Олена прокинулася першою, як завжди. Максим спав поруч, розкинувши руки поверх ковдри. Сонце пробивалося крізь щільні штори, освітлюючи знайомі контури спальні. Три роки тому вона привела чоловіка у свій дім. Тепер же іноді здавалося, що саме Олена живе в когось у гостях.
Підвівшись із ліжка, Олена пішла на кухню. Увімкнула кавомашину, дістала улюблену чашку. За вікном шумів проспект, по якому поспішали на роботу люди. А їй належав черговий день в офісі, де кожна година приносила гарні гроші.
— Олено, ти ж не забула про мамине прохання? — долинуло з кімнати.
Олена завмерла біля холодильника. Учора Зінаїда Петрівна дзвонила й просила десять тисяч гривень на лікування. Втретє за пів року. Попередні борги так і повисли у повітрі.
— Яке прохання? — удавано перепитала дружина, повернувшись із кавою до кімнати.
Максим потягнувся, позіхнув.
— Ти ж обіцяла подумати. Мамі дійсно потрібні гроші на процедури.
— Обіцяла подумати. І подумала, — Олена сіла на край ліжка. — Максиме, твоя родина за рік позичила в нас п’ятдесят тисяч. І жодної копійки не повернула.
— Та не перебільшуй, ми ж родина! — чоловік підвівся на лікоть. — У тебе ж грошей вистачає, ти ж заробляєш набагато більше.
Ця фраза різонула по вухах. Олена поставила чашку на тумбочку.
— Саме я заробляю, — спокійно сказала вона. — А витрачаємо ми разом. Причому здебільшого на твоїх родичів.
— Знову почалося, — Максим відкинувся на подушки. — Я ж не змушую тебе. Ти сама погодилась об’єднати фінанси. І я ж не переказував гроші без твого дозволу.
Об’єднати. Гарне слово. Тільки об’єднувати виявилося нічого — зарплати Максима ледь вистачало на його власні витрати. А от витрачати Оленині гроші вони справді стали разом.
— Гаразд, — Олена підвелася. — Але цього разу нехай мама бере гроші в борг офіційно. Оформимо розписку.
— Ти серйозно? — чоловік насупився. — Вимагати розписку у рідної матері?
— Абсолютно серйозно. Або жодних грошей.
Максим промовчав, але його обличчя похмурнішало. Олена це помітила, та вирішила не поступатися. Вона вже занадто часто поступалася.
В офісі робочий день тягнувся мляво. Переговори, дзвінки, звіти. До обіду накопичилася втома, яка не мала стосунку до роботи. Скоріше — до того, що вдома чекала чергова розмова про гроші.
Близько третьої години Олена зібралася на зустріч із клієнтом. Виходячи з офісу, вирішила заскочити до кафе неподалік — хотілося випити нормальної кави у спокійній атмосфері.
Кафе виявилося напівпорожнім. Олена замовила капучино й вмостилася в далекому кутку. Її прикривала велика рослина, створюючи ілюзію усамітнення. Витягла телефон, гортала стрічку новин, коли краєм ока помітила знайому постать.
Максим сидів за столиком. Разом із жінкою.
Олена завмерла. Чоловік мав бути на роботі. Принаймні зранку збирався саме туди. А жінку поруч із ним Олена не знала. Симпатична блондинка років тридцяти п’яти, вбрана зі смаком.
Серце забилося швидше. Олена притислася до спинки стільця. Звідси було добре видно їхній столик, а от її вони навряд чи помітять.
— Усе йде за планом, — Максим щось розповідав супутниці, усміхаючись. — Залишився останній етап.
— А вона нічого не підозрює? — жінка нахилилася до нього ближче.
— Олена? Та вона надто зайнята роботою. Головне — зараз не злякати її.
Олена напружилася. Про що вони говорять? І чому чоловік обговорює її з якоюсь незнайомкою?
— Документи готові? — продовжила блондинка.
— Майже. Треба підсунути їй пару паперів на підпис. Скажу, що це для податкової чи ще для чогось. Вона не буде вдумуватись — довіряє мені.
В Олени перехопило подих. Які документи? Що означають ці слова?
— А потім? — жінка потягувала коктейль.
— А потім усе просто. Розлучення за взаємною згодою. Квартира буде повністю моя. Плюс заощадження. Разом — десь три з половиною мільйони.
— Непогано для трьох років роботи, — засміялася блондинка.
— Три роки терпіння, — поправив Максим. — Знаєш, як важко вдавати люблячого чоловіка? Але результат того вартий.
Олена вхопилася за край стільця. Світ поплив. Тобто весь цей час… Усі ніжні слова, плани на майбутнє, родинне життя — це була брехня?
— А як же кохання? — з іронією запитала жінка.
— Любов до грошей — от і все, що між нами було, — Максим обійняв її за плечі.
Олена заплющила очі. Хотілося підскочити, підбігти до них, виговорити все, що накопичилося. Але ноги не слухались. А в голові проносились уривки спогадів.
Як Максим вмовляв її об’єднати рахунки. Як говорив, що в родині все має бути спільне. Він просто запудрив їй мізки. А вона кожного разу погоджувалась, бо вірила — вони сім’я.
— Коли плануєш завершити виставу? — блондинка відсунулася від Максима.
— Скоро. Документи підпише цього тижня, а далі — справа техніки.
Максим поглянув на годинник.
— Мені час. Дорога дружинонька скоро з роботи повернеться. Треба зіграти роль зразкового чоловіка.
Парочка підвелася. Максим ще щось говорив супутниці, але Олена вже нічого не чула. У вухах стояв дзвін, перед очима пливли чорні плями.
Вони попрямували до виходу. Олена провела їх поглядом, а потім схилила голову на руки. Три роки життя. Три роки, які чоловік вважав «роботою».
Офіціантка підійшла з рахунком. Олена машинально розрахувалася й вийшла на вулицю. Люди поспішали у своїх справах, хтось сміявся, хтось говорив телефоном. Звичайний день у звичайному місті. А в неї щойно завалився весь світ.
Наступні дні минули в тумані. Олена працювала на автоматі, усміхалася колегам, відповідала на запитання. А вдома вдавала турботливу дружину. Готувала вечері, розпитувала Максима про справи, слухала розповіді про роботу.
Кожне його слово тепер звучало фальшиво. Кожна усмішка здавалася маскою. Олена ніби дивилася на чужу людину, яка грає роль її чоловіка.
У голові визрів план. Чіткий, продуманий, безжальний.
До кінця тижня все було готове.
Гроші були переведені на особистий рахунок, до якого Максим не мав доступу. Документи на квартиру Олена відвезла до матері. Усе було вирішено.
Олена сиділа за кухонним столом, повільно потягуючи чай. Надворі накрапав дощ, краплі стікали по склу. Звичайний ранок суботи. Максим пішов «до друзів», як пояснив напередодні.
Ключі в замку клацнули близько полудня. Вхідні двері з гуркотом розчинилися.
— Де гроші?! — Максим увірвався на кухню з перекошеним обличчям. — Олено, де гроші?! З рахунку зникли всі заощадження!
Дружина спокійно підвела очі. Максим стояв посеред кухні розпатланий, червоний від обурення.
— А що таке? Ти хотів забрати мою квартиру і гроші? — спокійно запитала Олена. — Шкода, що я виявилася розумнішою, так, Максиме?
Чоловік завмер. На обличчі з’явилося здивування, потім — страх.
— Про що ти говориш? — невпевнено пробурмотів він.
— Про твої плани. Про документи, які збирався підсунути мені на підпис. Про розлучення, яке планував після того, як отримаєш половину мого майна, — Олена зробила ковток чаю. — А ще про твою симпатичну блондинку.
Максим зблід.
— Ти… ти стежила за мною?
— Випадково побачила. І почула всю вашу розмову про «три роки роботи» та «наївну Олену».
— Олено, я можу все пояснити…
— Пояснити? — дружина поставила чашку на блюдце. — Що тут пояснювати? Ти одружився зі мною заради грошей. Три роки грав роль люблячого чоловіка. Планував шахрайством забрати половину квартири та заощаджень. А потім покинути мене й піти до коханки.
— Це не так! — Максим зробив крок уперед. — Я справді тебе любив… люблю!
— Досить, — Олена засміялася. — У кафе ти казав зовсім інше. «Любов до грошей — от і все, що між нами було». Пам’ятаєш ці слова?
Максим опустився на стілець навпроти.
— Олено, дай мені шанс усе виправити. Ця жінка… вона нічого не означає. І гроші мені не потрібні. Давай почнемо з початку.
— Почнемо з початку? — Олена встала. — Знаєш, у мене є краща ідея. Давай закінчимо це. Назавжди.
— Що ти маєш на увазі?
— Розлучення. А ти сьогодні ж підеш.
— Але квартира… заощадження… За законом я маю право на половину!
— Яку половину? — Олена підійшла до вікна. — Квартира придбана до шлюбу. Оформлена тільки на мене. А заощадження… їх більше немає.
— Як це немає?!
— Перевела на інший рахунок. Доступ маю лише я. І в суді буде легко довести, що ти не вклав ані копійки в ці гроші.
Максим підскочив.
— Ти не маєш права! Це наші спільні гроші!
— Наші? — Олена обернулася до нього. — Цікаво. Ти заробляв копійки! Я утримувала твою родину! Де були твої гроші? Чому ти не витрачався на маму й тата?
— Олено, ну що ти робиш? Ми ж родина!
— Родина? — у голосі з’явилася сталь. — Родина не планує обібрати одне одного. Родина не вважає роки шлюбу «роботою».
Максим метушився по кухні.
— Добре, я визнаю — були погані думки. Але я передумав! Усвідомив, що люблю тебе по-справжньому!
— Звісно. Особливо після того, як дізнався, що ні квартири, ні заощаджень тобі не бачити!
— Олено, прошу тебе…
— Збирай речі, — перебила вона. — До вечора ти маєш піти.
— Куди ж мені йти?
— До блондинки. Або до мами. Мені байдуже.
Максим спробував ще щось сказати, але Олена вже прямувала до спальні. За годину він пішов із квартири з двома валізами.
Розлучення минуло дивовижно швидко. Максим намагався претендувати на майно, але всі документи були бездоганними. Квартира — дошлюбна власність. Заощадження — особисті. Спільного майна майже не було.
Зінаїда Петрівна дзвонила щодня, вимагаючи пояснень. Олена чемно відповідала:
— Ваш син мене обманював. Пошукайте гроші в його нової подружки.
За місяць усе було завершено. Олена сиділа в турагенції, гортаючи проспекти.
— Італія? Іспанія? — пропонувала менеджерка.
— Бора-Бора, — сказала Олена, вказуючи на фото лагуни. — Три тижні. Найдорожчий номер.
Вперше за багато років вона витрачала гроші лише на себе. І це відчуття було приголомшливо приємним.
Історія однієї зради й одного кохання. Оповідання.