– Чому я не бачу на столі ні ікри, ні червоної риби? – недбало оглянула стіл свекруха

– Живете в дірі, тут усе потрібно переробити! – командним тоном промовила Ірина Миколаївна, переступаючи поріг однокімнатної квартири невістки Ольги.

Квартира хоч і складалася з однієї кімнати, але була розділена перегородкою, і здавалося, що тридцять квадратів вміщують два приміщення.

Артем, який впустив матір до квартири, напружився, розуміючи, що її візит нічого доброго не принесе.

– Чому ти мене не зустрів? Мені довелося їхати п’ятдесят кілометрів на таксі! – обурено промовила Ірина Миколаївна, зриваючи шарф із шиї. – Втомилася, як собака… Ще й водій попався такий, що ні допомогти не хотів, тільки теревенив всю дорогу про якусь нісенітницю… Сумки хоч забери! – додала вона зло. – Я там з подарунками.

Артем кивнув і, взявши сумки, почав їх розбирати. Проте мати одразу грубо його зупинила.

– Я сама, чого ти там вовтузишся?! – пробуркотіла Ірина Миколаївна. – Де моя невістка? Хоч би вийшла…

Ольга, яка чула кожне слово незадоволеної свекрухи, ледь стримуючи тремтіння, вийшла до передпокою.

– Добрий день, – промовила вона ледь чутно й натягнуто усміхнулася. – Проходьте до столу.

– Добрий день, – сухо кинула Ірина Миколаївна й полізла в сумку. – Краще б ви мене зустріли, ніж стіл накривали.

З тону свекрухи було очевидно, що вона заочно незадоволена Ольгою. Крекчучи й зітхаючи, жінка витягнула з дорожньої сумки пакет.

– Це тобі! – гордо промовила Ірина Миколаївна, ніби вручала шубу з панського плеча.

– Дякую, – відповіла дівчина, не заглядаючи в пакет.

– Спочатку подивися, – усміхнулася свекруха і стала пильно спостерігати за невісткою.

Ольга кивнула й витягла з пакета сумку не першої свіжості, а слідом за нею – розбиту сувенірну тарілку.

Дівчина розгублено подивилася на подарунки свекрухи, не знаючи, як реагувати.

– Сумочка з натуральної шкіри, – промовила Ірина Миколаївна, явно натякаючи на похвалу на свою адресу.

– Дякую, – зніяковіло відповіла Ольга.

– А тарілочку можна склеїти. Тільки поглянь, яка вона гарненька! – солодким голосом промовила свекруха.

Артем, який стояв поруч, розумів, що мати поводиться не найкращим чином, але не наважувався втрутитися.

– Може, краще сядемо за стіл? – запропонував матері та дружині чоловік.

Ірина Миколаївна кивнула на знак згоди й, недбало скинувши взуття, пішла на кухню.

Окинувши поглядом накритий стіл, вона зморщила ніс і нерішуче опустилася на стілець.

З погляду Ірини Миколаївни Ольга зрозуміла, що та незадоволена тим, як її зустріли.

– Ковбаса за сто гривень? – жінка ткнула пальцем у ковбасну нарізку на тарілочці. – Сир, мабуть, із тієї ж опери? – додала вона, осудливо похитавши головою.

– Ні, все куплено… – Ольга не встигла договорити, як Ірина Миколаївна безцеремонно її перебила.

– У вашій глушині є доставка? – діловито спитала свекруха. – Я це їсти не буду. Ще невідомо, якими руками ті пельмені ліпили, – гидливо додала вона.

Артем почервонів від сорому за матір, яка не соромилася у висловлюваннях і не добирала слів.

Вони з Ольгою справді проживали у маленькому селищі, звідки була родом дівчина, але нічого поганого в цьому не бачили.

До того ж сама Ірина Миколаївна не могла похвалитися тим, що жила у великому місті.

– Ти сьогодні отримав гроші від батька? – несподівано спитала вона й докірливо поглянула на Артема.

– Так, – ніяково відповів чоловік і відвів очі вбік. – А що таке?

– Що таке? – насупилася мати й схрестила руки на грудях. – Чому я не бачу на столі ні ікри, ні червоної риби? Усе дешеве й негідне! Гроші приховали й раді?

– Приховали? – розгублено перепитав син.

– А як інакше це назвати? – зверхньо усміхнулася Ірина Миколаївна. – Батько перерахував тобі десять тисяч гривень, щоб я їла дешеві продукти й саморобні пельмені? Ви що, смієтеся?

Ольга мимоволі почервоніла. В глибині душі їй хотілося вказати свекрусі на двері, проте з поваги до чоловіка вона стрималася.

– Батько про це нічого не казав, – зніяковіло промовив Артем. – Звідки мені було знати…

– Можна було й здогадатися самому. Ти ж наче був розумним хлопцем, – зверхнім тоном промовила Ірина Миколаївна.

Чоловік почервонів і занервував. Слова матері прозвучали звинувачувально і неприємно.

За той час, поки Артем не жив із батьками, він повністю відвик від такої поведінки Ірини Миколаївни.

– Доставки немає, але можна сходити до магазину, – запропонував матері син.

Проте жінка скривила обличчя, показуючи, що їй ліньки кудись йти.

Вона потягнулася до сиру та ковбаси й почала жадібно їх їсти.

Потім Ірина Миколаївна переключилася на охололі пельмені й почала їх їсти.

– Так собі, – промовила вона й зі смаком облизала ложку.

Ользі стало дуже прикро через те, як повела себе свекруха і як поставилася до їхнього прийому.

Поївши, Ірина Миколаївна солодко позіхнула й попросила показати їй спальне місце. Зайшовши до кімнати, вона вперлася руками в боки й оглянула її поглядом.

– Тут потрібно дещо переставити. Шафу прибрати в той кут, – почала вказувати жінка. – Диван теж неправильно стоїть. Давайте швидко все переробимо!

Ольга запитально поглянула на чоловіка, вимагаючи від нього хоча б якоїсь підтримки.

– Мамо, не треба. Нам так подобається, – заперечив Артем.

Ірина Миколаївна скривилася й насупилася. Голосно цокнувши язиком, вона промовила:

– Для мене хоч якийсь подаруночок купили?

Ольга мимоволі почервоніла й, кілька разів кивнувши, видушила з себе:

– Так, купили.

Дівчина обернулася й підійшла до шафки, де зберігала свою парфумерію та косметику.

Ірина Миколаївна, зрозумівши, що невістка пішла по подарунок, поспішила слідом за нею.

Зазирнувши через плече, жінка побачила, як Ольга дістає три коробочки з парфумами.

– Це все мені? – Ірина Миколаївна, не чекаючи відповіді, вихопила з її рук парфумерію.

Ольга остовпіла від нахабства свекрухи, якій збиралася подарувати лише один аромат.

Проте дівчина не наважилася сказати жінці про це. Вона сподівалася, що Ірина Миколаївна сама здогадається. Але та, обнюхавши всі флакони, задоволеним тоном промовила:

– Зійдуть аромати. Подарую комусь.

Артем і Ольга розгублено переглянулися. Парфуми коштували чималих грошей, і дарувати їх ніхто не збирався.

Проте Ірина Миколаївна поспішила до своєї сумки й заховала в неї парфумерію.

Увесь вечір жінка важко зітхала і висловлювала своє невдоволення то одним, то іншим.

Вранці ситуація погіршилася. Ірина Миколаївна раптом заявила, що хоче випити зернової кави.

– На ті гроші, що тато вислав, можна було купити й пачку кави, і кавоварку, – пробурчала жінка.

Ольга задумливо подивилася на неї й зрозуміла, що тиждень перебування свекрухи в гостях вона не витримає.

– Ірино Миколаївно, вас послухаєш — так ви на свою десятку все готові купити. Ви тільки парфуми на цю суму набрали…

– Що? – свекруха здивовано розкрила рота.

Вона навіть подумати не могла, що скромна Ольга раптом почне їй перечити й дорікати.

– Те, що чули! Їжа вам не подобається, розташування меблів теж. Тепер зернову каву з кавоваркою подавай. Вимоги чималенькі, зате самі що привезли, окрім десяти тисяч? – поцікавилася дівчина. – Ах так! Я зовсім забула — потерту сумку і розбиту тарілку. Дякую! – додала вона й кілька разів уклонилася до підлоги.

– Це що за поведінка така? – заголосила жінка. – Синочку, ти чого мовчиш?

– Мамо, та ти сама винна…

– Справді? Твою матір із ніг до голови обливають брудом, а ти мовчиш?

– Вам краще поїхати! – Ольга вказала свекрусі на двері.

– Ти мене виганяєш? – істерично заголосила Ірина Миколаївна. – Синочку, та як ти їй дозволяєш так поводитися зі мною?!

Жінка швидко заметушилася по квартирі й почала по черзі хапати свої сумки.

– Ти мене хоч проведеш? – ридаючи, спитала Ірина Миколаївна.

– Проведу, – коротко відповів Артем.

Жінка зітхнула й почала збиратися, проте вже не так швидко, як спочатку.

Тільки через дві години вона була готова. Ірина Миколаївна ще раз перевірила всі сумки й почала одягатися.

Парфуми, які вона нахабно привласнила, жінка вирішила не повертати.

Ольга відразу згадала про гроші свекра і, відвівши чоловіка вбік, промовила:

– Поверни їй десятку, щоб потім не говорила, що утримувала нас.

Артем кивнув і пообіцяв, що віддасть матері переказані гроші. Свекруха пішла, не попрощавшись.

Чоловік також поїхав разом із нею на вокзал. Повернувся лише через годину, втомлений та виснажений.

Виявилося, що щойно Артем залишився наодинці з матір’ю, та почала осуджувати Ольгу й кликати сина назад.

Однак, на її здивування, чоловік відмовився. Він провів її до вокзалу і поїхав до дружини.

Після цього візиту крихкі стосунки між свекрухою та невісткою остаточно зруйнувалися.

З Артемом Ірина Миколаївна продовжувала спілкуватися, сподіваючись, що він одного дня кине Ольгу й повернеться до батьків.