— Синку, потерпи ще трохи! Скоро тато повернеться, і ми разом святкуватимемо твій перший Новий рік! Минулого року ти так нас здивував, що я опинилася в пологовому будинку просто перед святом. А знаєш, як це — зустрічати Новий рік на лікарняному ліжку, далеко від рідних? Це зовсім не весело! — Аліна говорила до сина, намагаючись його заспокоїти та відволікти, щоб не дати заснути до приїзду батька. Проте Кирюша вже знемагав і починав плакати. За вікном повільно кружляли сніжинки, але їхній танець зовсім не тішив Аліну.
Її чоловік, Ілля, обіцяв повернутися через кілька годин після того, як поїде привітати своїх батьків. Але він не виходив на зв’язок уже кілька годин. Це мав бути їхній перший Новий рік удома всією сім’єю. Рік тому Аліна зустрічала це свято в лікарні, а Ілля — з родичами. Тепер усе мало бути інакше.
Аліна ретельно готувалася до цього дня: купила подарунки, вибрала святковий наряд, підготувала меню для вечері. Зі зростаючою тривогою вона знову набрала номер чоловіка і нарешті почула відповідь:
— Аліно, що знову? Я ж казав, що скоро буду! Хіба ти хочеш, щоб я ризикував у таку погоду? У заметіль мені не їхати! Хіба тобі не шкода мене? — З динаміка телефону долинали голоси, музика і сміх. Аліна почула не тільки це. Коли чоловік завершив розмову, він випадково не вимкнув телефон, і вона дізналася те, що розділило її життя на «до» і «після».
— Чому я маю сидіти вдома з дружиною і дитиною? З ними ж суцільна нудьга. Ось з друзями у заміському будинку — це інша справа! Пам’ятаєш, як минулого року були дівчата? Пропоную повторити! Олег, ти вже організував? — Голоси в телефоні звучали весело, і навіть короткий уривок розмови був для Аліни ударом.
Вона не знала, що її чоловік навіть не розглядав можливість провести свято разом із нею. Він обрав компанію друзів, «дівчат», а не сімейний затишок. Аліна відчула, як у неї тремтять руки. Вона закрила обличчя, щоб не дати волі сльозам.
Це був не перший подібний випадок. Ще до весілля Ілля любив проводити час із друзями. Проте тоді він більше дослухався до її бажань. Тепер усе змінилося.
— Я не можу сидіти вдома безвилазно! Мені потрібне різноманіття, зміна обстановки! Я ж не мушу позбавляти себе радощів через те, що ти не любиш гучних компаній! — сказав він якось раніше, коли відмовився провести вечір удома.
— Але ж у сина температура, у нього зубки ріжуться! — відповіла Аліна.
— Ну от і сиди з ним. Ти ж його мати! А я мушу весь вечір марнувати?
Ілля поїхав, а Аліна знову намагалася зрозуміти, що змусило її погодитися вийти за нього заміж. Ще до весілля він здавався іншим: завжди поруч, готовий дослухатися, поважав її бажання провести вечір удома… А тепер? Можливо, зараз він просто показав своє справжнє обличчя? Зняв маску, перестав приховувати байдужість? Чи, може, їхні почуття вже зникли?..
Байдужість чоловіка Аліна постійно виправдовувала. То Ілля перевтомився на роботі, то його думки зайняті справами родини, то друзі потребують його підтримки. Але десь у глибині душі вона відчувала: чоловік не повинен приносити всі чужі проблеми до сімейного життя. Її власний голос нагадував їй, що такі речі лише віддаляють одне від одного.
Навіть на новину про те, що вони стануть батьками, Ілля відреагував холодно. Усі перші місяці вагітності, коли Аліна мучилася через постійний токсикоз, він, ніби навмисне, водив її на гучні весілля друзів, а сам зникав на тривалих парубочих вечірках. Подруги намагалися її заспокоїти, запевняючи, що це лише тимчасова криза перших років шлюбу, яка неодмінно мине. «Просто треба дати йому час і зрозуміти», — говорили вони.
І ось тепер настав їхній третій спільний Новий рік. Цього разу вони могли б провести його разом, створивши особливий вечір для своєї сім’ї. Але Ілля вирішив інакше. Святкування вдома було для нього нудним і неважливим, на відміну від галасливої компанії друзів.
Почувши розмову чоловіка, яка випадково потрапила їй на слух, Аліна навіть не спробувала виправдати його поведінку. Вона лише стояла біля вікна, спостерігаючи за танком сніжинок, які кружляли у світлі вуличних ліхтарів. Її серце стискалося від болю, коли вона дивилася, як до сусідів прибувають гості. Машини зупиняються біля будинків, з них виходять усміхнені родини з великими пакунками подарунків. Аліна лише мовчки заздрісно спостерігала за чужим щастям, яке в цю мить здавалося їй недосяжним.
Аліна зосереджено думала, намагаючись пригадати хоча б один щасливий момент у своєму подружньому житті. Проте спогади вперто підкидали лише картини байдужості й зради Іллі. Нарешті вона ухвалила рішення, яке принесло їй несподівану впевненість. Усього за пів години Аліна зібрала дві великі валізи та вже спускалася сходами до автомобіля. Один із сусідів, який випадково опинився поруч, допоміг донести багаж до машини та завантажити речі в багажник. У цей час її син мирно спав у автокріслі, не здогадуючись, що його сім’я більше не буде такою, як раніше.
«Новий рік тобі доведеться святкувати без мене. Машина застрягла в снігу, ніяк не можу вибратися, тож залишуся в батьків», — написав їй чоловік у повідомленні, не вагаючись прибрехати. Заспокоївшись після відправлення тексту, він вимкнув телефон і продовжив веселитися з друзями.
Аліна ж, не гаючи часу, вирішила, що її життя зміниться саме цієї ночі. Без сварок, без попереджень. Її батьки жили недалеко, у передмісті, і дорога мала зайняти близько години. Вона сподівалася встигнути до півночі, щоб зустріти Новий рік із родиною. Але погода внесла свої корективи. Засніжена траса стала справжнім випробуванням для водійських навичок Аліни, і невдовзі вона була змушена з’їхати на узбіччя, увімкнувши аварійні вогні.
Довгі тридцять хвилин вона сиділа в машині, поки поряд не зупинився автомобіль. Високий чоловік, який вийшов із нього, запропонував допомогу. Виявилося, що він їхав до себе додому, але, побачивши жінку з дитиною в біді, вирішив допомогти. Причепивши її автомобіль до свого позашляховика, він дбайливо відвіз Аліну з сином до будинку її батьків.
— Як вам віддячити? — запитала вона, коли вони дісталися місця.
— Це зайве, — відповів чоловік, заносячи валізи до порога. — Просто бережіть себе.
У цей момент двері відчинила мати Аліни, яка була шокована, побачивши доньку разом із незнайомцем і маленьким онуком.
— Що сталося, доню? Чому ти не попередила? — з тривогою запитала вона.
— Я залишила Іллю. Він вибрав не нас, — спокійно пояснила Аліна, показуючи на сина. — Застрягла дорогою, а цей чоловік допоміг нам.
— Що ж… Заходьте. Новий рік уже настав, не час для подорожей. Сідайте з нами, — сказала мати, запросивши чоловіка залишитися.
Новий знайомий, якого теж звали Ілля, спершу зніяковів, але, зрештою, погодився. Йому й справді не було куди поспішати.
Чоловік Аліни не телефонував три дні. Лише четвертого січня, повернувшись до порожньої квартири, він зрозумів, що сталося. Аліна ж коротко повідомила йому про своє рішення розлучитися, без зайвих слів і пояснень. На її подив, чоловік навіть не спробував сперечатися. Через кілька місяців вони офіційно розлучилися, а Ілля майже повністю зник із її життя та життя їхнього сина.
Натомість той самий нічний рятівник, який не проїхав повз, навпаки, повернувся в її життя. Він зателефонував кілька днів по тому й запропонував зустрітися. Аліна вагалася, але їхня перша зустріч виявилася приємною.
— Ви вірите в долю? — якось запитав він. — Я мав провести Новий рік із дівчиною, зробити їй пропозицію, але за кілька днів до свята вона зізналася, що кохає іншого. Я залишився один і вже не думав про свято, аж поки не зустрів вас.
Доля? Аліна теж почала замислюватися про це. Стосунки розвивалися неспішно: вона ще довго не могла дозволити собі знову довіритися. Але новий Ілля був уважним, терплячим і наполегливим. І ось через два роки Аліна, стоячи під прикрашеною ялинкою, відповіла йому «так», приймаючи пропозицію в ніч, коли пробили куранти.
Ідеальні пиріжки за 10 хвилин: з картоплею, яйцем та цибулею