— Коля, це просто обурливо! Що відбувається? — такими словами зустріла сина Анна Сергіївна, щойно він переступив поріг власної квартири.
— Що сталося? — здивувався Микола. — Юля вас не зустріла? Чи запізнилася?
— Твоєї дружини взагалі вдома не було! — заявила Анна Сергіївна. — Їжі нема. Кімната для нас не підготовлена! Двері нам, узагалі, відкрила сусідка, якій ви залишили ключі — про всяк випадок.
— Не зрозумів, — Микола й сам розгубився.
Він узяв телефон і набрав номер дружини. Але її телефон був вимкнений. Чоловік явно розгубився.
— А де тато? — запитав він.
— Заснув у вашій спальні, просто поверх ковдри, — повідомила Анна Сергіївна. — Дуже втомився з дороги, а з цією ситуацією ще й тиск піднявся.
Анна Сергіївна питально дивилася на сина, а Микола судомно міркував, що сталося й куди поділася дружина.
На всякий випадок він обережно зайшов до спальні, щоб не розбудити батька, і перевірив шафи. Як йому здалося, всі речі його дружини Юлії були на місці. Ніякої записки вона не залишила, повідомлень від неї також не було. Вранці Юля поводилася, ніби все в порядку.
Микола нагадав їй про приїзд батьків, але вона нічого не відповіла. І чоловік спокійно пішов на роботу, впевнений, що все буде як завжди. Адже Юля, як то кажуть, завжди знала, що робити.
Микола повернувся до вітальні, де на нього чекала Анна Сергіївна.
— Синочку, нам би щось поїсти, — сказала мати. — Ми ж розраховували на інший прийом. А в холодильнику — порожньо. Навіть продуктів немає, не те що готової їжі.
— Треба було щось купити, — зауважив Микола. — Магазин же за два кроки від дому.
— У нас грошей обмаль, — сказала Анна Сергіївна. — Ми ж звикли до іншого.
Микола зітхнув, витяг телефон, відкрив банківський застосунок і перевірив баланс.
— Гаразд, зараз щось придумаю, — сказав він і попрямував до виходу.
Але вийти з квартири Микола не встиг. Те, що сталося потім, стало несподіванкою і для нього, і для батьків.
— Як же ми довго їхали! — заявила Анна Сергіївна, щойно переступила поріг квартири сина і його дружини. — Казала ж вам — перебирайтесь ближче до нас.
Микола у відповідь лише ніяково усміхнувся, допомагаючи занести речі батьків до квартири.
— Мамо, це не до мене, — сказав він. — Квартира Юлі, з нею й розмовляй.
Сама Юля, дружина Миколи, якраз вийшла з кухні, щоб зустріти гостей.
— Юлю, продай ти вже цю квартиру і купи будиночок десь біля нас, — втрутився у розмову свекор, Олександр Іванович. — Здоров’я вже не те щоб тягатись у таку далечінь. А як онуків народите? Не наїздишся, щоб допомагати. Навіщо ви так вчепились у це місто?
— Квартира дісталася мені від батьків, і тут мені кожен куточок дорогий, тому я навіть не думаю її продавати, — сказала Юля. — Та й узагалі, ми обидва працюємо в місті.
Свекри зніяковіло скривилися, але промовчали. Не хотілося псувати початок візиту.
— Ми такі голодні! Що в тебе на обід сьогодні? — поцікавився Олександр Іванович. — Досі згадую ту фаршировану рибу, яку ти минулого разу готувала! А салат з грибами й куркою — просто казка.
У відповідь Юля лише зітхнула. Наразі вони з чоловіком переживали фінансові труднощі. Микола нещодавно потрапив у ДТП і розбив авто. Крім ремонту, довелося ще й сплачувати компенсації потерпілим, бо винуватцем був саме він. Майже всі його гроші йшли на покриття витрат після аварії, а жили вони на гроші Юлі. Щоб підготуватися до приїзду свекрів, Юлі довелося залізти у власну заначку. Візит батьків чоловіка був украй невчасним. Але Юля вирішила утриматися від коментарів.
— Гаразд, завтра приготую, — сказала Юля. — А сьогодні буде печеня й салат «Гранатовий браслет».
— Теж непогано, — потираючи руки, заявив Олександр Іванович і попрямував до кухні.
Дружина не відставала. За їхніми словами, вони вирішили не чекати, поки Юля й Микола накриють стіл у вітальні.
— Ми ж люди прості, — заявив Олександр Іванович. — Нам і на кухні добре.
Сам Микола був родом із села, де й досі жили його батьки. Із самого початку спільного життя Юлі та Миколи свекри почали переконувати молодих перебратися до них, а міську квартиру Юлі здавати.
— І нам буде поміч у господарстві, і копійчину добру можна мати, — казали вони. — Ми вже й будиночок неподалік приглянули.
Але тоді Юля категорично відмовилася, та й сам Микола не підтримав батьківську ідею.
— Не для того я виїхав звідти, щоб тепер повертатися, — казав він.
Хоча стосунки зі свекрами у Юлі були цілком нормальні, виїжджати зі звичного світу вона не хотіла. Та й взагалі.
Цього разу батьки чоловіка вирішили затриматися на тиждень.
Поки їли та нахвалювали страви невістки, балакали про все потроху, й на місто поступово опустилися сутінки.
Батьки Миколи перебралися до кімнати, яку для них виділили. Юля ж із прикрістю роздивлялася безлад, що залишили після себе гості на кухні.
Миколі зателефонували з роботи, тож все прибирання лягло на плечі господині квартири.
Коли Юля нарешті навела лад і прийняла душ, вона з особливим задоволенням розтягнулась на ліжку. Жінка відчувала, що могла б проспати добу. Заради приїзду свекрів вона взяла на роботі відпустку за власний рахунок. Але тільки зібралась поринути в обійми Морфея, як у двері постукали. У спальню зазирнула свекруха.
— Не думала, що ти так рано лягаєш спати, — зауважила вона.
Юля насилу всміхнулась.
— Вечір був важкий, — відповіла вона. — У вас щось термінове?
— Я принесла наш список гастрономічних побажань на завтра, — заявила свекруха й простягнула невістці списаний аркуш. — Вирішили не скромничати.
Юля оторопіла від побаченого. Вона уявила, скільки часу й грошей піде на виконання забаганок свекрів. Микола повернувся до спальні й теж зазирнув у список.
— Треба ж, які в мене гурмани батьки, — зауважив він.
Юля веселого настрою чоловіка не розділила.
— А мені не смішно, — заявила вона. — Сам порахуй, скільки грошей на це все піде.
Микола у відповідь лише хмикнув:
— На рахунку гроші є, тож не нервуй без приводу. Знайшла проблему!
— Забув, що ми ремонт планували? — запитала Юля.
— І що? — невдоволено відповів Коля. — А мої батьки до чого? Вони що, мають голодні сидіти?
— Але навіщо їм делікатеси щодня? — обурилась Юля. — Могли б харчуватись тим, що й ми їмо.
Микола в відповідь насупився:
— Ні, я не хочу обмежувати батьків! Готуй те, що вони попросили.
Юля приречено зітхнула.
І знову весь день пройшов у плити й зі шваброю. Батьки чоловіка категорично відмовлялися будь-що робити, навіть кружку до мийки не ставили.
На третій день Юля натякнула, що одна не справляється, але Анна Сергіївна у відповідь насупилась:
— Ти що, хочеш мене впрягти? Ми ж у вас у гостях.
Юля знову промовчала, хоча в думках щосили лаяла себе за свою малодушність. А гроші на рахунку танули, як весняний сніг.
У розвагах і культурних заходах свекри себе теж не обмежували. То кіно, то виставка, то парк. Платив за все Микола, причому Юля дізналася про це абсолютно випадково. І була обурена — адже чоловік уже давно не вносив до сімейного бюджету ані копійки.
— Чому ти не порадився зі мною? Коля, тобі ж потрібні гроші, щоб швидше владнати справи після аварії. А ти ними розкидаєшся!
— Я хочу, щоб батьки добре відпочили! — обурився Микола. — І все для цього роблю.
— Я теж, — відповіла Юля. — Ще й обслуговую їх.
Коля фиркнув, але нічого не відповів.
Прощальна вечеря на честь від’їзду свекрів могла б позмагатися з меню елітного ресторану.
Юля всміхалась, а про себе відраховувала хвилини до моменту, коли батьки чоловіка нарешті поїдуть.
— Юлечко, все було чудово! — видав за столом свекор.
— Дякую, я старалася! — не моргнувши оком, збрехала Юля.
— Значить, тепер чекаємо вас у гості, — сказала Анна Сергіївна.
Звісно, після від’їзду свекрів не обійшлося без розборок.
— За тиждень ми спустили двомісячний бюджет! — обурювалась Юля.
— Юлю, чому ти не розумієш? — Микола, здавалося, щиро дивувався. — Я не міг відмовити батькам.
До речі, запрошення у відповідь від свекрів так і не надійшло. Та Юля й не рвалась. Вони з Миколою нарешті розібралися з наслідками ДТП і почали відкладати гроші на літній відпочинок. Юля вже придивлялася до турів.
Неочікувано Микола оглушив її новиною: батьки знову збираються до них у гості.
— Коля, ти знущаєшся? — обурилась Юля. — Другого разу я не переживу цього нашестя.
— Юлю, це мої батьки, — не здавався Микола. — Поїздку на море доведеться скасувати. Ми маємо влаштувати їм гідний прийом.
Юля знову не стала сперечатися.
Вранці, перед приїздом, Микола нагадав дружині про необхідність зустріти батьків, нагодувати й розмістити, а сам поїхав до офісу, звідки планував відпроситися на обід і повернутися додому раніше. Там мати зустріла його дивною новиною.
Коли Микола зібрався в магазин, у домофон подзвонили.
— Нарешті прийшла, — сказав чоловік, вирішивши, що це повернулась Юля.
Впевнений, він відкрив двері, навіть не питаючи. Але це була не Юля. На порозі стояв її молодший брат Павло з товаришем. Обидва хлопці були високі та кремезні.
— Сестра попросила допомогти вам виїхати з квартири, — повідомив Павло.
— В якому сенсі — виїхати? — здивувався Микола.
— У прямому, — пояснив Павло. — Коля, тебе це теж стосується. Юлька подає на розлучення. Тож починайте пакувати речі, а ми зачекаємо. Ключі потім мені віддаси.
Суперечити таким рішучим гостям ніхто не наважився. За годину вся родина вже тяглася до виходу.
— Треба б викликати вантажників, — нерішуче зауважив Олександр Іванович, який ще не зовсім прокинувся, і покосився на Павла.
— Викликайте, — дозволив Паша. — Можу дати номер недорогої служби.
— А де сама Юля? — нарешті вирішив спитати Микола.
— На морі, — повідомив Павло. — Купила тур, забронювала готель і полетіла.
Ось чому Миколі здалося, що всі речі дружини були на місці. Юля взяла з собою лише літнє. Чоловік навіть не знав, що йому слід відчувати в ту мить. Думки й емоції плутались. А Павло дивився на нього з легкою насмішкою.
Миколі довелось узяти відпустку й тимчасово перебратися до батьків, поки шукав нове житло. Одразу після повернення з відпочинку Юля змінила замки у квартирі. Розлучення з Колею оформлювали заочно.
Жінка встановила камеру в палаті чоловіка і не могла зімкнути очей — те, що вона побачила, змусило ридати до ранку