я не звик! І більше не збираюся! – Чоловік кинув сокиру на великий пень, а потім зайшов у хату.

Олена ще кілька хвилин з острахом стояла на ґанку, дивлячись на те, як страх здатний впливати на людину, а тоді зайшла слідом.

Макар був чоловіком дорослим, серйозним і ґрунтовним. І жінку шукав таку ж. Для цього довелося навіть поїхати в сусіднє село – у рідному всі здавалися знайомими, легковажними, пустомовами.

Родина з Оленою склалася гарна – подружжя жило душа в душу. Єдине, що Макарові не подобалося – дружина часто навідувалася в сусіднє село провідати матір. Але ж просто так не побіжиш, тому завжди брала з собою гостинця. То пирогів, то пляшечку домашньої наливки. Макар старався ставитися до цього спокійно. Адже сам осиротів рано. І радий би теж до батьків з’їздити, та нікуди.

Олена, перед тим як до батьків у гості йти, наводила лад у хаті й на подвір’ї. Чоловікові готувала їжу на два дні, щоб не сидів голодний. У загальному, хоча він і був проти таких її відлучень, але виду не подавав. До того ж, Олена ніколи не кидала розпочатих справ, і господарство з домом залишала в ідеальному стані.

Головною гордістю Олени були кури. Вона доглядала за ними з особливим трепетом. Були тут і звичайні несучки, і привезені з міста – з пухнастими лапами, та з великим чубчиком на голові. Щоразу, їдучи навесні до міста, Макар купував нових курчат, щоб порадувати дружину. Йому й звичайних курей було б досить, але дружина любила всяку екзотику й щиро раділа новим мешканцям.

Прожили Макар із Оленою душа в душу кілька років. Постійно чоловік звик, що дружина час від часу їздить у рідне село. Та й відвідини її ставали рідшими. Молодші сестри дорослішали, починали допомагати матері по господарству, а Олена потроху звикала жити власним домом.

Ось в один із таких вихідних і трапилася з Макаром історія, яку він запам’ятав на все життя, і дружина зрозуміла – залишаючи дім, треба бути уважнішою до недороблених справ.

Одного разу, коли настала пора заготівлі ягід, вирішила Олена зробити наливку з чорноплідної горобини. Ягода дісталася велика, гарна. І наливка з неї вийшла на славу. Розлила жінка її по пляшках, а ягоди відставила, щоб потім викинути. Та закрутилася й не помітила, як вони кудись зникли. Подумала, що викинула, й забула про це.

Справ у неї того дня було чимало. Треба було все встигнути зробити й приготуватися до поїздки до батьків. Цього разу Олена відпросилася у чоловіка на кілька днів. Захворіла мати, треба було допомогти, доглянути за її господарством, та сестрам настанови дати.

Вранці, перед роботою, Макар, бачачи, що дружина вся в справах і турботах, вирішив їй допомогти. Дав худобі корму й вирушив на роботу, сподіваючись, що ввечері ще застане дружину вдома. Зазвичай вона їхала на коні до ночі й за кілька днів поверталася.

Після обіду, впоравши всі справи, вийшла Олена годувати численних мешканців великого подвір’я.

Як вийшла, так і присіла на найближчий пеньок. По всьому подвір’ю там і сям лежали її дорогоцінні курочки. Чубаті, строкаті, з пухнастими лапками й густими чубчиками на голівці. Усі лежали там, де їх застала загибель, причина якої, на перший погляд, не була видна. Вітер колихав ніжне пір’ячко, а самі птахи назавжди застигли в неприродних позах. Якби напав якийсь звір – було б шумно, і Олена б помітила переполох. Та й слідів після хижака було б більше – пір’я, пух і залишки недоїдених курей.

На подвір’ї Олени не було й натяку на присутність хижака. Схоже, якесь страшне закляття зійшло на курник, через що всі мешканці заснули вічним сном. Олені здалося, що земля йде з-під ніг, а сонце більше не світить.

Ледве оговтавшись від потрясіння, Олена вирішила, що чоловікові, якщо він встигне повернутися до її від’їзду, нічого казати не варто. Хто знає, раніше ніколи ні за що не сварив, а тепер візьме та й влаштує скандал. Адже він за цих курей колись немалі гроші виклав, а вона не вберегла!

Олені на думку спало кілька ідей щодо того, що могло статися з птицею.

На її курей усі сусідки заглядалися й відверто заздрили. Причому їхня заздрість простягалася далеко за межі курника. Деякі поважні заміжні жінки починали згадувати молодість і свої стосунки з Макаром. Одна розповідала, як із ним у школі «закрутила», інша була впевнена, що після школи він саме її покличе заміж. Поки чекали сватів, усі вийшли за інших. А він узяв, та й знайшов своє щастя в іншому селі. Та ще й жив із дружиною на заздрість усім. Чи не зібралися бабоньки таким хитрим способом помститися Олені? Та начебто й нема за що! Адже вона з ними і не сварилася!

Олена вирішила, що хтось із сусідок зважився на зухвалий учинок – потруїли її курей. Адже знали, як вона ними тішилася. Як тішився Макар, несучи з автобусної зупинки коробку з пищащими пташенятами, поспішаючи порадувати дружину.

— Ну вже ні! Не побачите, як я плакатиму через своїх курочок! І не побачите, як Макар мене сваритиме за них! – Вирішила Олена, підводячись із пенька, на який сіла.

Зібравши всіх загиблих курей у мішки, Олена вирішила хоча б пір’я з найкрасивіших зібрати. Не вдалося порадіти несучкам, так хоч перина чоловікові вийде знатна! А з найкрасивішого пір’ячка можна зробити квіти. Бачила вона недавно такі, сусідка показувала.

Міркуючи так, віднесла Олена мішок до сіней, поставила перед собою діжку для пір’я і взялася до роботи. Олена й не помітила, як за думками обскубала половину курей до голих тушок.

Робила вона все швидко й вправно. Давалася взнаки звичка швидко впоратися по господарству, та й чоловік, чого доброго, з роботи повернеться і побачить усе це «великолепіє». Олена вирішила розповісти Макару про біду за вечерею, коли сама як слід заспокоїться. А якщо не встигне, то від батьків повернеться раніше, а поки що курей заховає. Погода холодна, за пару днів із ними нічого не станеться.

— Ох, як же вас шкода, мої гарненькі! Ви ж у мене такі старанні були! Цілий день собі їжу здобували. Ранок тільки почався, а ви вже які зоби набили! Вам би жити, та радувати мене! І кому ж у голову могла прийти така підлість? За що ж мені таке? І точно ж потруїли на моєму подвір’ї. Кур сусідських он усі цілі! Ходять вулицею, наче нічого й не було! Ні, треба з’ясувати, хто на таку підлість міг зважитися.

До самого вечора вона скубла загиблих курей. Привична справа йшла спритно й швидко, попри те, що в сінях уже помітно сутеніло. Розглядати курей не хотілося, та й жаль був до сліз.

— Ох, які ж ви у мене доглянуті були. Який у вас пух м’якенький, тепленький. Пів дня минуло, а всі тушки, наче живі – теплі й м’які! – Олена тримала в руках останню тушку, улюбленого півника Петруськи, і не могла повірити, що він більше не розбудить їх вранці своїм дзвінким голосочком.

Уже збираючись кинути Петруську в купу до інших обскубаних тушок, Олена раптом відчула, що півень у її руках ніби заворушився. Не вірячи власним відчуттям, бо вже стільки курей ощипала, могла й почати марити, Олена вийшла на світлий ґанок і стала уважно розглядати голе тіло, яке раптом почало смикати лапою. Петрусько підняв голову й подивився на господиню затуманеним поглядом, ніби ще не розумів, що відбувається довкола. Від несподіванки Олена навіть упустила півня, який гепнувся на землю, мов мішок із борошном. З труднощами підвівшись, півник похитуючись попрямував шукати свій чубатий гарем, підзиваючи курочок.

Здається, отрута була неякісною, або ж курочки переїли її, раз одному Петруську вдалося вижити. Лена дивилася на муки улюбленця й думала, що простіше було б бідолаху відправити в суп. Краєм ока поглянула на великий пень біля курника, в якому стирчала сокира. Той пень уже кілька років служив плахою для курей і півників. Глянула, та зрозуміла – не підніметься в неї рука стратити своїх улюбленців. Нехай уже самі відмучуються.

— Ну гаразд, хай поки живе. А там із Макарушкою вирішимо, що з ним робити.

Зайшовши назад у сіни, щоб скласти назад у мішок обскубаних курей, Лена з жахом відступила. Усі кури, як і Петрусько, почали подавати ознаки життя. Бурмочучи щось незрозуміле, не схоже на звичне квоктання, курочки намагалися вибратися з купи й стати на ноги. Ті, кому це вдавалося, з жахом починали несамовито кричати, побачивши своїх голих подружок. Здавалося, отрута мала дивну дію, адже що більше часу минало, то активніше починали ворушитися курочки.

— От халепа! Чим це вас таким потруїли, що ви спали й не відчували, як я вас ощипала! Куди ж вас таких дівати? Ви ж замерзнете без пір’ячка! Та й Макару доведеться розповісти, що з вами сталося.

Лена кинулася подвір’ям у пошуках підходящого місця для курей. Пробігаючи повз курник, помітила у годівниці дивні ягоди. Підійшовши ближче, Лена зрозуміла, що сталося з її пернатою родиною. Поки вона поралася на кухні, чоловік, мабуть, вирішив допомогти. Та тільки не розібрався, чим треба годувати курочок. Тож і висипав у годівницю ягоди, що залишилися від наливки. Курочки наїлися тих ягід і попадали п’яні. Настільки, що навіть позбавлення пір’я їм було байдуже. А як хміль почав відпускати, то й ворушитися стали. Може, від холоду тверезість до них швидше повернулася. Не звикли ж вони без своєї гарної «одежини» ходити.

— І що ж мені з вами робити? – Лена глянула на двері – зовсім скоро сутінки. Їхати в темряві до сусіднього села через поле й ліс не хотілося, але й залишати своїх улюбленців у такому стані не можна.

Рішення прийшло миттєво, щойно Лена глянула на свій будинок. Макар будував його сам. Робив усе на совість, на віки. І щоб у домі кожен куточок був корисним, добре утеплив дах, щоб на горищі можна було зберігати непотрібні речі, не боячись вологи чи холоду. До того ж, коли в домі топилася піч, на горищі бувало так тепло, що там можна було жити. Лена вирішила, що на час її відсутності заховає курочок на горище, а чоловікові скаже, щоб не заходив до курника.

Вона так часто робила, коли їхала до батьків. Насипала курам побільше зерна, і на кілька днів можна було до них не заглядати.

— Сподіватимемося, що ви мене не підведете й п’яні пісні всю ніч співати не будете! – Вмовляла вона своїх обскубаних улюбленців, піднімаючи їх на горище й облаштовуючи їм куточок із водою й кормом. Води довелося залишити багато. Ледь прийшовши до тями, кури кинулися до чашки з водою, миттєво спорожнивши її.

— От! А я завжди кажу – багато пити шкідливо! Треба з розумом, для апетиту, а не до втрати свідомості! От і Макарушку свого привчила до наливок! Від них і голова не болить, і зранку жити хочеться, а не лежати, на весь світ нарікаючи!

Влаштувавши курочок на ночівлю, зібравши гостинці для батьків, Лена запрягла молоду кобилку Марусю в легкий візочок і вирушила до сусіднього села. На серці було неспокійно. В інший час вона б не поїхала, але мати просила допомогти, а Лена не посміла ослухатися.

Макар того дня повернувся додому пізно. На кухонному столі він знайшов вечерю, дбайливо загорнуту в кілька рушників, щоб не вистигла.

— Ну що за диво – жінка мені дісталася! І свій дім у порядку тримає, і батькам допомагає! Золото, а не жінка! Треба наступного тижня з нею до тестя й тещі навідатися. Якби не вони, не було б у мене такої дружини!

Повечерявши, пригубивши кілька чарок Лениного наливочки, Макар ліг спати. Важка робота й ситна вечеря швидко зімкнули його повіки.

Скільки часу минуло – невідомо, а тільки сниться Макару, що йде він болотом, а навколо чортенята по купинах стрибають. Стрибають і розмовляють. Несуть щось незрозуміле, ніби в своє царство його затягнути хочуть. Він від них відмахується, а вони знову галасують, не замовкають.

Замахав чоловік на них руками, почав відганяти. Так махав сильно, що уві сні з ліжка впав. Сів на підлозі, не розуміє – чи ще спить, чи вже прокинувся. Чортенят навколо немає, та й стіни рідні ні з чим не сплутаєш. Але тільки бурмотіння дивне, яке уві сні прийняв за їхні голоси, нікуди не поділося.

З труднощами повернувся на ліжко, накрився з головою ковдрою й почав прислухатися. Перші кілька хвилин у хаті було так тихо, що чути було, як за вікном, десь на краю села, загавкав собака.

Ледве Макар заспокоївся й знову почав засинати, як десь над головою пролунав той самий звук. Ніби хтось бурмотів грудним голосом, кликав, наполягав. Чи то марилось, чи й справді нечисть у його дім проникла та бажає його душу собі забрати.

— Згинь! Згинь, нечиста, щоб духу твого тут не було! – Макара почало так трясти, що аж зуби застукотіли.

Наче у відповідь на його благання десь над головою пролунав крик, схожий на півнячий, ніби хтось готувався придушити півня.

— Господи святий! Півням-то звідки під стелею взятися? Не інакше, як нечисть мене вирішила випробувати. Але не здамся я їй!

Та виходити з дому Макар не наважився.

Страшні голоси то замовкали, то звучали сильніше, розповзалися по всьому горищу і знову збивалися в одну купу. Макару навіть почало здаватися, що він розрізняє якісь слова в цьому незрозумілому бурмотінні. Ніби й своє ім’я почув, і свою нещасну долю зміг вловити. Здавалося, що нечисть не просто глузувала з нього, а намагалася ввести в розпач, який вважався тяжким гріхом. Як не намагався Макар заснути чи сховатися під ковдру з головою, щоб не чути стогонів і зітхань, але ті лише голоснішали.

А перед світанком один із чортів, ніби не змирившись із тим, що не зміг забрати душу Макара, закричав так, що у чоловіка ледь душа в п’яти не пішла.

— Чур мене, чур! Усе, скінчився твій час, нечиста сила! Час полишити мене. Вже світати почало, а тобі все спокою немає! — Чоловік не міг збагнути, чому досі чує ті моторошні звуки, хоча за вікном уже займалася зоря.

— Ще й Петрусь наш, як на зло, мовчить! Зазвичай рано вранці голос подає! Кажуть, півні своїми криками нечисть розганяють! А сьогодні, як навмисне – і я вдома сам, і Петрусь мовчить. Що з ним трапилося?

Проворочавшись до самого ранку під страшні звуки, Макар підвівся і тихенько прокрався на вулицю. Приємна ранкова прохолода освіжила обличчя, але не позбавила від страху. Підійшовши до курника, Макар не почув ані звуку. Ніби кури міцно спали і не відчули приходу нового дня.

Відчинивши двері, чоловік виявив, що курник порожній.

— Отакої напасті! А де всі пеструшки? Що взагалі діється в моєму домі! Чи не та сама нечисть, що лякала мене, забрала всіх наших курей?

Соромно сказати, але вирішив чоловік втекти з рідного дому на роботу, а вже ввечері, коли повернеться дружина, вирішувати, як бути далі. Тихенько зібравши торбинку з їжею, він вирушив на роботу з важким серцем.

— Скоріше б Лена повернулася. Без неї щось незрозуміле в домі коїться!

Повернувшись додому ввечері й побачивши, що дружина ще не приїхала, Макар вирішив, що ще один день трястися від страху він не буде. Заліз на горище (для перевірки), де й виявив лисих курей, вигляд яких у перші хвилини мало не викликав у нього серцевий напад.

— Матінко Божа, заступися за мене грішного! Це що ще таке? Що за створіння тут завелися! — Як тільки очі звикли до темряви, Макар зрозумів, хто всю ніч не давав йому спати.

Першим поривом було схопити сокиру і покінчити з курами раз і назавжди, щоб більше не лякали. А заодно й дружину провчити, щоб таких сюрпризів не влаштовувала.

Схопивши кілька курей за ноги, Макар почав кидати їх із горища на землю. Деякі приземлялися вдало й розбігалися двором. Інші падали важко, ніби мішки з картоплею, і залишалися на місці.

Спустившись із горища, Макар схопив сокиру, маючи намір поквитатися з курами за всі страхи, які вони йому заподіяли.

Схопивши одну з курей, чоловік кинув її на великий пень і замахнувся сокирою.

— Макарчику! Рідний, що ти таке робиш? — Голос дружини за спиною звучав перелякано.

— А нічого мене було лякати! Усю ніч думав, що моя смерть прийшла! Бубоніли й шепотіли, іроди кляті! Усе! Годі! Натерпівся!

Довелося Лені розповісти все й покаятися за свою ідею сховати курей на теплому горищі. Як не злився чоловік, але все ж вирішив, що карати ні в чому не винних курей, які, до того ж, цілу ніч страждали від похмілля, не варто. Тільки з того часу перестав він відпускати дружину саму в гості. Хто знає, кого їй заманеться на горище принести, а ти, Макар, не спи й бійся…

Ось така історія сталася з Макаром одного разу. І сміх, і гріх!